Шляхта — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Монах, шляхтич і селянин. Уособлення середньовічних станів. Французька мініатюра XIII ст.Шля́хта (від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht) — рід, порода, стать), також дворянство — привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.
Шляхта виникла як верства землевласників — феодалів, що отримували свої маєтки на правах феода. Відтак права їхньої власності були обумовлені службою (зазвичай військовою) на користь сеньйора (звідси — поширені в деяких мовах позначення шляхти як «військового стану» — від лат. miles). Cтатус шляхтича був спадковим (навіть якщо він не успадковував при цьому земельну власність) — тож з часом сформувалося уявлення про шляхту як про стан, який об’єднує людей особливого — «шляхетного» («благородного», знатного) походження
В українській літературі поруч із терміном шляхта як синонім використовується також запозичений з російської термін «дворянство» (рос. дворянство), який спочатку підкреслював служилий характер нижчої шляхетської верстви в Московській державі.
У вужчому сенсі термін шляхта використовується для позначення привілейованого панівного стану у Великому князівстві Литовському, Руському, Жематійському, Королівстві Польському — обидва після Люблінської унії утворили Річ Посполиту (див. статтю Шляхта в Польщі).
uk.wikipedia.org
Українська шляхта — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Князі роду Санґушків, Острозьких, Вишневецьких. Розпис у соборі Успення Пресвятої Богородиці Києво-Печерського монастиря. Реставрація, 1843 рік Украї́нська шля́хта — вищий суспільно-політичний, привілейований, провідний соціальний стан, аристократія в Русі-Україні, Королівстві Русі, Великому Князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському, Речі Посполитій, Козацькій державі та інших державних утвореннях на теренах України.Витоки шляхти[
uk.wikipedia.org
6. Соціально-політичний портрет шляхти 15-17 стол.
Шляхта – це родова українська знать, аристократія. Протягом багатьох століть виконувала роль політичного провідника українського народу, виразника і захисника його національних інтересів.
Шляхта – це феодальна верства тих, хто належить до військового стану.
Шляхта
Князі
Найбагатша частина шляхти, нащадки удільних князів, не підпорядковувалися місцевій адміністрації, могли брати участь у раді ВКЛ
Пани
Заможна шляхта з давнього роду, земля перебуває в спадковій власності
Зем’яни
Середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном
Бояри
Дрібна шляхта, що служила особисто
Перебуваючи у складі ВКЛ, українська шляхта наразилася на низку труднощів та перепон, які полягали у тому, що Польські королі й Великі литовські князі пріоритетно опікувалися литовською(католицькою) шляхтою, а українсько-білоруській(православній) якщо й надавали певні привілеї, то тількі після затяжних бунтів та повстань.
Попри споконвічну неоднорідність,шляхта прагнула здобути собі загальні права і привілеї, а отже, відокремлитись остаточно від решти суспільства. Якщо князі мали ті права за фактом народження, то середній і дрібній шляхті доводилося їх виборювати.
Великий князь литовський Жигмонт Кейстутович у 1432 р. зрівняв у правах православних бояр та католицьку шляхту; остаточного привілея було здобуто 1447.
У Литві провідну роль відігравали пани; на Волині цю роль мали княжі роди Острозьких, Санґущків, Чарторийських, Збаразьких. Багаті магнати мали право тримати своє власне наймане військо, як, наприклад, Острозькі.
До середини 17 століття більшість волинських магнатів були українцями, після чого ополячились. Середня ж і дрібна шляхта ополячувалися достатньо повільно.
Працювали шляхтичі в різних установах канцеляристами, возниками.
Права і привілеї шляхти визначалися Литовськими статутами, які наголошували, що свої права та привілеї шляхта набуває не «через займанняя маєтків», але через «видатну мужність у боротьбі з неприятелями».
Фіксується право шляхти на недоторканність. Шляхта є «людиною честі». Карний злочин, наклепництво тощо «позбавляє честі».
Після Люблінської унії на українські землі, що були приєднані до польскої корони (Волинь, Підляшшя, Київщину і Брацлавщину) почала прибувати польська шляхта(Жолкевські, Потоцькі, Конєцпольські, Калиновські), здобувша там великі наділи.
Король Ян Каземир заборонив некатоликам вступати у сенат, спричинивши нову хвилю ополячення серед найзаможнішої шляхти. Але, незважаючи на це, православна шляхта продовжувала своє існування, вимагаючи рівних прав з католиками.
Після 1569 значення української шляхти як провідної верстви маліло, бо вона не мала своєї організації, а входила до складу загальнодержавної, де домінувала польська шляхта. Проте українська шляхта виступала на оборону Православної Церкви на сеймах і сеймиках, при обранні кандидатів на єпископа львівського, при обранні митрополита Київського Сильвестра Косова, в опрацюванні інструкції на варшавський вільний сейм послам від шляхти воєводства Волинського. Серед лідерів української православної шляхти, що відзначилися в обороні православної віри були Л. Древинський, М. Кропивницький, А. Кисіль.
