Тегеранська конференція 1943 — Вікіпедія
| Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданий сумніву та вилучений. |
Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані.
На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем’єр міністр Великої Британії Вінстон Леонард Спенсер-Черчиль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Велика Британія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Третього Рейху та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японською імперією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право як контрибуцію приєднати до себе після перемоги частину Східної Пруссії.
Зміст
- 1 Основні результати
- 2 Організація конференції
uk.wikipedia.org
Большая тройка — Традиция
«Большая тройка» во время Крымской (Ялтинской) Конференции. Слева направо: Премьер-министр Великобритании У.С. Черчилль, Президент США Ф.Д. Рузвельт, Председатель СНК СССР И.В. Сталин. 9 февраля 1945 г. Крым. Ливадия. Фото С. Гурария. РГАСПИ , Ф.558. Оп.11. Ед.хр.1693.[1]. Фото экспозиции, посвящённой истории «Большой тройки» в музеи И.В. Сталина в Гори. Грузия.История понятия[править]
Впервые в дипломатическом языке понятие «Большая Тройка» появилась применительно к страна-участницам Версальской Конференции в 1919 г. Как писал английский дипломатический историк Г. Никольсон, что властью превосходящей власть императоров и королей обладали «большая тройка» — США (В. Вильсон), Великобритания (Д. Ллойд Джордж) и Франция (Ж. Клемансо).
В западной историографии также используется термин «большая коалиция или большая тройка».[2]. Первым термин «большая коалиция» использовал британский премьер У. Черчилль.[3].
Американский историк Ф. Костиогла применяет термин «Великий Альянс» применительно к союзу СССР, США и Великобритания в период Второй мировой войны.
Советская внешняя политика с началом Второй мировой войны не упускала из виду возможность создания коалиции государств и народов для борьбы с агрессорами. Несмотря на заключённый в августе 1939 г. советско-германский договор, в октябре 1939 г. возобновились переговоры СССР с Великобританией. В апреле 1940 г. началось сближение с США. Приобрела реальные очертания возможность объединения усилий СССР, США и Великобритании для борьбы с фашистским блоком. Однако И.В. Сталин, держа дверь приоткрытой, не желал вызвать подозрения у Германии и Японии.
После нападения 22 июня 1941 г. Германии на СССР, оказавшись, по сути, перед лицом общего врага, ответственные государственные деятели США и Великобритании были заинтересованы в организации действенного сотрудничества с СССР, хотя они не скрывали свое неприятие идеалов советской системы.
Начало формированию Великого Альянса «большой тройки» положила Великая Отечественная война, выступление И.В. Сталина по радио 3 июля 1941 г. и начало переписки И.В. Сталина и У. Черчилля 8 июля 1941 г. 12 июля было подписано первое союзное соглашение. Подписи поставили от СССР нарком иностранных дел В.М. Молотов от Великобритании посол С. Крипс.[4].
В своём в выступлении по радио 3 июля 1941 г. И.В. Сталин изложил основные направления внешней политики воюющего Советского Союза. Он сказал, что войну с фашистской Германией нельзя считать войной обычной: «Она является не только войной между двумя армиями. Она является вместе с тем великой войной всего советского народа против немецко-фашистских войск. Целью этой всенародной Отечественной войны против фашистских угнетателей является не только ликвидация опасности, нависшей над нашей страной, но и помощь всем народам Европы, стонущим под игом германского фашизма. В этой освободительной войне мы не будем одинокими. В этой великой войне мы будем иметь верных союзников в лице народов Европы и Америки, в том числе в лице германского народа, порабощённого гитлеровскими заправилами. Наша война за свободу нашего Отечества сольётся с борьбой народов Европы и Америки за их независимость, за демократические свободы. Это будет единый фронт народов, стоящих за свободу, против порабощения и угрозы порабощения со стороны фашистских армий Гитлера. В этой связи историческое выступление премьера Великобритании г. Черчилля о помощи Советскому Союзу (вот что, в частности, сказал У.С. Черчилль, выступая по лондонскому радио 22 июня: «У нас лишь одна – единственная цель. Мы полны решимости уничтожить Гитлера…. Любой человек или государство, которые борются против нацизма, получат нашу помощь…. Такова наша политика, таково наше заявление. Отсюда следует, что мы окажем России и русскому народу всю помощь, какую только сможем. За последние 25 лет никто не был более последовательным противником коммунизма, чем я. Я не возьму обратно не единого слова, которое я сказал о нём…. Опасность, угрожающая России, — это опасность, грозящая нам и Соединённым Штатам, точно так же как дело каждого русского, сражающегося за свой очаг и дом, — это дело свободных людей и свободных народов во всех уголках земного шара»
Путь к созданию военно-политического союза трёх великих держав был открыт.
С 8 июля 1941 г. началась регулярная переписка и заочные контакты И.В. Сталина с Ф.Д. Рузвельтом и У. Черчиллем. Канал связи поддерживался через советских послов в Великобритании И.М. Майского и М.М. Литвинова в США, министра иностранных дел Великобритании Э. Идена, послов США и Великобритании А. Гарримана, С. Крипса, А.К. Керра и спецпредставителей Ф.Д. Рузвельта. Президент США предпочитал использовать в качестве канала связи коммуникации военного министерства, У.С. Черчилль каналы Форин Офиса. К переписке со стороны СССР был подключен В.М. Молотов, иногда привлекались А.Я. Вышинский, Деказонов, С. Лозовский, А. Новиков, со стороны Лондона в подготовке посланий У.С. Черчилля участвовали аппарат МИДа, Кабинет министров, эксперты, в США Ф.Д. Рузвельт опирался на круг своих политических и военных советников (адмирал У. Леги, Д. Маршалл, каналы разведки). Президент США реже использовал аппарат госдепартамента из-за их, как говорил, инерции и консерватизма.
Первое личное послание от г-на Черчилля г-ну Сталину.
Отправлено 7 июля 1941 г. Получено 8 июля 1941 г.
«Мы все здесь очень рады тому, что русские армии оказывают такое сильное, смелое и мужественное сопротивление совершенно не спровоцированному и безжалостному вторжению нацистов. Храбрость и упорство советских солдат и народа вызывают всеобщее восхищение. Мы сделаем всё, чтобы помочь Вам, поскольку это позволят время, географические условия и наши растущие ресурсы. Чем дольше будет продолжаться война, тем большую помощь мы сможем предоставить…
Около 400 самолётов совершали вчера дневные налеты по ту сторону моря. В субботу вечером более 200 тяжелых бомбардировщиков совершили налёт на германские города. А прошлой ночью в операциях участвовало около 250 тяжёлых бомбардировщиков. Так будет и впредь. Мы надеемся таким путём заставить Гитлера вернуть часть своих военно-воздушных сил на запад и постепенно ослабить бремя, лежащее на Вашей стране…
Нам нужно лишь продолжать прилагать все усилия, чтобы вышибить дух из злодеев».
29 сентября-1 октября 1941 г. состоялась Московская конференция союзников заложившая фундамент Большой тройки. Были подписаны соглашения о поставках по ленд-лизу Советскому Союзу танков, самолётов, зенитных орудий, автомобилей, вооружений, меди, цинка, алюминия, олова, молибдена, хрома, продовольствия.[8].
Визит наркома В.М. Молотова в Вашингтон и его встречи с президентом Ф.Д. Рузвельтом и членами правительства США 29 мая-6 июня 1942 г. и подписанные вашингтонские соглашения завершили оформление Большой тройки держав.[9]. На обратном пути В.М. Молотов остановился для переговоров в Великобритании.
«Большая тройка» — так в годы Второй мировой войны в мировых СМИ называли основные страны-участницы Антигитлеровской коалиции — СССР, США и Великобританию, а также руководителей этих стран: И.В. Сталина, Ф.Д. Рузвельта и У.С. Черчилля, на последнем этапе Г. Трумэна и К. Эттли.
