Содержание

Какое расстояние от Солнца до Юпитера

Юпитер — пятая по порядку и первая по величине планета Солнечной системы. После открытия этого небесного тела, учёным необходимо было выяснить, какое расстояние от Солнца до Юпитера.

Общие сведения о планете

По своей массе Юпитер превосходит Землю в 318 раз. Имеет форму сфероида, так как из-за большой скорости вращения вокруг оси планета оказалась сжата с полюсов. При детальном рассмотрении этого тела сразу бросается наличие разноцветных полосок и красного пятна. Первые объясняются преимущественно зональным направлением ветра, т. е. идущего вдоль параллелей. Ответ на происхождение второй яркой детали Юпитера — Большого Красного Пятна, астрономы до сих пор дать не смогли, но многие выдвигают гипотезу о том, что это циклон.


Вопреки распространенному мнению, небесные тела вращаются не вокруг Солнца, а вокруг их общего центра масс. Если в случае других планет он находится в пределах светила, то у Юпитера он выходит за эти границы. А происходит это из-за огромной массы планеты, которая достаточно велика по сравнению с другими небесными телами, но всё же недостаточна, чтобы точка, вокруг которой обращается система Солнце-Юпитер находилась посередине.

Расстояние от Солнца до Юпитера

Удаленность от светила

Среднее расстояние от Солнца до Юпитера составляет примерно 778 млн км (5,2 а. е.). В максимально удалённой точке орбиты планеты (афелии) величина достигает отметки в 817 млн км (5,46 а. е.), а в самой близкой к светилу (перигелии) — 741 млн км (4,96 а. е.). Значения так разнятся за счёт того, что орбиты планет имеют форму не идеального круга, а эллипсоида.

Если бы на этапе формирования Солнечной системы, газовый гигант, набрал бы ещё немного массы, то сейчас система Солнце-Юпитер была бы двойной звездой. Нам повезло, что такого события не произошло, иначе жизнь на Земле не появилась. Тем не менее ещё не всё загадки пятой планеты изучены, и учёные вновь готовят космические аппараты для её исследования, поэтому столь важно знать расстояние от Солнца до Юпитера.

Похожие новости:

Не забывайте делиться. Спасибо.

cosmosplanet.ru

Відстань планет до Сонця

  • Меркурій – 58 млн. км;
  • Венера – 108 млн. км;
  • Земля – 150 млн. км;
  • Марс – 228 млн. км;
  • Юпітер – 778 млн. км;
  • Сатурн – 1,43 млрд. км;
  • Уран – 2,87 млрд. км;
  • Нептун – 4,5 млрд. км;
  • Плутон – 5,95 млрд. км.

Відстань планет до центру Сонця (зірки, яка їх породила), також як і їх обертання, пов’язане з формуванням Поля Відштовхування (ефірного щита) в області, що нагрівається планети.

Однак на відміну від швидкості обертання планети, відстань обумовлена не швидкістю прогрівання, а безпосередньо величиною Поля Відштовхування, яке виникає у відповідь на нагрів сонячним випромінюванням.

Чим більша величина Поля Відштовхування, тобто чим більша швидкість випускання ефіру, тим далі від зірки розташовуватиметься планета.

У всіх планет Сонячної системи зараз є той або інший кут нахилу осі їх обертання до площини екліптики. Нахил осі обертання відбувається через те, що речовина планети прогрівається сонячним випромінюванням (накопичує частинки з Полями Відштовхування).

Речовина планети в площині екватора прогріте в найбільшій мірі. Пояснюється це тим, що на самому початку життя планети, коли вона тільки почала обертатися, вісь її обертання була перпендикулярна прямій, проведеної через центр Сонця і центр планети.

Так от, нахил осі вказує на те, що у планети в області екватора і в прилеглих областях сформувалося постійно існуюче Поле Відштовхування.

Поле Відштовхування планети формують частинки з Полями Відштовхування, які накопичуються на поверхні хімічних елементів атмосфери.

Власне, саме через виникнення цього постійного Поля Відштовхування планети і «нахиляються».

До чого це було сказано? Та до того, що коли ми говоримо про Поле Відштовхування (ефірний щит), величина якого обумовлює відстань планети до Сонця, то мова йде саме про Поле Відштовхування, яке існує в області екватора планети, так як воно найбільше за величиною.

Тобто величина саме цього Поля Відштовхування, яка виникає в площині екватора, якраз і служитиме мірилом відстані, яке встановлюється між планетою і Сонцем. Чим більше величина цього Поля Відштовхування – тобто чим з більшою швидкістю екватор планети випускає ефір, тим більша відстань встановлюється між планетою і Сонцем.