Частина шляхти в Україні, більшість якої була сполонізована, взяла участь у революції гетьмана Б. Хмельницького, включила себе в нове політичне життя, допомагаючи Хмельницькому творити козацьку державу. Тобто шляхтичі були як і українцями, так і поляками. Головну відмінність між ними становило віросповідання, а щодо способу життя, манери поведінки, одягу та озброєння, то тут відмінності могли залежати хіба що від місця проживання.
8. Козак-вільна озброєна людина, представник військового стану. Це відважний, хитрий воєн-найманець, який доброе володів різними видами зброї, сповнений волелюбності й повсякчас готовий до протесту проти будь-якого примусу.Існували впрдрвж 15-18ст.
Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських нападів, участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів.Козаки відстоювали волю, вільну працю для кожної людини, право волоіти землею.
Тюркське за походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця у суспільстві. А польські письменники прирівнюють слово «козак» до слова «коза». З останнього на їх думку і вийшла назва козаків, бо вони на своїх конях були такі спритні, як ті кози. Вперше слов’янські козаки з’явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням у середині XVI століття їх кількість значно зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану, священики, збідніла знать.
У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками за прикордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони огороджували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней.
Дужешвидко зростає кількість озброєних незалежних козаків, які часто виявляли неповагу до влади.
Козаки любили похвалитися своїми воєннними подвигами, похизуватися своїм одягом та зброєю. Проявлялась також легковажність та непостйність.
Кожен християнин чоловічої статі, незалежно від свого соціального стану, міг приєднатися до козацького братства. Міг він і при бажанні покинути його. Але щоб козака прийняли на Січ, він повинен був: знати українську мову, мати православну віру, вміти володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватись традицій товариства та клятви вірності йому. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім’ю і проживати за межами Січі. До козацької символіки XVI-XVII століття належали клейноди й атрибути української державності: прапор, бунчук, булава, печатка, духові труби, мідні котли, гармати. Вони відображали військовий й адміністративний уклад козацтва. На початок XVII століття існували три категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду, запорожці, що жили за межами Речі Посполитої і величезна кількість козацтва, що мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офційно визнаного статусу.
9.
Другий Литовський статут 1566 р.,можна сказати, завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту, а саме :
1.Королівський привілей 1563 р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками (це мало, як уже зазначалося, радше моральне, ніж юридичне значення).
2.Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі.
3.Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти «на містцях гловнійших повітом… зьєждчатися, радити, обмовляти й обмишляти». Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й зафіксоване у так званому «Списаньі повітов Великого князства Литовского й врадников в них». Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах майбутньої України встановлено такі адміністративні одиниці-воєводства: Київське — з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами; Волинське — з Луцьким, Володимирським і Крем’янецьким судовими повітами; Брацлавське — з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним несудовим (Вінницьким), а також Підляське та Берестейське (з Пінськом) Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII ст., безпосередньо торкався і політичних прав шляхти, бо лише володіння «осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для участи в місцевих сеймиках і надавало право голосу в земських самоврядних органах. У такий спосіб Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки.
1)Для розроблення проекту 2 Литовського статуту було створено комісію з 10 чоловік (5 католиків і 5 православних).
2)Статут було затверджено сеймом в 1554р., але він набув чинності лише 1566р.
3)Другий Литовський статут складався із 14 розділів та 367 статей (артикулів).
4) Здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти.
5)До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти – повітові посли.
6) В справах майнових князь повинен судитись одним судом з шляхтичами.
7) На підставі Другого Литовського статуту збільшувалась роль сейму , обмежувалась влада великого князя.
8) Питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття нових актів законодавства не могли вирішуватись Великим князем Литовським спільно з панами-радою, а тільки на загальному сеймі.
Тобто князь тепер ставав першим серед рівних, а це перший шлях до становлення конституційної монархії.
Правові норми, передбачені у Другому Литовському статуті, відображали спектрправовідносин у тогочасному суспільстві та комплексно забезпечували державно-правовий захист інтересів привілейованого суспільного стану магнатів і шляхти. Норми державного права, які встновив статут, визначали територію Великого князівства Литовського, поряок утворення та діяльності державних органів, права та привілеї феодалів. На підставі Другого Литовського статуту збільшувалась роль сейму, обмежувалась влада великого князя. Питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття нових актів законодавства не могли вирішуватись Великим князем Литовським спільно з панами-радою, а тільки на загальному сеймі.Вперше було зафіксовано обмеження влади правлячої верхівки.
studfiles.net
це що таке. Хто такий шляхтич? Коротка історія шляхти
Любителі історичних романів Генрика Сенкевичане раз зустрічали в них таке поняття, як «шляхта». Значення слова цього, однак, не завжди було зрозуміло з контексту. Давайте ж дізнаємося, що означає дане іменник, а також розглянемо історію явища, іменованого цією назвою.