Сами лидеры трёх держав также иногда использовали данное словосочетание в переписке и на встречах. Правда, Ф.Д. Рузвельт в некоторых случаях использовал слово «большая двойка» применительно к своим встречам то с У.С. Черчиллем, то в отношениях со И.В. Сталиным.
Встречи (саммиты) руководителей «Большой тройки»[править]
Острые военные и военно-политические проблемы и кризисы, возникавшие в отношениях между СССР, США и Великобританией разрешались в путём посланий и личных встреч И.В. Сталина, Ф.Д. Рузвельта и У. Черчилля во время международных конференций. В организации этих встреч принимали участие сотрудники Наркомата иностранных дел СССР, командование Генерального штаба Красной Армии и Управления специальных заданий Генштаба РККА, а также советские военные атташе и руководители военных миссий. Наиболее сложные и важные вопросы рассматривались в ходе работы Тегеранской (1943), Ялтинской (1945) и Потсдамской (1945) конференций. [10].В организации этих конференций принимали активное участие сотрудники аппаратов советских военных атташе.
Наиболее сложно и трудно было организовать первую встречу лидеров СССР, США и Великобритании, которая проходила в Тегеране 28 ноября – 1 декабря 1943 г. В период подготовки советской правительственной делегации к этой конференции важную роль сыграли аппараты военных атташе, действовавших в Лондоне, Вашингтоне и Тегеране.
Наиболее известны Тегеранская (1943), Крымская (Ялтинская конференция) (1945) и Берлинская (Потсдамская конференция) (1945) конференции «Большой тройки». Помимо этого У. Черчилль и Ф.Д. Рузвельт встречались вдвоем в Касабланке, Каире и на о. Мальта.
Важным инструментом укрепления сотрудничества между СССР, США и Великобританией была чётко организованная переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентами США и Премьер-Министрами Великобритании, в ходе которой обсуждались не только вопросы двусторонних советско-американских или советско-британских отношений, но и актуальные проблемы ведения союзниками войны против нацистской Германии. Эта переписка осуществлялась на протяжении всей войны. Судя по опубликованным документам, И.В. Сталин направил руководителям США и Великобритании и получил от них около 900 документов. В ходе обмена посланиями руководители СССР, США и Великобритании обменивались мнениями по важным вопросам военного и военно-политического характера, обсуждали выполнение договоренностей о поставках в СССР военных грузов по линии ленд-лиза, поставки по которому регулярно начались с осени 1942 г., давали характеристики офицерам, которые назначались на должности руководителей военных миссий, высказывали рекомендации по реализации двусторонних договоров и напоминали друг другу о необходимости чёткого выполнения достигнутых между странами коалиции соглашений и подписанных договоров.
И.В. Сталин говорил после Победы:»Ну что, по-моему, неплохо потрудились. Да, русские всегда умели хорошо воевать, но выгодный мир заключать не умели. Товарищ Сталин нарушил эту плохую традицию.
«Сталин не раз говорил, что Россия выигрывает войны, но не умеет пользоваться плодами побед. Русские воюют замечательно, но не умеют заключать мир, их обходят, недодают. А то, что мы сделали в результате этой войны, я считаю сделали прекрасно, укрепили Советское государство. Это была моя главная задача. Моя задача как министра иностранных дел была в том, чтобы нас не надули. По этой части мы постарались и добились, по-моему, неплохих результатов», — говорил В.М. Молотов.[11].
И.В. Сталин так отзывался о своих союзниках: «Черчилль и Рузвельт — большие люди! Рузвельт умер, жалкий Трумэн теперь вместо Рузвельта! Рузвельт, конечно, тоже был империалист, но он был великий империалист! А Трумэн… разве можно их сравнить. Или Черчилль… Да, Черчилль тоже империалист, но и он великий, спас в войну этих британцев. А они его ногой — погнали из премьеров! Перед голосованием его предупреждали о возможном поражении, советовали хитро подать в отставку, но он сказал: «Я никогда не ухожу из бара, пока он сам не закроется». И закрыли такой бар… Вот она гнилая буржуазная демократия в действии!»
Большая тройка в Потсдаме. Июль 1945 г. Фото.Как пишет д.и.н. О.А. Ржешевский с окончанием Второй мировой войны и достижением победы над нацизмом Антигитлеровская коалиция (Большая тройка) прекратила своё существование. Формально её роспуск не оформлялся.
Экспертное мнение историков[править]
«Однако, в 1939-1941 гг. Сталину и Молотову удалось путём заключения договоров о ненападении с Германией и нейтралитете с Японией расколоть единый фронт потенциальных противников и остаться в стороне от начавшейся в Европе Второй мировой войны. В результате Великобритания, Франция и США оказались в стане союзников Советского Союза в войне с гитлеровской Германией, а затем — с Японией. Создание антигитлеровской коалиции во время Второй мировой войны стало величайшей дипломатической победой Сталина, в значительной мере предопределившей течение и исход Второй мировой войны».[12].
Формирование антигитлеровской коалиции позволило консолидировать силы в войне против нацистской Германии, максимально использовать имевшиеся в распоряжении демократических государств ресурсы, своевременно принимать военные решения, адекватные складывавшейся на фронтах обстановке. Были созданы и условия для активного военного сотрудничества, которое выражалось в координации усилий государств, воевавших против Германии и ее союзников, согласовании отдельных военных операций, использовании территории дружественных стран для базирования воздушных и морских сил, обмена разведывательными сведениями.
Историк А. Чекалин так характеризует этих лидеров и их решения для судеб мира: «Уинстон Черчилль. Профессиональный военный, прошедший жару и пыль колониальных войн, окопный ад Первой мировой, проложивший себе дорогу в большую политику «пером и шпагой». Знавший и поражения, и победы, вставший во главе своей страны, когда её враги переживали свой «самый славный час» и сумевший привести её в ряды победителей.
Франклин Рузвельт. Профессиональный политик, преодолевший тяжелейший недуг и ставший во главе своей страны в момент небывалого экономического кризиса. Сумевший найти выход из этого кризиса и внушить американскому обществу свой взгляд на роль США в мире, полный планов реализации её нового геополитического положения, как ведущей державы мира, имеющей весомый голос в международных отношениях.
Иосиф Сталин. Профессиональный революционер, прошедший ад русской революции, в жесточайшей схватке победивший своих бывших соратников по этой борьбе и ставший единоличным диктатором великой страны. Выдержавший страшный удар летом 41-го года, сумевший сохранить и власть, и страну, которая под его руководством переломила ход войны на самом кровопролитном и масштабном театре военных действий Второй мировой».
«Потом лидеров «большой тройки» будут обвинять во многом, — в перекройке исторически сложившихся границ, в переселении народов, в нарушении прав человека и т. д., но будем справедливы — заложенная в Ялте и получившая окончательное оформление в Потсдаме система устройства послевоенного мира просуществовала почти полвека, обеспечив если не полное прекращение военных конфликтов, то по, крайней мере, значительно сократив их количество и напряжённость. Полвека относительно спокойного существования изменили мир — полёты в космос, технологический переворот, создание системы глобальных экономических и информационных потоков, компьютеры и Интернет — весь этот прорыв стал возможен благодаря тому, что сильнейшие державы мира, пребывая в вечном соперничестве, так и не перешли грань в международных отношениях, отделяющую холодную войну от горячей. И этим всем мы обязаны Ялте и Потсдаму. Потому и трансформация ялтинско-потсдамской системы, начавшаяся после распада СССР, вызывает такую обеспокоенность не только в России, но у многих европейских экспертов. Решения, принятые «большой тройкой», и по сию пору оказывают влияние на международные отношения и геополитические процессы».