Планети в Сонячній системі можна порівняти з повітряними кулями. Повітря всередині купола кулі нагрівається полум’ям пальника і завдяки цьому куля віддаляється від поверхні планети (тобто від її центру). Тільки у випадку планет в якості пальника виступає саме Сонце.

Давайте подумаємо, чому планети взагалі віддаляються від Сонця.

Слід нагадати собі, що чим далі від Сонця, тим менше число сонячних частинок, які досягають даної точки.

Так от, у міру прогріву речовини в області екватора, Поле Відштовхування цієї області стає все більше. Збільшення Поля Відштовхування говорить про те, що швидкість випускання ефіру стає більше швидкості, з якою ефір рухається до Сонця (тобто більше величини Поля Тяжіння Сонця в даній точці).

Раз планета випускає ефір швидше, ніж його встигає притягувати до себе Сонце, вона починає віддалятися. Однак, як уже говорилося, з ростом відстані до Сонця, зменшується кількість сонячних частинок, які досягають планети. Це означає, що швидкість віддалення будь-якої планети від Сонця плавно зменшується з ростом її відстані до Сонця.

Тобто віддалення планет сповільнюється, у міру того як вони віддаляються.

Можна сказати, що існує механізм зворотного зв’язку. Чим далі від Сонця, тим менше сонячних частинок досягає планети, через що зменшується величина Поля Відштовхування, яке формується планетою. У підсумку не відбувається швидкого відльоту планети від Сонця. Всі планети віддаляються плавно,

повільно.

« Сезонна (екзотерична) і астрономічна (езотерична) класифікації місяців «Планети смажаться на рожні» »

moyaosvita.com.ua

Планета — Юпітер. Відстань від Юпітера до сонця. Ексцентриситет орбіти Юпітера. Спостереження Юпітера. сидеричний обертання Юпітера навколо сонця. Діаметр Юпітера. Щільність Юпітера. Маса Юпітера. Теорія руху Юпітера. Спектр Юпітера. Юпітер в астрології.

   Юпітер — планета, видима неозброєним оком, як зірка яскравіше

першої величини і відома в глибокій давнині; найбільша за

величиною у всій сонячній системі. Середнє відстань Юпітера, до сонця

(велика піввісь еліпса його орбіти) в 5,2 разів більше відстані землі

до сонця (775 мли. км.). Ексцентриситет орбіти Юпітера дорівнює 0,048.

Найбільш вигідний для спостережень Юпітера опозиції настають у жовтні,

коли Юпітер приходить до перигею. Нахил орбіти до екліптиці 1е19′.

Сидеричний обертання Юпітера навколо сонця — 11 років 315 днів; синодичний

щодо землі — 399 днів. Діаметр Юпітера в 11,1 рази більше діаметра

землі, обсяг 1279,4 рази більше. Щільність Юпітера вельми значно

зростає від зовнішніх шарів до центру. Середня щільність дорівнює 1,33

щільності води. Маса Юпітера-1/1047 маси Сонця. Сила тяжіння на його

поверхні в 2,3 раза більше, ніж на землі. Стиснення планети — 1/15.

Внаслідок значної маси Юпітера він надає великі збурення на

решта планети; особливо важливо визначення його впливу в теорії малих

планет. У теорії руху самого Юпітера знамените «велике» нерівність Ю. і

Сатурна, пояснену вперше Лапласом, як слідство близькою

сумірності середніх рухів цих двох планет; саме, два оберти

Сатурна майже рівні по тривалості п’яти оборотами По Ю. своєму видимому

нами блиску Юпітера перевершує всі зірки, майже дорівнює Марсу при

найбільш вигідних положеннях останнього і поступається лише Венері. Яскравість

Ю. у фотометричній шкали зоряних величин може бути позначена

негативною величиною: — 2.5. Діаметр видимого диска Юпітера коливається від

50″ до 32″ у залежності від положення його і землі на їх орбітах. Фаза Ю.

в квадратурах досягає 12е. Величезне albedo Ю. (0.68 стосовно до

законом Ламберта, за визначенням ж albedo згідно із законом

Ломмелье-Зеелигера воно досягає навіть 0.82 дало привід думати, що крім

відбитого світла сонця Юпітер ще свій посилає власний. За будовою

свого Юпітер зовсім не схожий на Марс або Землю, швидше його потрібно

порівнювати з сонцем. Ми бачимо лише потужно розвинену атмосферу планети і

спостерігаємо величезні перевороти, невпинно відбуваються в ній.

Поверхні ядра планети ми не бачимо і найімовірніше, що на Юпітер немає

ніякої «поверхні» планети в сенсі, аналогічному Землі або Марса.