Що означає слово «шляхта»
Цим терміном в Речі Посполитої іменувався дворянський клас.
Фактично це іменник можна вважатисинонімом до термінів «знати», «дворянство». При цьому шляхта — це особливе явище, характерне саме для польської культури. Крім того, воно існувало в сусідніх країнах (Чехія, Словаччина) і тих, чиї землі в минулому входили до складу Речі Посполитої (Білорусь, Литва, Україна).
Етимологія
Російське слово «шляхта» було утворено від польського іменник szlachta. Воно, в свою чергу, найімовірніше, утворено було від німецького терміна Schlacht (битва, битва).
Також поширена версія, що «прабатьком» «шляхти» було старонімецька слово Slacht, що позначає «породу, рід».
Яка з цих теорій вірна — невідомо. Тим більше що перші свідчення про етимологію даного слова з’явилися лише в XV ст. При цьому саме поняття виникло мінімум на 4 століття раніше.
Хто такий шляхтич
Якщо шляхта — це загальна назва аристократії, то окремий її представник іменувався «шляхтич» або «шляхтянка» (якщо мова йшла про жінку благородного походження).
Спочатку (ще в період існуванняКоролівства Польського) отримати дворянство звичайні люди могли в основному за бойові заслуги (до речі, звідси і походження терміна). Тому в ранні століття польські шляхтичі були близькі за своєю роллю до європейських лицарів.
У більш пізні часи стати дворянином сталонабагато складніше, навіть незважаючи на славні подвиги на ратному полі. При цьому протягом практично всієї історії існування шляхти на її представників лежала відповідальність за оборону країни.
За даними польських істориків, в XVI-XVIII ст. існувало більше десяти різновидів шляхти. На них ділили за різними категоріями: за давністю, за багатством, за наявністю або відсутністю герба, земель або селян, за походженням, за місцем проживання та т. П.
Незважаючи на безліч різновидів, шляхта — це завжди еліта суспільства. Тому навіть найбідніший безземельний шляхтич мав більше прав і привілеїв, ніж самий заможний простолюдин.
Оскільки багато дворяни Речі Посполитої булибідні, головним багатством кожного аристократа були його honor i godnośc (честь і гідність). Захищаючи їх, навіть самий небагатий дворянин міг кинути виклик знатного багача.
Існує хибна думка, що все шляхтичі обов’язковобули католиками. Це міф, хоча питання віросповідання був дуже важливий для Речі Посполитої, серед її дворянства були представники різних християнських деномінацій.
Історія появи шляхти
Розглянувши, що означає слово «шляхта», варто звернути увагу на історію цього явища.
Перші лицарі-шляхтичі з’явилися в XI ст. Як вже було сказано вище, благородне звання вони отримували за військові заслуги. Цікаво, що в ті часи кожна людина могла за бойові досягнення отримати дворянське звання. Причому це правило поширювалося навіть на рабів.
Завдяки такій політиці в XI ст. з’явилася величезна кількість дворян, при цьому вони не мали гербів і земель, перебуваючи на державному забезпеченні.
Починаючи з XII ст. шляхта — це землевладельческое стан. З цього періоду польські дворяни починають поступово підминати під себе управління всіма сферами життя держави. Так отримавши землі, вони за кілька десятків років практично поневолили селянство, позбавивши сільські громади самоврядування і ввівши кріпосне право.
Ситуація з населенням міст була не краща. Оскільки міщани були людьми мирними, які не беруть участі в постійних військових конфліктах, шляхта позбавила їх права володіти землею. Також дворяни постійно обкладали городян податками і грубо втручалися в усі їхні справи. Через це промисловість держави практично не розвивалася.
Золота вільність
Розібравшись з тим, що означає «шляхта» і «шляхтич», варто дізнатися про таке поняття, як «шляхетська демократія» або Złota Wolność (Золота вільність).
uk.trendexmexico.com
📌 ШЛЯХТИЧ — это… 🎓 Что такое ШЛЯХТИЧ?