Н.А. Нарочницкая: «Заложенные в Ялте и закреплённые в Потсдаме решения о будущем Европы и мира создали надёжную архитектуру, построенную на балансе влияния ведущих мировых держав. Крымская конференция союзников по антигитлеровской коалиции проходила на фоне триумфальных успехов Красной Армии и близящейся Победы. Однако уже в феврале 1945 года обнаружились трещины, которые раскололи фундамент сотрудничества между странами-победителями.
Сегодня каждый пункт и едва ли не каждая фраза в переговорах «большой тройки» наполняется новым смыслом. Он обогащён драматическим опытом последних десятилетий: крушением Ялтинской системы, Восточного блока, структуры европейской безопасности и, наконец, СССР. И всё же — история не закончилась, а поэтому Россия обречена на продолжение своей исторической роли …»[13].
Обложка книги.Американский биограф Ф.Д. Рузвельта Д. Бернс в своей монографии о президенте США, изданной в Нью-Йорке в 1970 г., сравнивал его как со И.В. Сталиным, так и с У.С. Черчиллем. По его мнению, И.В. Сталин и Ф.Д. Рузвельт были блестящими тактиками, прекрасно владели искусством выбора времени для своих действий, они превосходно умели восстанавливать противников друг против друга в своих интересах. Но И.В. Сталин лучше, чем Ф.Д. Рузвельт, умел связывать стратегические решения в войне с требованиями безопасности в отдалённой перспективе, и он более упорно придерживался этих решений. У.С. Черчилль придерживался более далеко идущих, но более узких взглядов мировые проблемы, чем Ф.Д. Рузвельт, и он совершенно не понимал сил брожения в Азии и в Африке. И президент и премьер-министр действовали в соответствии со складывающейся обстановкой и предпочитали импровизированный подход, которые по крайней мере давали общее направление и как-то определяли повседневное поведение Ф.Д. Рузвельта.[14].
Главы СССР, США и Великобритании на Ялтинской конференции согласовали военные планы антигитлеровской коалиции и принципы послевоенного устройства Европы. Иосиф Сталин, Франклин Рузвельт и Уинстон Черчилль, находясь в Крыму с 4 по 11 февраля 1945 года, провели новые государственные границы на территории, еще недавно оккупированной Третьим рейхом, и определили на ней сферы влияния. Итогом конференции стало подписание Декларации об освобождённой Европе. В Ялте была сформирована идеология Организации Объединённых наций как организации, способной предотвратить попытки изменить установленные границы сфер влияния.[15].
К. Эттли, Г. Трумэн, И. В. Сталин. Потсдамская конференция. [[2]].Тегеранская, Ялтинская, Потсдамская конференции успешно прошли. На этих конференциях И.В. Сталин сумел создать новый мир — заложил будущий Социалистический лагерь, покорный его воле. В этом лагере оказались Венгрия, Болгария, Румыния, Чехословакия, Югославия, Польша, Албания. Другое дело, что преемники И.В. Сталина оказались не способными удержать эти геополитические приобретения. Но это тема отдельного исследования и как и методы и подходы к государственному и социальному строительству в этих государствах.
«Переписка лидеров антигитлеровской коалиции поистине уникальна: во всей истории дипломатии не найти ей аналога ни по значению, ни по формату, ни по калибру и исторической роли самих корреспондентов. Уровень военно-стратегического и дипломатического взаимодействия «большой тройки» был выше, чем у более политически и агрессивно однородных держав «оси», — пишут д.и. н. профессор В.О. Печатнов и к.и.н. И.Э. Магадеев.[16].
«В борьбе за свободу и безопасный послевоенный мир объединились страны с различными социально-политическими системами, сотни миллионов людей. Во главе коалиции находились СССР, США и Великобритания, которые одновременно с решением военных задач, обсуждали насущные вопросы устройства будущего мира. Важная роль в Большом союзе принадлежала Китаю, Франции, Канаде и ряду других стран. Решающей силой коалиции являлся Советский Союз, внёсший основной вклад в достижении победы. Однако с самого начала существования Антигитлеровской коалиции в ней существовали две противоположные тенденции. Одна вела к закреплению межсоюзнических связей, реальному боевому взаимодействию и достижению взаимопонимания в вопросах безопасности послевоенного мира, другая – к росту недоверия, желанию таскать «каштаны из огня» чужими руками, отказу признавать законные национальные интересы союзника…
Среди важнейших результатов сотрудничества государств Антигитлеровской коалиции необходимо выделить создание Организации Объединенных Наций, Устав которой был подписан на заключительном заседании Сан-Франциской конференции 26 июня 1945 г. Высшим органом ООН, на который возлагалась главная ответственность за поддержание в будущем международного мира и безопасности, становился Совет Безопасности из 11 членов организации, включая пять постоянных членов – СССР, США, Великобритания, Франция и Китай. Деятельность ООН и Совета Безопасности способствовала тому, что после окончания Второй мировой войны мир не рухнул вновь в хаос всеуничтожающей глобальной войны», — пишет д.и.н. М.Ю. Мягков.
Польский историк, профессор Э. Дурачинский констатирует, что два демократа, Черчилль и Рузвельт, приняли советского диктатора в свои «демократические ряды» и по мере побед Красной армии фактически отдали ему ключевую роль в «большой тройке». Разгромив Германию и Японию и, считает Э. Дурачинский, создав в Европе свою «внешнюю империю», Сталин решил задачу превращения СССР в одну из двух мировых сверхдержав. Ответом на это стала американская политика «сдерживания» СССР в послевоенное время.
Роль МИД СССР в издании сборников документов[править]
«В советские годы, особенно в послевоенный период, возобновилась практика научной обработки и публикации архивных материалов, хотя и находившаяся под жёстким цензурным и идеологическим прессом. Примечательно, что в этих условиях издание документов силами сотрудников МИД, среди которых было немало историков и архивистов, по-своему компенсировало ограниченный доступ в архивы «со стороны». Видную роль в этом деле сыграл министр иностранных дел СССР А.А. Громыко, который хорошо знал и ценил отечественную дипломатическую историю. На протяжении четверти века он возглавлял Комиссию МИД СССР по изданию дипломатических документов. Её усилиями увидели свет такие не потерявшие до сих пор научного значения фундаментальные издания, как многотомная «Внешняя политика России в XIX – начале ХХ века», «Документы внешней политики СССР», а также неоднократно переиздававшиеся «История дипломатии» и «Дипломатический словарь».
Большое внимание в те годы было уделено изданию документов об истории Второй мировой войны и вкладе советской дипломатии в победу над нацизмом и послевоенное мироустройство.
Значение таких публикаций, как «Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентами США и Премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941–1945 гг.» (в двух томах), «Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941–1945 гг.» (в шести томах), документальные сборники о советско-английских, советско-французских и советско-американских отношениях в 1941–1945 годах, в наши дни постоянно растёт, особенно на фоне «исторического ревизионизма», направленного на пересмотр итогов Второй мировой войны.
В последнее время увидели свет очередные тома «Документов внешней политики СССР», завершено в сотрудничестве с Германией многотомное издание документального сборника «СССР и германский вопрос». В рамках двустороннего сотрудничества опубликованы сборники документов по истории отношений России с Китаем, США, Португалией, Израилем, Швейцарией, Югославией, Кубой, Эквадором и другими странами. АВПРФ участвует в подготовке многотомного фундаментального труда «Великая Отечественная война 1941–1945 гг.»».[17].
«Большая Тройка» в Потсдаме. Июль 1945 г. Фото.Сборники документов[править]
Под общим руководством межведомственной Комиссии по изданию дипломатических документов при МИД СССР, просуществовавшей до 1985 г. и возглавлявшейся министром иностранных дел А.А. Громыко, были начаты серийные издания «Документы внешней политики СССР».