Закон обертання Юпітера навколо осі нагадує закон обертання сонця.

Екваторіальна смуга шириною в 15е закінчує оборот в 9h50m, а

інша частина поверхні тільки в 9 h 55 m т. е. екваторіальна

область випереджає інші. Втім час обороту виходить для

різних плям на диску різне в межах кількох десятків

секунд. Видимий диск планети несе кілька темних паралельних смуг

екватору. Світлі ж смуги між ними звичайно дробляться на ряди

окремих грудок. Ці окремі світлі конгломерати матерії «стікають» у

темні смуги. Спектральні дослідження вказують, що темні смуги

нижче середнього спостережуваного нами рівня атмосферних утворень Ю., а

світлі маси вище його. Крім того, з’являються часто окремі темні

або дуже блискучі плями круглої, іноді витягнутої за напрямом

обертання, форми. Найбільш відомий і вельми постійно по фігурі і

положення — «велике червоне» пляма в південному півкулі. Воно в перший раз

помічено було в 1878 році Нистеном і Притчетом. З тих пір воно

часами ставала майже невидимим, втрачало свій колір (залишався лише

палевий «остов», але безсумнівно воно не переставало весь час

існувати, так як характерний вигин темної смуги (або западина для

червоні плями), як наступний раз за плямою, спостерігався весь час.

Дійсна довжина червоного плями близько 45000 км, ширина близько 10000

км., воно витягнуте по паралелі. Різні плями змінюють у невеликих

межах своє місце по широті; ймовірно, в залежно від цього

змінюється і швидкість їх обертання. Однак, навіть плями, утворилися в

різний час під однією і тією ж широтою, мають часто кілька

відрізняються між собою швидкістю, тому ще нічого не можна сказати

точного про обертання всієї поверхні Юпітера і необхідно обмежитися вище

наведеними середніми даними для екваторіальної смуги і для решти

частин диска. Спектр Юпітера був досліджений Секки, Х„ггинсом і особливо

докладно Фогелем. Крім досить ясно виражених Фраунгоферових ліній,

належать відбитого світла сонця, в спектрі Юпітера помітні характерні

лінії поглинання; з них найбільш темна широка смуга близько променів з

довжиною хвилі 618 mm. Сліди яскравих ліній, отримані Дрэпером на його

спектрограмме (що цілком доводило б випромінювання Ю. власного

світла), не підтверджені знову. Однак, найбільш розмір переворотів,

відбуваються безперервно на Юпітер, змушує зупинитися на гіпотезі

внутрішнього жару, так як вплив сонця на такому величезному

відстані навряд чи досить. — Найдавніші спостереження положення Юпітера

відносяться до 240 р. до Н. Зб., коли відзначено його наближення до зірки

Cancer. Халдеї називали Юпітер Te-ut або Dapinou (присвячений був Мардука). Йому

відповідав яскраво червоний колір. Збереглися спостереження опозицій і

гелических сходів Ю., вироблені у Вавилоні. Греки називали Ю.

FaeJwn, потім ZeuV. В астрології Юпітер вважався мають найбільш

сприятливе і щасливе вплив серед усіх планет. В алхімії Ю.

відповідав олова і янтарю. Планета позначається знаком , в якому

бачать зіпсовану грецьку букву Z. — У Пд. п’ять супутників. Чотири

відкриті Галілеєм в січні 1610 року (майже одночасно відкрив їх Симон

Маріус). Відстані від Юпітера (в радіусах планети) рівні: 5,9; 9,4; 15,1;

26,5. Час звернень: 1d18 h .5; 3 d 13 h .2; 7 d 3 h .7; 16 d 16h. 5.

Яскравість їх (за визначенням Пикеринга) 5,9; 6.0; 5,5; 6,7 (у зіркових

величинах). Ці супутники названі Кеплером «з дозволу богословів»: Jo,

Europa, Ganymedes і Callisto. Супутники рухаються майже в площині

екватора планети; орбіти їх мало відрізняються від кіл. Теорія руху

четвертого, зовнішнього, багато в чому аналогічна теорії руху нашої

місяця. Три внутрішніх становлять окрему систему. Дослідження їх

руху представляють досить цікаве питання Небесної Механіки. За

розмірами всі чотири супутника майже однакові; видимий їх діаметр — від

0″.6 0″.9. Яскравість їх схильна до коливань; втім, закономірність

вдалося встановити лише для четвертого супутника, яскравість якого

змінюється мабуть в залежності від положення його на орбіті. Це

вказує, що поверхня супутника має темні і світлі місця, а

обертання його на осі відбувається в один час із зверненням навколо планети.