ШЛЯХТИЧ — (польск. Szlachcic). Мелкий польский дворянин. Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Чудинов А.Н., 1910. ШЛЯХТИЧ мелкопоместный дворянин в Польше. Полный словарь иностранных слов, вошедших в употребление в русском языке.… … Словарь иностранных слов русского языка
шляхтич — конфедерат, дворянин Словарь русских синонимов. шляхтич сущ., кол во синонимов: 2 • дворянин (31) • … Словарь синонимов
ШЛЯХТИЧ — ШЛЯХТИЧ, шляхтича, муж. (польск. sziachcic). Польский мелкопоместный дворянин. Толковый словарь Ушакова. Д.Н. Ушаков. 1935 1940 … Толковый словарь Ушакова
Шляхтич — Шляхта (польск. Szlachta либо от древневерхненемецкого slahta род, либо нем. Schlacht сражение, либо от славянского шлях путь, дорога) дворянство в Польше, Украинских воеводствах и Великом княжестве Литовском (см. Речь Посполита). Составляло 30%… … Википедия
ШЛЯХТИЧ — Анофрей Ефремов сын Шляхтич, борисовский драгун. 1680. Доп. IX, 153 … Биографический словарь
шляхтич — укр. шляхтич, впервые: др. русск. шляхтичь дворянин (грам. 1388 г.; см. Срезн. III, 1598). Из польск. szlachcic – то же от szlachta (см. шляхта I). Вторично оформлено суффиксом ец в слове шляхтец (Лесков) … Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера
Шляхтич — м. Мелкопоместный дворянин (в Польше до начала XX в.). Толковый словарь Ефремовой. Т. Ф. Ефремова. 2000 … Современный толковый словарь русского языка Ефремовой
шляхтич — шляхтич, шляхтичи, шляхтича, шляхтичей, шляхтичу, шляхтичам, шляхтича, шляхтичей, шляхтичем, шляхтичами, шляхтиче, шляхтичах (Источник: «Полная акцентуированная парадигма по А. А. Зализняку») … Формы слов
шляхтич — шл яхтич, а, твор. п. ем … Русский орфографический словарь
шляхтич — (2 м), Тв. шля/хтичем; мн. шля/хтичи, Р. шля/хтичей … Орфографический словарь русского языка
dic.academic.ru
Ответы@Mail.Ru: кто такие шляхтичи
Шля́хта (польск. Szlachta от древневерхненемецкого slahta — род, либо нем. Schlacht — сражение) — привилегированное сословие в Королевстве Польском, Великом княжестве Литовском и, после Люблинской унии 1569 года, в Речи Посполитой, а также некоторых других государствах. Польская шляхта изначально была исключительно воинским сословием, сумевшим со временем утвердить право на выборную монархию. Сложные отношения между монархией и шляхтой, а также далеко идущие привилегии шляхты стали одной из основных причин упадка Речи Посполитой в XVIII веке. В Чехии (Šlechta) и в Словакии (Šľachta), как и в самой Польше и Литве (Šlėkta), а также в России (времён Петра Великого) , Беларуси и Украине (Шляхта) шляхтой называется дворянство вообще.
Шляхтич — это польский воин-дворянин, потомок средневекового рыцаря. . Шля́хта (польск. Szlachta от древневерхненемецкого slahta — род, либо нем. Schlacht — сражение) — привилегированное сословие в Королевстве Польском, Великом княжестве Литовском и, после Люблинской унии 1569 года, в Речи Посполитой, а также некоторых других государствах. Польская шляхта изначально была исключительно воинским сословием, сумевшим со временем утвердить право на выборную монархию. Сложные отношения между монархией и шляхтой, а также далеко идущие привилегии шляхты стали одной из основных причин упадка Речи Посполитой в XVIII веке. Википедия
Шляхтич — польский феодал-рыцарь.
Особа що належить до шляхти
touch.otvet.mail.ru
Шляхтич Википедия
Шля́хта (западнорус. шлѩхта, предположительно от древневерхненемецкого slahta — род, либо нем. Schlacht — сражение) — привилегированное сословие в Королевстве Польском, Великом княжестве Литовском и, после Люблинской унии 1569 года, в Речи Посполитой, Российской империи (до начала XIX века, в южных окраинах Российской империи до конца XIX в.[1]), а также некоторых других государствах.
Польская шляхта изначально была исключительно воинским сословием, сумевшим со временем утвердить право на выборную монархию. Сложные отношения между монархией и шляхтой, а также далеко идущие привилегии шляхты стали одной из основных причин упадка Речи Посполитой в XVIII веке.
В Чехии (Šlechta) и в Словакии (Šľachta), как и в странах, бывших когда-то частью Речи Посполитой (Польше, Украине, Белоруссии и Литве (Šlėkta)), также шляхтой называется и дворянство вообще.
Происхождение[ | ]
В польской историографии существуют две теории решения вопроса о происхождении шляхты:
- теория естественной эволюции социально-политических отношений в жизни польских племён, отрицающая факт завоевания извне. Государственной организации предшествовала, как и у всех первобытных народов, родовая, причём род представлял собой и экономический союз на началах коллективности. Дальнейшей формой социальной интеграции являлась группа родов, соответствовавшая южнославянскому братству и положившая начало территориальному союзу, называвшемуся впоследствии «ополе». Делами ополя заведовал
ru-wiki.ru