Параллельно публиковался целый ряд тематических документальных сборников по различным вопросам внешней политики и международных отношений, значительное количество двусторонних сборников документов, подготовленных совместно с МИДами зарубежных стран, а также «История дипломатии», «Дипломатический словарь» (четыре издания) и многие другие. Для реализации проектов Комиссии в МИД был создан Отдел публикаций дипломатических документов, а также учреждён институт «прикомандированных» – учёных, участвовавших на постоянной основе в подготовке министерских изданий.
Большинство министерских публикаций внесли заметный вклад в изучение истории внешней политики СССР (России) и международных отношений в целом. Всего с 1917 г. по настоящее время издано 270 томов документальных сборников.
Военному периоду 1941-1945 гг. посвящены известные публикации «Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентами США и Премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.» (в 2-х томах), «Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.» (в шести томах), двухтомные документальные сборники о советско-английских (1983), советско-французских (1983) и советско-американских отношениях (1984) в 1941-1945 гг.
По информации ректора МГИМО(У) МИД России, академика РАН А.В. Торкунова к 70-летию Великой Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. к 2015 г. готовилась полная публикация документов переписки руководителей антигитлеровской коалиции с привлечением личных архивов И.В. Сталина, Ф.Д. Рузвельта и У.С. Черчилля, а также дипломатических архивов России, США и Великобритании.
Проект осуществлялся в сотрудничестве с Министерством иностранных дел России, Московским государственным институтом международных отношений (МГИМО – Университет) и с Кэмбриджским Университетом (США). Цель проекта — издание переписки Сталина, Рузвельта и Черчилля, основанное на рассекреченных документах в архивах России, США и Великобритании. Германский исторический институт в Москве.
27 мая 2015 г. в доме приёмов МИД России состоялась презентация научного издания «Переписка И.В. Сталина с Ф.Д. Рузвельтом и У.С. Черчиллем в годы Великой Отечественной войны. Документальное исследование. В 2 томах», подготовленного Московским государственным институтом международных отношений (университетом) совместно с РГАСПИ под руководством заведующего кафедрой истории и политики стран Европы и Америки МГИМО-У, профессора В.О. Печатнова. Презентация научного издания «Переписка И.В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем в годы Великой Отечественной войны. Документальное исследование. В 2 томах».
27 мая в Доме приёмов МИД России состоялась презентация книги «Переписка Сталина с Рузвельтом и Черчиллем в годы Великой Отечественной войны», подготовленной под руководством заведующего кафедрой истории и политики стран Европы и Америки МГИМО В.О. Печатнова и старшего преподавателя кафедры И.Э. Магадеева.
В мероприятии приняли участие министр иностранных дел Российской Федерации С. Лавров, ректор МГИМО академик А.В. Торкунов, представители дипломатического корпуса, ведущие российские учёные-историки и эксперты-международники, сотрудники и преподаватели Университета.
В двухтомном издании приводятся не только сами письма и телеграммы лидеров «большой тройки», но также впервые даётся «исторический фон» и научные комментарии к приводимым историческим документам, что делает его поистине уникальным научным трудом. При подготовке книги авторы проработали свыше 5000 засекреченных прежде документов из архивов МИД России, Архива внешней политики, Архива Президента Российской Федерации, а также архивов Великобритании и США. Эти документы, многие из которых публикуются впервые, позволили авторам выявить подоплёку переписки «большой тройки», её сложный политический и психологический подтекст. Презентация книги «Переписка Сталина с Рузвельтом и Черчиллем в годы Великой Отечественной войны»
Интересные факты[править]
Фото предоставлено центром по связям с прессой и общественностью ФСО России.- Все три руководителя «Большой тройки» были заядлыми курильщиками со стажем и прожили долгую жизнь.
- В донесениях советской разведки в Москву У.Черчилль носил прозвище «Кабан», Ф.Д. Рузвельт «Капитан».[18].
- В своей переписке и личном общении Ф.Д. Рузвельт и У. Черчилль называли И.В. Сталина — «дядя Джо».
- После свой отставки У. Черчилль предсказал, что на смену «политическим гигантам придут пигмеи».[19].
Современное содержание понятия[править]
Термин иногда используют в прессе для обозначения трёх государств: России, Беларуссии и Казахстана, как обозначение Таможенного союза и тесной интеграции на постсоветском пространстве. Иногда применяют в банковской сфере или в области обозначения сети крупных сотовых операторов: МТС, Билайн, Мегафон.
Памятник «Большой Тройке» в Ливадийском парке. Ливадия. (Ялта, Крым). Скульптор З.К. Церетели. Фото «Новости Крыма».Сборники документов[править]
Обложка книги. Обложка сборника документов «Тегеран. Ялта. Потсдам». Москва: Госполитиздат, 1957. Обложка книги. Обложка сборника документов «Переписка председателя Совета Министров СССР». Тираж 500 тыс. (300001 — 500 000) экз.Первое издание «Переписки» готовилось в 1951 г. на русском, английском, французском и китайском языках. Издание редактировал лично В.М. [Молотов]. Однако после смерти И.В. Сталина издание сборника было прервано. Возвращение к нему произошло в 1957 г. и было осуществлено только на русском и китайском языках.[20]. Подписано было в печать с матриц 14 октября 1957 г. В последний момент на титульном листе была снята фамилия В.М. Молотова и заменена на А.А. Громыко (Председатель Комиссии). Чл.-корр. Ак. наук СССР В.М. Хвостов (Заместитель Председателя), канд. истор. наук И.Н. Земсков (Учёный Секретарь), доц. Г.А. Белов, чл.-корр. Ак. наук СССР Е.М. Жуков, канд. истор. наук С.М. Майоров, д-р истор. наук А.А. Новосельский, Б.Ф. Подцероб, доц. М.А. Сиволюбов, д-р истор. наук П.Н. Третьяков, М.А. Харламов.
- Путь к Великой Победе. Советский Союз в войне глазами западных современников. Документы и материалы/Под ред. академика РАН А.В. Торкунова; авт. сост.: В.О. Печатнов, М.М. Наринский, И.Э. Магадеев. Московский государственный институт международных отношений (университет) Министерства иностранных дел Российской Федерации. М.: ООО «Аквариус», 2015. 928 c. [16]л. ил.
- Батлер С. Сталин и Рузвельт. Великое партнёрство. М.: Эксмо, 2017. 672 с. ISBN 978-5-699-92942-9 Тираж 3000 экз.
- Быстрова И.В. «Поцелуй через океан: «Большая тройка» в свете личных контактов (1941-1945 гг.)». М.: РОССПЭН, 2011. 438 с.
- Дурачинский Э. Польский профессор. Сталин: создатель и диктатор сверхдержавы. Перевод с польского В.Т. Веденеевой. М.: РОССПЭН, 2015. 824 с.: ил. (История сталинизма). ISBN 978-5-8243-1998-9 Тираж 1000 экз. Политическая биография И.В. Сталина (1878-1953).
- Ялта 45.Начертания нового мира. (Отв. ред. Нарочницкая Н.А. (д.и.н).(Актуальная история). М.:Вече, 2010. 288 с.
- Печатнов В.О. Сталин, Рузвельт, Трумэн: СССР и США в 1940-х гг. Документальные очерки. – М.: ТЕРРА – Книжный клуб, 2006. – 752 с.; 24 с ил.
- Фейс Г. Черчилль, Рузвельт, Сталин. Война, которую они вели. М. 2003. 590 с. ISBN 5-9524-039-4
- О.А. Ржешевский. (д.и.н). Сталин и Черчилль. Встречи. Беседы. Дискуссии: Документы и комментарии, 1941-1945. РАН. Институт Всеобщей Истории. Ассоциация историков Второй мировой войны. М.:Наука, 2004. 564 с.: ил. Тираж 2000 экз. ISBN 5-02-009821-3
- Переписка И.В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем в годы Великой Отечественной войны. Т. 1. В.О. Печатнов (д.и.н), И.Э. Магадеев (к.и.н). М.:ОЛМА Медиа Групп,(Элита),2015. 656 с.: ил. Тираж 2000 экз.