Потрапляючи в конус тіні, що відкидається Юпітером, супутники затьмарюються. Спостереження

цих затемнень раніше служили для визначення довготи. З порівняння

моментів затемнень при різних положеннях Юпітер і землі Р„визначив заходів

вперше (1672) швидкість поширення світла. Інтерес представляють ще

проходження супутників перед диском Юпітер, а також проходження плямочки тіні

супутника по диску планети. П’ятий супутник, найбільш близький до Юпітера і

набагато менший за розмірами, відкритий Барнардом 9 вересня 1892 року. За

блиску він дорівнює зірки 13-й величини і доступний для спостережень лише в

кілька найбільших телескопів. Період його обороту 11h57m.

Відстань до Юпітера 2,55 радіусів планети.

bibliograph.com.ua

Юпитер :: Все про Космос

Юпі́тер — п’ята й найбільша планета Сонячної системи. Відстань Юпітера від Сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о. (740–814 млн км), середня відстань 5,203 а. о. (778 млн км). Разом із Сатурном, Ураном і Нептуном Юпітер класифікують як газового гіганта.

Юпітер більш ніж удвічі масивніший за всі інші планети разом узяті; він майже в 318 разів масивніший за Землю. Однак маса Юпітера недостатня, аби перетворитися на зорю, подібну до Сонця: Для цього його маса мала б бути ще в 70—80 разів більшою. Однак у надрах Юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою: теплове випромінювання планети, еквівалентне 4х1017 Вт, що приблизно вдвічі перевищує енергію, яку ця планета отримує від Сонця. Вірогідним джерелом такої енергії є гравітаційне стиснення.

Планета була відома людям з глибокої давнини, що знайшло своє відображення в міфології і релігійних віруваннях різних культур: месопотамської, вавилонської, грецької та інших. Сучасна назва Юпітера походить від імені давньоримського верховного бога-громовержця.

Низка атмосферних явищ на Юпітері — такі як шторми, блискавки, полярні сяйва, — мають масштаби, що на порядки перевершують земні. Примітним утворенням в атмосфері є Велика червона пляма — велетенський шторм, відомий ще з XVII століття. Хімічний склад Юпітера подібний до сонячного.

Юпітер має понад 67 супутників, найбільші з яких — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто — було відкрито 1610 року. Дослідження Юпітера здійснюють за допомогою наземних і орбітальних телескопів, з 1970-х років до планети було відправлено 8 міжпланетних апаратів НАСА: «Піонери»,«Вояджери», «Галілео» та ін.

Відстань між Юпітером і Землею коливається від 588 до 967 млн км (видимі кутові розміри Юпітера при цьому змінюються від 50,1″ до 29,8″). Видима зоряна величина змінюється від −2,94m до −1,6m. Під час великих протистоянь (одне з яких відбувалося у вересні 2010) Юпітер видно неозброєним оком як один з найяскравіших об’єктів на нічному небі (після Місяця й Венери). Диск і супутники Юпітера — популярні об’єкти для спостереження астрономів-аматорів, які зробили низку відкриттів (наприклад, комети Шумейкера-Леві, одна з яких зіткнулася з Юпітером 1994 року, чи зникнення Південного екваторіального поясу Юпітера 2010).

В інфрачервоній ділянці спектра лежать лінії молекул h3 і He, а також лінії багатьох інших елементів. Кількість перших двох несе інформацію про походження планети, а кількісний та якісний склад інших — про її внутрішнню еволюцію.

Однак молекули водню й гелію не мають дипольного моменту, отже, абсорбційні лінії цих елементів непомітні доти, доки не починається їх іонізація. Крім того ці лінії утворюються в найвищих шарах атмосфери і не несуть інформацію про глибші шари. Тому більш надійні дані про кількість гелію й водню на Юпітері отримано зі спускового апарата «Галілео».

Поки що не можна з упевненістю сказати, які процеси відбуваються в атмосфері Юпітера й наскільки сильно вони впливають на хімічний склад — як у внутрішніх областях, так і в зовнішніх шарах. Це створює певні труднощі детальної інтерпретації спектра. Проте вважається, що всі процеси, здатні так чи інакше впливати на велику кількість елементів, є локальним й досить обмеженими, отже, вони не здатні глобально змінити розподіл речовини.

vse-pro-kosmos.webnode.com.ua

ПЛАНЕТИ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ » Допомога учням

Інші завдання дивись тут…

ПЛАНЕТИ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ.

У Сонячній системі налічують вісім планет, вони рухаються  своїми орбітами навколо Сонця й світять нам відбитим від нього світлом, шість з них мають природні супутники. 

Природні супутники — небесні тіла, які обертаються навколо планет. 

Штучні супутники – спеціальні пристрої, створені людьми, що рухаються навколо планет.

 

ПЛАНЕТИ — великі небесні тіла кулястої форми, що самі не випромінюють ні світла, ні тепла, рухаються по своїх орбітах навколо зорі. Всі планети Сонячної системи перебувають на своїх орбітах завдяки величезній силі сонячного тяжіння, ось чому Сонце — центр Сонячної системи.

До серпня 2006 року дев’ятою планетою вважали Плутон (був відкритий 1930 року), але з розвитком науки і техніки його краще дослідили й з’ясували, що за ним рухається багато небесних тіл, схожих на нього за розмірами.

Групи планет Сонячної системи:

планети земної групи

Меркурій, Венера, Земля, Марс

мають порівняно невеликі розміри, значну густину та складаються здебільшого з твердих речовин

планети-гіганти

Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун

мають великі розміри, малу густину та складаються переважно з газів

 

Рік — це час, протягом якого планета здійснює повний оберт по своїй орбіті навколо Сонця (що далі від Сонця перебуває планета, то довше на ній триває рік).

Земний рік – час повного оберту планети Земля по своїй орбіті навколо Сонця. 

Земна доба – час повного оберту Землі навколо своєї осі.

Що далі від Сонця перебуває планета, то довше на ній триває рік.

Що повільніше обертається планета навколо своєї осі, то довше на ній триває доба. 

Що ближче планета перебуває до Сонця, то вища на ній температура.

 

Назви планет відповідають іменам богів, яким поклонялися давні люди: Меркурій (римський бог торгівлі), Венера (римська богиня кохання і краси), Марс (римський бог війни), Юпітер (римський верховний бог-громовержець), Сатурн (римський бог землеробства, батько Юпітера), Уран (грецький та римський бог неба), Нептун (римський бог морів та судноплавства).

 

 

ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЛАНЕТ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ. 

МЕРКУРІЙ.

Діаметр 4900 км.

Відстань до Сонця 58 млн км.

Температура на поверхні вдень +430 °С, вночі знижується до -200 °С

Тривалість року 88 земних діб.

Тривалість доби 176 земних діб.

Природних супутників нема.

Меркурій розміщений близько до Сонця, тому постійно «ховається» в його променях (його важко побачити на небі). 

Уся поверхня вкрита, ніби шрамами, величезними ямами, кратерами від ударів метеоритів.

Відсутність атмосфери зумовлює велику різницю температур між освітленою та неосвітленою Сонцем поверхнею.

***

ВЕНЕРА.

Діаметр  12100 км.

Відстань до Сонця 108 млн км.

Температура на поверхні вдень і вночі +450°С, парниковий ефект.

Тривалість року 224,7 земних діб.

Тривалість доби 117 земних діб.

Природних супутників нема.

Венера (за схожість розмірами її називали сестрою Землі) першою з’являється на небі ввечері коли ще світить Сонце. 

Після  заходу Сонця  вирізняється своєю яскравістю, світить недовго і через годину-другу зникає. 

За яскравістю на небі Венера третя після Сонця і Місяця. 

Постійно оповита густими хмарами, переважно з вуглекислого газу, тому добре розглянути її з космосу не можна, спостерігається парниковий ефект. 

Хмари сірчаної кислоти надають їй жовтувато-білого кольору.

Води на цій планеті немає, кисню — практично теж. 

Орбіта має форму майже правильного кола, швидкість руху по орбіті близько 35 км/с.

Напрямок обертання зворотний напрямку обертання навколо Сонця.

***

ЗЕМЛЯ.

Діаметр  12800 км.

Відстань до Сонця 150 млн км.

Температура на поверхні від -90 °С в Антарктиді до +70 °С в пустелі.

Тривалість року 365,25 діб.

Тривалість доби 24 години.

Природний супутник Місяць.

Земля має повітряну атмосферу. Понад 70% поверхні вкрито водою.

***

МАРС.

Діаметр  6800 км.

Відстань до Сонця 228 млн км.

Температура на поверхні від -70 °С до +20 °С.

Тривалість року 687 земних діб, або 1,9 земних років.

Тривалість доби 24 години 39 хв.

Природні супутники два Фобос (в перекладі з грецької означає «страх») і Демос («жах»)

Червона (бо ґрунт насичений залізом) планета Марс рухається навколо Сонця по еліптичній (схожій на стиснене коло) орбіті.

Марс і Земля кожні 15-17 років зближуються (називають великим протистоянням), тоді Марс не зникає з неба всю ніч і світиться особливо яскраво, червоно-помаранчевим кольором. 

На ньому є повітряна оболонка, яку складає переважно вуглекислий газ.

Можна добре роздивитися в телескоп. 