ISBN 978-5-373-07570-1
Обложка книги.- Переписка И. В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем в годы Великой Отечественной войны. Т. 2. В.О. Печатнов (д.и.н), И.Э. Магадеев (к.и.н). М.:ОЛМА Медиа Групп,(Элита), 2015. 768 с.: ил. Тираж 2000 экз. ISBN 978-5-373-07571-8 [[3]]
- Рыбас С.Ю., Чернявский Г.И., Бедарида Ф. «Большая Тройка». М.: Молодая гвардия, 2000.
- Кастиогла Ф. УТРАЧЕННЫЕ СОЮЗЫ РУЗВЕЛЬТА. КАК ЛИЧНАЯ ПОЛИТИКА ПОМОГЛА НАЧАТЬ “ХОЛОДНУЮ ВОЙНУ”. ПРИНСТОН – ОКСФОРД, 2012. 534 с.
- Филитов А.М. (д.и.н).«БОЛЬШАЯ ТРОЙКА»: МИР, КОТОРЫЙ ОНИ ИСКАЛИ И НАШЛИ//В сборнике: 1945 год: формирование основ послевоенного мироустройства сборник материалов Всероссийской научной конференции, посвящённой 70-летию Победы в Великой Отечественной войне. 2015. С. 105-115.
Вторая мировая. Когда рычали львы. 1994
Архивные тайны — 1945 год. Ялтинская конференция. 04_02_2015 документальный
- ↑ http://victory.rusarchives.ru/tematicheskiy-katalog/yaltinskaya-konferenciya-4-11-fevralya-1945-g?page=2. Ялтинская конференция (4–11 февраля 1945 г.)
- ↑ Дурачинский Э. Сталин: создатель и диктатор сверхдержавы. М., 2015. С. 377, 453, 522, 600, 601, 660.
- ↑ Дурачинский Э. Сталин: создатель и диктатор сверхдержавы. С. 569.
- ↑ Дурачинский Э. Сталин: создатель и диктатор сверхдержавы. С. 453-454.
- ↑ Величие подвига советского народа. М.:Международные отношения, 1985. С. 63.
- ↑ Там же. С. 77.
- ↑ РГАСПИ. Ф. 558. Оп. 11. Д. 1094. Л. 10; Сталин И.В. О Великой Отечественной войне Советского Союза. М.,1950. С. 27-28; Правда, 1941. 3 июля. № 182 (8590). С. 1.
- ↑ Дурачинский Э. Сталин: создатель и диктатор сверхдержавы. С. 465-466.
- ↑ Дурачинский Э. Сталин: создатель и диктатор сверхдержавы. С. 488.
- ↑ Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. Сборник документов. — М.:Политиздат, 1980–1984. Т. 2, 4, 6.
- ↑ Чуев Ф.И. Сто сорок бесед с Молотовым. М.:Терра, 1991. 624 с.: ил. С. 78. ISBN 5-85255-042-6.
- ↑ Гареев М.А. Генерал армии, Президент Академии военных наук.
- ↑ Ялта 45.Начертания нового мира. М.:Вече, 2010. 288 с.
- ↑ Секретная переписка Рузвельта и Черчилля в период войны/Пер. с англ. М.:Терра, 1995. 800 с. ISBN 5-300-00235-6. С. 57.
- ↑ 65 лет Ялтинской конференции. http://interaffairs.ru/read.php?item=172.
- ↑ Переписка И.В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем. Т. 1. В.О. Печатнов, И.Э. Магадеев. М.:ОЛМА Медиа Групп,(Элита),2015. 656 с.: ил. C. 12.
- ↑ «А.Кузнецов. По долгу исторической памяти» Журнал «Международная жизнь» – № 6, 2013. Александр Кузнецов — Директор Историко-документального департамента МИД России..
- ↑ Переписка И.В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем. Т. 1. В.О. Печатнов, И.Э. Магадеев. М.:ОЛМА Медиа Групп,(Элита),2015. 656 с.: ил. Тираж: 2000 экз.
- ↑ Переписка И.В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем. Т. 2. В.О. Печатнов, И.Э. Магадеев. М.:ОЛМА Медиа Групп,(Элита),2015. С. 513.
- ↑ Переписка И.В. Сталина с Ф. Рузвельтом и У. Черчиллем в годы Великой Отечественной войны. Документальное исследование. М., 2015. С. 5.
traditio.wiki
Тегеранська конференція
Тегеранська конференція
28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. ЧерчілляТегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Англії проходила на території радянського посольства в Тегерані.
Конференція прийняла ряд дуже важливих узгоджених документів.
1. Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямовувалися на прискорення закінчення війни. Було визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії — в травні 1944 р. (Проте: операція почалася 6 червня.). Тоді вже стало ясно, що Радянський Союз може наодинці розгромити Німеччину.
2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, була додана «Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.
Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки», твердий намір їхніх народів спільно працювати як під час війни, так і в мирний час. «Ми, — говорилося в Декларації, — від’їжджаємо друзями за духом і метою».
3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову висунув «проект Моргентау» — про розчленування Німеччини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеччини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталін висловився проти, виступаючи за єдину, демократичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернутися до цієї проблеми.
4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники домовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни після війни, надати Ірану фінансову й економічну допомогу.
5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Радянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим.
Сторони в принципі домовилися про передання Радянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а також частини італійського військово-морського флоту.
6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначила, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у війну проти Японії.
Міжнародне значення Тегеранської конференції було величезним. Її рішення передбачали не тільки прискорення закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час.
Вперед >Содержание
uchebnik-online.com
Як «велика трійка» ділила Європу на трьох — Високий Замок
На Ялтинській конференції, що розпочалася 4 лютого 1945 року, США, СРСР та Велика Британія розмежовували сфери впливу після Другої світової війни
Друга cвітова наближалась до завершення. Німеччина потопала у крові власних солдатів. Антигітлерівська коаліція постала перед низкою невирішених питань: вступ СРСР у війну проти Японії, післявоєнний устрій Німеччини, польське, югославське питання… Президент США Рузвельт, прем’єр-міністр Великої Британії Черчілль та радянський диктатор Сталін зустрілися у колишньому царському палаці в селищі Лівадії, що неподалік Ялти (у Криму), і під час Ялтинської (Кримської) конференції, що тривала від 4 до 11 лютого, ухвалили рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад.
Союзники домовилися про післявоєнну окупацію і спільний контроль над Німеччиною. Запропонували заздалегідь визначити точні кордони окупаційних зон союзників. Було вирішено створити три зони окупації (згодом виділили ще й зону для Франції). Для узгодження цих питань утворили Центральну контрольну комісію (пізніше її назвали Союзною контрольною радою для Німеччини).
На конференції союзники проголосили головну мету: «Знищення німецького мілітаризму та нацизму і створення гарантії того, що Німеччина ніколи не спроможеться порушити мир у всьому світі». Союзники наголошували, що у їхні плани не входить розчленування німецької держави.
“Навіть не обговорювали питання, щоб на Кримській конференції були французькі делегати, — розповіла “ВЗ” кандидат історичних наук, доцент кафедри Світової історії нового та новітнього часу історичного факультету Українського католицького університету Лілія Питльована. — Це була зустріч держав-союзників так званої “великої трійки”: США, Великої Британії та СРСР. Це ті країни, які воювали проти Гітлера, і які перемогли його. Францію лише у серпні 1944 року визволили від німецької окупації. Крім того, у Франції на той момент були проблеми із визнанням уряду де Голля. Зрештою, Франція і не розраховувала на те, що її запросять. Але оскільки Франція відновила незалежність, то хотіли того союзники чи ні, ця держава займала помітне геополітичне місце на карті Європи. Отже, повинна була влитися в систему міжнародних відносин після завершення Другої світової війни”.
Німеччину покарали репараціями
На Ялтинській конференції узгодили питання про репарації з Німеччини. Мета репарацій — відшкодування збитків жертвам нацистської агресії. Сума збитків була величезною: США — 1,3 мільярда доларів, Англії — 6,4 мільярда доларів, Франції — понад 20 мільярдів доларів, Радянському Союзу — понад 128 (!) мільярдів доларів. Водночас радянська й американська сторони погодилися встановити загальну суму репарацій на рівні значно меншому, ніж справжні збитки (20 мільярдів доларів, з яких 50% — Радянському Союзу). Вирішили стягувати репарації з Німеччини у трьох формах: вилучати промислове обладнання, транспорт тощо протягом двох років після капітуляції країни; отримувати щорічні товарні поставки продукції; використовувати працю військовополонених.
Створення ООН — крок на перспективу
Сторони антигітлерівської коаліції домовилися 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско скликати міжнародну конференцію для створення ООН (Організації Об’єднаних Націй). Проект Статуту ООН виробили ще на конференції у Думбартон-Оксі (серпень-вересень 1944 року).
Під час Ялтинської конференції, коли розглядали ситуацію щодо створення ООН, радянська делегація наполягала на одноголосності («праві вето») і єдності рішень держав — постійних членів Ради Безпеки. Апелювала тим, щоб не протиставляти одні держави іншим. Делегації США й Англії загалом не заперечували проти «права вето», але бачили у ньому потенційну загрозу своїм інтересам. Зійшлися на компромісній пропозиції: поділити конфлікти на дві категорії — з використанням воєнних, політичних та економічних санкцій і суто мирних процедурних засобів. У першому випадку постійні члени Ради Безпеки мали «право вето», у другому — учасник суперечки мав утримуватися від голосування.
На Ялтинській конференції міністр закордонних справ СРСР Молотов 7 лютого 1945 року запропонував включити у число членів-засновників ООН Україну й Білорусь. Казав, що ці республіки «зазнали найбільших жертв у війні та були першими територіями, на які вдерлися німці». Рузвельт і Черчілль погодилися з цим. Наступного дня,
8 лютого, міністр закордонних справ Великої Британії Іден заявив, що їхня держава і США «підтримують СРСР у тому, щоб серед первинних членів організації були дві радянські республіки». 11 лютого вирішили включити у число фундаторів ООН Україну й Білорусію.
“На Ялтинській конференції обговорення ООН не було найважливішим питанням, — розповів “ВЗ” історик, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн ЛНУ імені Івана Франка Андрій Козицький. — Створення ООН, себто міждержавної організації, котра мала би сприяти, аби конфлікти між країнами налагоджувалися у мирний спосіб, — було кроком на перспективу. Це робили для того, аби у майбутньому сфери впливу залишалися під контролем тих країн, які ділили Європу.
ООН мала прийти на зміну Лізі націй — міждержавній організації, що існувала в міжвоєнний період. Ліга націй показала свою неефективність і нездатність запобігти міжнародним конфліктам. ООН мала би стати чимось кращим. Однак, попри певні успіхи, у нинішній момент себе не завжди виправдовує. Перетворилася на величезний бюрократичний апарат, який має надто мало реальних важелів впливу на країни-агресори чи ті держави, котрі порушують міжнародний порядок”.
“Принцип ООН — одна країна — один голос. СРСР хотів домогтися того, щоб Україна та Білорусь були членами цієї організації, щоб мати більше голосів, — пояснила Лілія Питльована. — Формально Україна та Білорусь мали власні міністерства закордонних справ, на відміну від інших союзних республік. Де-юре, це полегшувало можливість ввести їх у статусі країн-засновниць в ООН. Та наявність міністерств закордонних справ не означала, що Україна та Білорусь вели самостійну міжнародну політику”.
Надали перевагу тимчасовим урядам…
Щодо польського питання, то існували два польські уряди: один із реальною владою у самій Польщі (Тимчасовий Національний польський уряд у Любліні), з яким СРСР 5 січня 1945 року встановив дипломатичні відносини, другий — емігрантський (у Лондоні), з яким СРСР розірвав дипломатичні відносини. Згідно з рішенням конференції, майбутній уряд Польщі мав утворитися на базі Тимчасового Національного польського уряду з включенням деяких польських діячів з Лондона.
Щодо Югославії вирішили сприяти об’єднанню в уряді й парламенті демократичних сил серед прибічників Тіто та Шубашича і створити Тимчасовий об’єднаний уряд.
Учасники конференції вирішили утворити постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії, яка мала збиратися раз щотри-чотири місяці для консультацій і практичних рішень.
11 лютого сторони підписали таємну угоду про вступ СРСР у війну з Японією через 2-3 місяці після капітуляції Німеччини. Угода передбачала задоволення висунутих СРСР умов: збереження статусу-кво у Монголії, повернення Радянському Союзові Південного Сахаліну з його островами, спільну з Китаєм експлуатацію Китайсько-Східної й Південно-Маньчжурської залізниць, передання СРСР Курильських островів. Водночас радянські війська мали визволити від японських військ Маньчжурію і Північну Корею.
Ялтинська конференція, зрозуміло, проходила без участі Німеччини, як країни-агресора. Можливо, нова, подібна конференція буде проходити без участі Росії, якщо Кремль, який порушив основоположні принципи міжнародного права, що були сформульовані в Ялті в 1945 році, не схаменеться.
wz.lviv.ua
Трійка НКВС — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Особлива трійка НКВС — орган позасудового винесення вироків в СРСР, що існував в 1937–1938 роках під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії і прокурора. Ще раніше трійки при колегії ОДПУ — попередника НКВД — виносили вироки за статтями кримінального кодексу.
31 липня 1937 голова НКВС Микола Єжов підписав наказ НКВС № 00447 «Стосовно операції з репресування колишніх куркулів, карних злочинців і інших антирадянських елементів», в якому визначалося завдання розгрому «антирадянських елементів» і склад «оперативних трійок» з прискореного розгляду справ такого роду. Цей наказ був схвалений на пленумі ЦК ВКП(б). До складу трійки зазвичай входили: як голова — місцевий начальник НКВС, члени — місцеві прокурор і перший секретар обласного, краєвого або республіканського комітету ВКП(б). Для кожного регіону Радянського Союзу встановлювалися ліміти з «Першої категорії» (розстріл), і з «Другої категорії» (заслання в табір на термін від 8 до 10 років).
Підвалини спрощення процедур судочинства, які стосувалися лише злочинів, пов’язаних з терористичними актами та терористичними організаціями проти працівників радянської влади, були закладені ще Постановою ЦВК та РНК СРСР від 1 грудня 1934 року[1] та злочинів, пов’язаних з диверсіями і шкідництвом, — Постановою ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 року[2]. Постанови розпочали тенденцію застосування репресивними органами спрощених процедур слідства та судочинства, що вплинуло в пізнішому часі на заміну ведення судочинства позасудовими органами, такими як трійки НКВС. Спрощена процедура судочинства суперечила нормам 111 статті Конституції 1936 року, яка передбачала без винятків відкритість судового процесу та забезпечення обвинуваченому права на захист.[3]
Протизаконність трійок НКВС[ред. | ред. код]
Існування трійок НКВС повністю суперечило нормам Конституції СРСР 1936 року, згідно зі 102 статтею якої судові функції в СРСР реалізовувалися тільки судом; жодних позасудових органів Конституція СРСР 1936 року не передбачала. В тогочасний кримінальний та кримінально-процесуальний кодекс СРСР раніше не вносилися відповідні зміни, які б допускали функціювання трійки НКВС замість судових органів. Окрім того, видаючи Наказ НКВС № 00447, котрий у своїй природі по суті був законом, а не підзаконним, виконавчо-розпорядчим актом, НКВС вийшов за рамки своєї компетенції спецслужби. Відповідно до свого законодавчого статусу державної спецслужби СРСР НКВС міг тільки видавати підзаконні, виконавчо-розпорядчі акти, не виходячи при цьому за межі відповідних законів. Порушення власних законів органами радянської влади, що в тогочасному правовому полі радянського законодавства спричинилися до протизаконного існування та функціювання трійок НКВС, показово характеризує радянську законність сталінського періоду.
Концептуально трійки НКВС, як і Особлива нарада НКВС, не мали нічого спільного з кримінальним судочинством: вони були позбавлені таких головних принципів судочинства як незалежність суду, змагальність і рівність сторін перед судом та законом. Навіть їхнє функціювання неможливо прирівняти до розгляду адміністративних справ, що виникають з незначних правопорушень, оскільки і розгляд адміністративних справ обов’язково передбачає відкритість процесу розгляду та прийняття доводів обвинувачуваної сторони — функції, що були відсутні під час розгляду справ позасудовими органами.
uk.wikipedia.org
Велика трійка
PLG_JOOMLAVOTEEXTENDED_USER_RATING
PLG_JOOMLAVOTEEXTENDED_ARTICLE_VOTE_SUCCESS
Володимир Урін і Махар Вазієв. Фото – Олександр Корольков / Російська газетаВеликий театр веде сьогодні зразкову життя: без чвар і гучних конфліктів, без скандальних постановок, викликають запеклі суперечки.
Акуратно впроваджуючи по ходу європейський репертуарний формат – барокові опери та бельканто, копродукції, балети ХХ століття, нову хореографію, мюзикл, який відкрив прем’єрну афішу 243-го сезону.
Проте напружені теми і запитання до Великому театру залишаються.
Щоб відповісти на них, керівники Великого театру – гендиректор Володимир Урін, головний диригент – музичний керівник Туган Сохиев і керівник балетної трупи Махар Вазієв прийшли на «Діловий сніданок» в «Російську газету».
«Лускунчик» в законі
— Почнемо з гарячою квитковій теми. Глядачі скаржаться, що їм відмовляють у поверненні квитків навіть за заявою. Нам пишуть: “Прийняли заяву. Передзвонили з відмовою без пояснення причин. Письмово відмова не підтверджують. За законами РФ зобов’язані прийняти. Росспоживнагляд підтвердив» (Ірина Кім). Як треба діяти?
Володимир Урін: — Якщо виникає конфліктна ситуація, подавати в суд. Ми розглядаємо кожну заяву. У Думі розглядається законопроект, поданий урядом РФ, у разі прийняття якого будуть встановлені серйозні обмеження для спекулянтів, які працюють на ринку перепродажу квитків.
Великий театр піддається зараз атаці з боку цієї спільноти. Це єдина організована структура: на сайтах, які перепродують квитки, можна побачити квитки на одні і ті ж місця, а заяви, які ми отримуємо, майже всі написані як під копірку, з одними і тими ж формулюваннями.
Припускаю, що належить ще цілий ряд судових процесів, пов’язаних зі здачею квитків. Звичайно, є люди, які з об’єктивних обставин не можуть піти на виставу. Але, коли ми розуміємо, що нам намагаються повернути нереалізовані квитки, ми однозначно йдемо в суд.
— Ви були одним з розробників цього законопроекту. Як будуть карати перекупників?
Володимир Урін: — Перепродаж квитків буде заборонена, і діяльність перекупників стане поза законом. Продавати квитки можна буде тільки за ліцензії театру і тільки за тими цінами, які встановив театр.
За протизаконну діяльність передбачені серйозні штрафні санкції. І, як тільки в законі буде прописано заборону, ми зможемо подавати в суд на перекупника і закривати сайти, що торгують квитками, в досудовому порядку.
Досі, якщо ми подавали в суд на сайт і вигравали справу, цей сайт закривався і через 15 хвилин відкривався з іншим доменом, не зареєстрованим на території РФ.
Володимир Урін: «Ми принципово не підвищуємо ціни на квитки»
Ми чекаємо ухвалення нового закону ще й тому, що нам не доведеться тоді вибудовувати багатоступеневу систему продажу квитків за паспортами. Ця міра допомогла нам вирішити проблему з дефіцитними виставами.
Скажімо, перш квитки на новорічного «Лускунчика» закінчувались за два-три дні, тому що скуповувалися через касу спекулянтами. Але коли в минулому сезоні ми запровадили паспорта для покупки квитків не лише в касі, але і в інтернеті, квитки на «Лускунчика» протрималися у продажу півтора місяця.
— Ціни на «Лускунчика» змінилися в цьому році?
Володимир Урін: — Ні, ми не робимо цього принципово. Ми розуміємо: підвищення цін змінить структуру зорового залу, і, заробивши більше грошей, ми втратимо частину нашої аудиторії.
Держава вкладає серйозні кошти, щоб ми могли вирішувати свої питання, не піднімаючи ціни на квитки. Верхній поріг вартості квитків на найпопулярніші вистави у Великому театрі 15000 рублів.
— А як ви ставитеся до того, що ложі у Великому театрі часто на виставі пустують? У бенуаре це дуже видно, і це впливає на атмосферу вистави.
Володимир Урін: — Згоден. Ми надаємо можливість абонировать ложу нашим спонсорам, тобто людям, які вкладає гроші в реальне життя театру. Якщо звичайні глядачі прийдуть до нас і скажуть: ми хочемо абонировать ложу, вони отримають відмову.
Але у нас навіть в контрактах по абонированию прописано: якщо ложі не будуть заповнюватися, продовжувати контракт ми не будемо.
Я дав завдання нашим адміністраторам вести облік перебування людей в цих ложах, і ми не будемо продовжувати контракт з тими, хто замовляє ложу і не дає можливість його потім використовувати.
Керівники Великого театру на «Діловому сніданку» в РГБалетний питання
Махар Вазієв: — Великому театру потрібна третя сцена для великих спектаклів. Це відразу вирішить багато проблем.
Володимир Урін: — У мене на цей рахунок інша позиція: театр повинен займатися мистецтвом, а не захоплюватися кількісними показниками. І ті 500 вистав, які ми даємо на наших сценах, повинні бути представлені з якістю, відповідним марці Великого театру.
Адже ми не комбінат з виробництва якийсь продукції: сукні, машин! У нас Історична і Нова сцени, Бетховенський зал і Камерна сцена Покровського – в цілому це 2900 квитків кожен день, і сьогодні збільшення цифр не є завданням Великого театру з точки зору його художнього розвитку.
Махар Вазієв: — Ми вже обговорювали цю тему з Володимиром Георгійовичем. Я досить швидко зрозумів, прийшовши в Великий театр, що існує нерозв’язна для балетної компанії проблема: Історична і Нова сцени не рівнозначні за своїми розмірами, і свій основний репертуар ми можемо показувати тільки на Історичній сцені.
У сезоні театр випускає дві нові оперні постановки на Історичній сцені: це півтора місяці репетицій і вимушеної роботи балету Великого театру на Новій сцені. Що ми можемо показати? Хороші вистави, безумовно.
Але ті великі класичні вистави, на яких росте артист балету, не поміщаються на Новій сцені. Артисти приходять до мене: дайте мені станцювати класику, я скоро можу втратити здатність танцювати! Вони мають рацію.
Крім того, існує різна специфіка опери та балету. Оперні співаки не сидять на місці, їх запрошують до постановки різні театри. А балет – самодостатня компанія: ми майже нікого не запрошуємо. Наші артисти приходять в трупу в 18 років, і перші 2 – 4 сезону для них найголовніші. Якщо втратимо цей час, ми пропустимо чийсь талант. Саме тому нам дуже потрібна сцена, рівнозначна за параметрами Історичної.
Володимир Урін: — Ми тут абсолютно не антагоністи. Але зрозуміло, що в центрі Москви не може бути побудований ще один Великий театр. Мова йде про філію, розташованому в якомусь мікрорайоні Москви, як це було з Філармонією-2.
Треба враховувати також, що конкурентне середовище балетної, оперної життя в Москві дуже серйозна. Якщо в Парижі є Паризька опера і Опера-Комік, то у нас – і Кремлівський балет, балет Театру імені Станіславського і Немировича-Данченко, і балет «Москва», є «Гелікон-опера», Нова Опера і інші трупи.
Іван Денисович заспіває камерно
— Але у вас з’явилася третя сцена: до Великому театру приєднали Камерний музичний театр імені Б. А. Покровського. Це складний для театральної Москви сюжет. Всі знають, як створювався цей театр в 1972 році: в пику Великому театру, де Покровський не міг реалізувати свої режисерські ідеї.
Чому так сталося, що театральне співтовариство не зберегло Камерний театр і він став третьою сценою Великого театру? Що це реально означає для трупи?
Туган Сохиев: — Будь-який театр – це колектив зі своєю історією, долями, артистами, і будь-яка інтеграція одного колективу до іншого має відбуватися м’яко. Артисти театру Покровського з вересня вважаються рівноправними солістами Большого театру.
У вересні ми створили хор Камерної сцени. Це позитивний крок у життя трупи, де співаки завжди були одночасно і солістами, і артистами хору.
Я вже познайомився з частиною трупи, послухав вистави, артисти підходили до мене, висловлювали свої творчі побажання. Думаю, що з творчої точки зору цей процес злиття двох колективів пройде за півтора-два.
— У планах Камерної сцени московська прем’єра опери Олександра Чайковського за повістю Олександра Солженіцина
Туган Сохиев: — Так, 7 грудня до 100-річчя Олександра Солженіцина ми представимо оперу «Один день з життя Івана Денисовича» у постановці Георгія Ісаакяна.
Гнат Солженіцин – музичний керівник постановки. Опера буде звучати у нас в новому варіанті оркестровки: я попросив Олександра Чайковського редукувати склад оркестру, тому що музиканти не поміщаються в оркестровій ямі.
Володимир Урін: — Додам, що я один із затятих супротивників будь-якого об’єднання. Вважаю, що це шкідливо і принципово неправильно для театру. Але всі вирішили, що ми хотіли захопити будівлю, влаштувати ресторан і т. д. Відповідати на ці інсинуації і виправдовуватися немає сенсу.
Якби не моя поїздка до Геннадію Миколайовичу Різдвяного за кордон, не найдокладніший розмову з ним, не домовленість, що ми це робимо, вважаючи це кращим виходом з тієї економічної, господарської та творчій ситуації, в якій опинився Камерний театр, я б не погодився. Життя покаже, чи правильне рішення ми прийняли тоді.
Звичайно, наша мета — зберігати вистави Бориса Олександровича, якщо вони живі музично-акторськи і затребувані глядачами. Але це лише одне із завдань. А ось спробувати життя Камерної сцени побудувати у Великому театрі з тим принципам, які закладав у створення цього театру Покровський, здається мені важливим.
Це означає ві
akhat.com.ua
Тегеранська конференція: 70 років з дня історичної зустрічі «великої трійки»
28 листопада — 1 грудня 1943 року в Тегерані (Іран) відбулася конференція керівників трьох союзних держав антигітлерівської коаліції: голови Раднаркому СРСР Йосипа Сталіна, президента США Франкліна Рузвельта і прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля.
Зустріч увійшла в історію як Тегеранська конференція. На ній вперше у повному складі зібралася «велика трійка» — Сталін, Рузвельт і Черчилль.
У роботі конференції брали участь також міністри закордонних справ, політичні та військові радники. До складу радянської делегації входили народний комісар закордонних справ В’ячеслав Молотов і маршал Климент Ворошилов.
Ідея зустрічі «великої трійки» була висунута Черчиллем і Рузвельтом в серпні 1943-го року під час Квебекської конференції. Як місце проведення зустрічі, крім Тегерана, висувалися й інші міста, в тому числі Каїр і Багдад. За наполяганням Сталіна, місцем проведення конференції було обрано Тегеран.
Тегеранська конференція проходила під кодовою назвою «Еврика».
У центрі уваги Тегеранської конференції були військові питання, у першу чергу питання про відкриття другого фронту в Європі.
Кожна зі сторін висловила свою думку щодо масштабів, часу і місця вторгнення союзників до Європи. Рузвельт вважав за необхідне виконати рішення Квебекської конференції про вторгнення до Європи через Ла-Манш близько 1 травня 1944-го року (план «Оверлорд»). Радянська делегація найбільш ефективним вважала проведення двох операцій: операції «Оверлорд» і як її підтримки — висадження десанту у Південній Франції. Черчилль наполягав на розвитку операцій в Італії та на Балканах.
Public domain
30 квітня в Тегерані сторони досягли домовленості про терміни і масштаби відкриття другого фронту в Європі.
1 грудня 1943-го року глави урядів СРСР, США і Великобританії парафували військові рішення Тегеранської конференції.
У військових рішеннях було зафіксовано, що операція «Оверлорд» буде здійснена протягом травня 1944-го року, разом з операцією в Південній Франції, при цьому радянські війська зроблять наступ приблизно в цей же час з метою запобігти перекидання німецьких сил зі східного на західний фронт. Передбачалося, що військовим штабам трьох держав необхідно відтепер тримати тісний контакт один з одним щодо операцій в Європі, і що між цими штабами повинен бути узгоджений план містифікації і обману противника щодо цих операцій.
Західні союзники, виходячи зі своїх військово-стратегічних планів у Південно-Східній Європі, запропонували розширити допомогу югославським партизанам і втягнути Туреччину у війну проти Німеччини.
У ході дискусії про відкриття другого фронту важливе значення мала заява глави радянського уряду про те, що СРСР готовий після капітуляції Німеччини вступити у війну з Японією, незважаючи на наявність договору про нейтралітет з цією країною.
Окрім військових питань, на конференції обговорювалися питання, що стосувалися післявоєнного устрою світу. США поставили питання про розчленовування Німеччини після війни на п’ять автономних держав. Великобританія запропонувала відокремити від Німеччини Пруссію, а південні області країни включити разом з Австрією та Угорщиною в так звану Дунайську конфедерацію. Радянська делегація не підтримала цих планів. Обговорення німецького питання було вирішено передати в Європейську консультативну комісію.
На Тегеранської конференції було в цілому узгоджено рішення про передачу Кенігсберга (нині Калінінград) СРСР.
У Тегерані була досягнута і попередня домовленість про встановлення кордонів Польщі по «лінії Керзона» 1920-го на сході і по річці Одер (Одра) — на заході. Територія Західної України і Західної Білорусі визнавалися такими, що відійшли до СРСР.
Була також прийнята «Декларація про Іран», в якій учасники заявили «про своє бажання зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану».
На конференції між Рузвельтом, Черчиллем і Сталіним попередньо обговорювалося питання про створення міжнародної організації безпеки.
Після завершенні конференції була опублікована «Декларація трьох держав». Згідно з документом, керівники «великої трійки» погодили на плани знищення німецьких збройних сил за термінами і масштабами операцій, що здійснюватимуться зі сходу, заходу і півдня. Декларація констатувала рішучість трьох держав працювати спільно як під час війни, так і в подальший мирний час.
ua.korrespondent.net