Його поверхня вкрита плямами жовтого й червоного кольору (вчені назвали материками). 

Можна розгледіти мереживо з темніших ліній і плям (на думку вчених, це річки, озера і моря).

***

ЮПІТЕР.

Діаметр  143000 км.

Відстань до Сонця 780 млн км.

Температура на поверхні від -140°С. 

Тривалість року 12 земних років.

Тривалість доби приблизно 10 годин.

Природні супутники 67.

Найбільша планета сонячної системи Юпітер. Маса в 2,5 раза більша за масу всіх її планет разом узятих і в 317 разів більша за масу Землі.

Учені передбачають, що поверхня Юпітера рідка або навіть газоподібна, а в центрі є тверде ядро.

Юпітер — це велетенська куля, що швидко обертається. У його повітряній оболонці стрічками тягнуться довгі шари хмар, через які планета видається смугастою.

***

САТУРН.

Діаметр  120000 км.

Відстань до Сонця 1400 млн км.

Температура на поверхні середня -170°С. 

Тривалість року 30 земних років.

Тривалість доби 10 годин.

Природні супутники 62, найбільший має назву Титан .

Оточений кільцями Сатурн друга за розмірами планета Сонячної системи.

Кільце Сатурна утворене величезною кількістю кілець, що складаються з частинок криги, пилу, різної величини кам’яних уламків, вони рухаються навколо планети, ніби супутники, і так близько розташовані один до одного, що здалеку здаються суцільним поясом планети.

Учені передбачають, що поверхня планети газоподібна.

***

УРАН

Діаметр  51000 км.

Відстань до Сонця 2900 млн км.

Температура на поверхні середня -200°С. 

Тривалість року 84 земні роки.

Тривалість доби 17 годин.

Природні супутники 27.

Темні кільця 11.

Інколи Уран  помітний неозброєним оком, він тьмяний і повільно рухається, тому раніше його вважали дуже віддаленою зорею.

Орбіта майже кругова орбіта.

Вісь обертання Урана майже горизонтальна. 

Напрямок обертання зворотний напрямку обертання навколо Сонця.

У складі планети наявна велика кількість льоду, її відносять до «крижаних гігантів».

***

НЕПТУН.

Діаметр  48000 км.

Відстань до Сонця 4500 млн км.

Температура на поверхні нижче -200°С. 

Тривалість року 164,8 земних років.

Тривалість доби 16 годин.

Природні супутники 14.

Кільця 4.

Нептун відкрили за допомогою розрахунків і законів астрономії.

Третя за масою планета Сонячної системи рухається навколо Сонця майже круговою орбітою. 

Атмосфера складається з водню, гелію і метану.

Постійний ураган і вітри зі швидкістю до 640 км/год.

У складі планети наявна велика кількість льоду, її відносять до «крижаних гігантів».

Інші завдання дивись тут…

 

8next.com

Відстань до Юпітера

Юпітер, обробка знімків Вояджера-1 від Roberto Colombari

Коли людина збирається поїхати на власній машині в незнайомий йому місто, то першим ділом дізнається відстань до нього, щоб оцінити час у дорозі і запастися бензином. Пройдений в дорозі шлях не буде залежати від того, вранці або ввечері відправитися в дорогу, сьогодні або через пару місяців. З космічними подорожами справа дещо складніша і відстань до Юпітера, виміряний вчора, через півроку виявиться рази в півтора більше, а потім знову почне зменшуватися. На Землі було б дуже незручно подорожувати в місто, який сам постійно рухається.

Зоряні гойдалки

Відстань Від Юпітера до Землі

Середня відстань від нашої планети до газового гіганта 778,57 млн. Км, але ця цифра приблизно також актуальна, як відомості про середню температуру по лікарні. Справа в тому, що обидві планети рухаються навколо Сонця (а якщо ще точніше, то навколо центру мас Сонячної системи) по еліптичних орбітах, причому з відмінними періодами звернення. У Землі він дорівнює одному року, а у Юпітера — майже 12 років (11,86 року). Мінімально можлива відстань між ними складає 588,5 млн. Км, а максимальна — 968,6 млн. Км. Планети, як би катаються на гойдалках, то зближуючись, то віддаляючись.

Будова Сонячної системи

Земля рухається з більшою, ніж Юпітер, орбітальною швидкістю: 29,78 км / с проти 13,07 км / с, і знаходиться набагато ближче до центру Сонячної системи, а тому раз в 398,9 днів наздоганяє його, підходячи ближче. З урахуванням еліптичності траєкторій руху, існують точки в космічному просторі, де відстань між планетами стає практично мінімальним. Для пари Земля-Юпітер період часу, через який вони регулярно зближуються подібним чином, складає близько 12 років.

Великі протистояння

Такі моменти часу прийнято називати датами великих протистоянь. У ці дні Юпітер по своїй яскравості перевершує всі небесні об’єкти зоряного неба, наближаючись до світіння Венери, і за допомогою невеликої підзорної труби або бінокля стає можливим спостерігати не тільки саму планету, але навіть її супутники. Тому астрономи і просто поціновувачі краси зоряного неба з нетерпінням чекають протистоянь, щоб розглянути докладніше далеке і маловивчене космічне тіло і може бути навіть виявити щось досі невідоме науці.

Пізніше вилетіти, щоб раніше дістатися


Усередині Великої червоної плями

Знаючи кинематику руху планет і плановану швидкість космічного апарату, можна вибрати оптимальну дату старту ракети-носія, щоб долетіти до Юпітера якомога швидше, витративши на це менше палива. Якщо висловлюватися точніше, то чи не міжпланетна станція летить до небесному тілу, а вони вдвох рухаються до місця зустрічі, тільки маршрут планети тисячоліттями залишається незмінною, а траєкторію руху літального апарату можна вибирати. Існують варіанти, коли апарат, що вилетів пізніше, зуміє дістатися до мети раніше, тому, щоб їх реалізувати, прагнуть побудувати ракету до підходящої для старту датою. Бувають випадки, коли вигідніше летіти довше, але зате використовувати при розгоні і маневрах «дармової» джерело енергії — гравітаційне тяжіння інших планет.

дослідження планети

Юнона на тлі планети

У дослідженні Юпітера брали участь вже вісім космічних місій і дев’ята — «Юнона» знаходиться в стадії реалізації. Дата старту кожної з них вибиралася з урахуванням обраного маршруту.

Зонд Нові Горизонти

Так, орбітальна станція «Галілео», перш ніж стати штучним супутником Юпітера, провела в дорозі більше шести років, але зате встигла побувати біля Венери і пари астероїдів, а також двічі пролетіти повз Землю.

А ось космічний апарат «Нові горизонти» досяг газового гіганта всього за 13 місяців, так як його основна мета знаходиться значно далі — це Плутон і пояс Койпера.

проліт Вояджера

У 1979 році космічний апарат «Вояджер-1» здійснив проліт Юпітера і переду приголомшливі знімки Юпітера, на ми змогли розгледіти складний рух хмарних поясів.

35 років по тому, колектив з 7 астрономів-любителів з допомогою наземних телескопів повторив цю одіссею і назвав її «Проект Вояджер — 3».

Вражаючі масштаби Юпітера Порівняння планет Венери і Юпітера таємниці Юпітера Європа — крижаний супутник Юпітера
Схожі статті

blog.r13-r21.com.ua

Планети Сонячної системи по порядку від Сонця, розташування і назви в порядку видалення

Сонячна система— планетна система, що включає в себе центральну зірку — Сонце — і всі природні об’єкти космосу, що обертаються навколо нього. Вона сформувалася шляхом гравітаційного стиснення газопилової хмари приблизно 4,57 млрд. років тому. Дізнаємося, які планети входять до складу сонячної системи, розташовані вони по відношенню до Сонця і їх коротку характеристику.

Планети Сонячної системи по порядку від Сонця, розташування і назви в порядку видалення

Коротка інформація про планети Сонячної системи

Кількість планет в Сонячній системі – 8, і класифікуються вони в порядку віддалення від Сонця:

  • Внутрішні планети або планети земної групи – Меркурій, Венера, Земля і Марс. Вони складаються переважно з силікатів і металів
  • Зовнішні планети – Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун – так звані газові гіганти. Вони набагато більш масивні, ніж планети земної групи. Найбільші планети Сонячної системи, Юпітер і Сатурн, складаються в основному з водню і гелію; менші газові гіганти, Уран і Нептун, крім водню і гелію, містять у складі своїх атмосфер метан і чадний газ.

Планети Сонячної системи по порядку від Сонця, розташування і назви в порядку видалення

Рис. 1. Планети Сонячної системи.

Список планет Сонячної системи по порядку від Сонця виглядає так: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Перераховуючи планети від більшої до меншої, цей порядок змінюється. Найбільшою планетою є Юпітер, потім йдуть Сатурн, Уран, Нептун, Земля, Венера, Марс і, нарешті, Меркурій.

Всі планети обертаються навколо Сонця в одному напрямку з обертанням Сонця (проти годинникової стрілки, якщо дивитися з боку північного полюса Сонця).

Самою великою кутовою швидкістю володіє Меркурій — він встигає зробити повний оборот навколо Сонця всього за 88 земних діб. А для самої віддаленої планети — Нептуна — період обертання становить 165 земних років.

Велика частина планет обертається навколо своєї осі в ту ж сторону, що і обертається навколо Сонця. Виняток становлять Венера та Уран, причому Уран обертається практично «лежачи на боці» (нахил осі близько 90 градусів).

Таблиця. Послідовність розташування планет в Сонячній системі і їх особливості.

Планети земної групи (внутрішні планети)

Чотири найближчі до Сонця планети складаються переважно з важких елементів, мають малу кількість супутників, у них відсутні кільця. Значною мірою вони складаються з тугоплавких мінералів, таких як силікати, які формують їх мантію і кору, і металів, таких як залізо і нікель, які формують їх ядро. У трьох з цих планет — Венери, Землі і Марса — є атмосфера.

  • Меркурій є найближчою планетою до Сонця і найменшою планетою системи. У планети немає супутників.
  • Венера – близька за розміром до Землі і, як і Земля, має товсту силікатну оболонку навколо залізного ядра і атмосферу (з-за цього Венеру нерідко називають «сестрою» Землі). Однак кількість води на Венері набагато менше земної, а її атмосфера в 90 разів щільніше. У Венери немає супутників.

Венера – найгарячіша планета нашої системи, температура її поверхні перевищує 400 градусів за Цельсієм. Найбільш ймовірною причиною такої високої температури є парниковий ефект, який виникає з-за щільної атмосфери, багатої вуглекислим газом.

Планети Сонячної системи по порядку від Сонця, розташування і назви в порядку видалення

Рис. 2. Венера – найгарячіша планета Сонячної системи

  • Земля – є найбільшою і найбільш щільною з планет земної групи. Питання про те, чи існує життя де-небудь, крім Землі, залишається відкритим. Серед планет земної групи Земля є унікальною (насамперед, за рахунок гідросфери). Атмосфера Землі радикально відрізняється від атмосфер інших планет — вона містить вільний кисень. У Землі є один природний супутник — Місяць, єдиний великий супутник планет земної групи Сонячної системи.
  • Марс – менше Землі і Венери. Він володіє атмосферою, що складається головним чином з вуглекислого газу. На його поверхні є вулкани, найбільший з яких, Олімп, перевищує розмірами всі земні вулкани, досягаючи висоти 21,2 км

Зовнішня область Сонячної системи

Зовнішня область Сонячної системи є місцем знаходження газових гігантів і їх супутників.

  • Юпітер – володіє масою в 318 разів більше земного, і в 2,5 рази масивніше всіх інших планет, разом узятих. Він складається головним чином з водню і гелію. У Юпітера є 67 супутників.
  • Сатурн – відомий своєю обширною системою кілець, це найменш щільна планета Сонячної системи (його середня щільність менше щільності води). У Сатурна є 62 супутника.

Планети Сонячної системи по порядку від Сонця, розташування і назви в порядку видалення

Рис. 3. Планета Сатурн.

  • Уран – сьома планета від Сонця є найлегшою з планет-гігантів. Унікальним серед інших планет його робить те, що він обертається «лежачи на боці»: нахил осі його обертання до площини екліптики дорівнює приблизно 98 градусів. У Урану 27 супутників.
  • Нептун – остання планета в Сонячній системі. Хоча і трохи менше Урану, більш масивна і тому більш щільна. У Нептуна є 14 відомих супутників.

Що ми дізналися?

Одна з цікавих тем астрономії – це будова Сонячної системи. Ми дізналися, які назви планет Сонячної системи бувають, в якій послідовності вони розташовані по відношенню до Сонця, які їх відмінні особливості та короткі характеристики. Ця інформація настільки цікава і пізнавальна, що буде корисна навіть для дітей 4 класу.

Тест по темі

Нові тестыБудь в числі перших на дошці пошани

Сподобалася стаття? Допоможи проекту – тисни на кнопку, розкажи друзям:

Планета

Відстань від Сонця

Період обертання

Період обертання

Діаметр, км

Кількість супутників

Щільність г/куб. см.

Меркурій

0,39

88 днів

58,6 діб.

4878

5,5

Венера

0,72

224,7 днів

243 діб.

12100

5,2

Земля

1,00

365,24 днів

24 години

12742

1

5,5

Марс

1,52

687 днів

24,5 години

6794

2

3,9

Юпітер

5,2

11,9 років

10 годин

139800

16

1,3

Сатурн

9,54

29,5 років

10,2 годин

116000

30

0,7

Уран

19,19

84 роки

10,7 годин

50800

15

1,4

Нептун

30,07

164,8 років

16 годин

48600

6

1,6

mykniga.com.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *