Історія курдистану – Категорія:Історія Курдистану — Вікіпедія

Курдистан — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігації Перейти до пошуку

Курдистан
курд. Kurdistan

Розселення курдів станом на 1992 рік
Розташування	Верхня Месопотамія, нагір’я Загрос, Східна Анатолія, Південно-Східна Анатолія, північ Сирії, північ Іраку північно-західна частина Іранського нагір’я[1]
Країни	Туреччина Ірак Іран Сирія
Площа	190,000 — 390,000 км² — 500,000 км²[джерело не вказане 2123 дні]
Населення	36,4 млн. осіб (2016)[2]
Релігія	Іслам (суніти, шиїти, алавіти), алевіти, езідізм, християнство,

uk.wikipedia.org

КУРДИСТАН — информация на портале Энциклопедия Всемирная история

КУРДИСТАН — ис­то­рическая об­ласть в Западной Азии, на­се­лён­ная пре­имущественно кур­да­ми.

Фик­си­ро­ван­ных гра­ниц не име­ет. Бо́льшая часть Курдистана рас­по­ло­же­на в пре­де­лах Ар­мян­ско­го и Иран­ско­го на­го­рий.

Пер­вое упо­ми­на­ние о Курдистане от­но­сит­ся к XII веку. В этот пе­ри­од сул­тан Сель­джук­ской им­пе­рии Му­из ад-Дин Ах­мад Санд­жар (1118-1157 годы) соз­дал про­вин­цию Курдистан с цен­тром в Ба­ха­ре. Ею управ­ля­ли по­лу­не­за­ви­си­мые курд­ские ди­на­стии (Ай­ю­би­ды, Ха­сан­вай­хи­ды, Мар­ва­ни­ды и другие). В 1-й половине XVI века за Курдистан раз­вер­ну­лась борь­ба ме­ж­ду Ос­ма­на­ми и Се­фе­ви­да­ми. По­сле Чал­ды­ран­ско­го сра­же­ния 1514 года западные, южные и центральные рай­оны Курдистана ото­шли к Ос­ман­ской им­пе­рии, а вос­точ­ные — к Ира­ну. В 1639 году этот раз­дел был под­твер­ждён ос­ма­но-иранским до­го­во­ром в городе Кас­ре-Ши­рин. На тер­ри­то­рии Ос­ман­ской им­пе­рии сло­жи­лись курд­ские кня­же­ст­ва Бох­тан, Ха­кя­ри, Бах­диа­нан, Со­ран и Ба­бан, на тер­ри­то­рии Ира­на — княжество Ар­де­лан.

В начале 1820-х годов вновь обо­ст­рил­ся кон­фликт из-за Курдистана ме­ж­ду Ос­ман­ской им­пе­ри­ей и Ира­ном, за­кон­чив­ший­ся под­пи­са­ни­ем Эр­зе­рум­ско­го мир­но­го до­го­во­ра 1823 года, ко­то­рый за­кре­пил преж­ние до­го­во­рён­но­сти ме­ж­ду эти­ми стра­на­ми о раз­де­ле Курдистана. В 1837-1852 годах ли­ше­ны ав­то­но­мии курд­ские кня­же­ст­ва Ос­ман­ской им­пе­рии (вклю­че­ны в со­став Мо­суль­ско­го ви­лай­е­та), в 1860 году — Ира­на.

В 1-й половине XIX века в Ос­ман­ской им­пе­рии про­изо­шёл ряд круп­ных вос­ста­ний кур­дов (в Бох­та­не под пред­во­ди­тель­ст­вом Бадр­хан-бе­ка, в Со­ра­не — под руководством Мир Му­хам­ме­да и других), це­лью ко­то­рых бы­ло рас­ши­ре­ние тер­ри­то­рии курд­ских эми­ра­тов. К началу 1850-х годов эти вос­ста­ния бы­ли же­сто­ко по­дав­ле­ны войсками сул­та­на. Во 2-й половине XIX века курд­ские вос­ста­ния во­зоб­но­ви­лись: в 1854-1855 годах под пред­во­ди­тель­ст­вом Ез­дан­ши­ра, в 1880-1882 годах — под руководсвом шей­ха Обей­дул­лы.

В пе­ри­од Мла­до­ту­рец­кой ре­во­лю­ции 1908 года и Иран­ской ре­во­лю­ции 1905-1911 годов в Курдистане на­ча­ли скла­ды­вать­ся курд­ские об­щественно-по­ли­тические ор­га­ни­за­ции и про­изо­шёл ряд круп­ных вос­ста­ний под ло­зун­га­ми пре­дос­тав­ле­ния кур­дам собственной го­су­дар­ст­вен­но­сти, ко­то­рые, од­на­ко, за­кон­чи­лись без­ре­зуль­тат­но. По окон­ча­нии 1-й ми­ро­вой вой­ны в свя­зи с рас­па­дом Ос­ман­ской им­пе­рии бывший ос­ман­ский Курдистан был раз­де­лён ме­ж­ду Тур­цией, Ира­ком и Си­ри­ей (по­след­ние два го­су­дар­ст­ва пе­ре­да­ны Ли­гой На­ций в ка­че­ст­ве ман­дат­ных тер­ри­то­рий в управ­ле­ние со­от­вет­ст­вен­но Ве­ли­ко­бри­та­нии и Фран­ции). Ус­ло­вия­ми Севр­ско­гомир­но­го до­го­во­ра 1920 года пре­ду­смат­ри­ва­лось от­де­ле­ние Ту­рец­ко­го Курдистана от Тур­ции и соз­да­ние са­мо­сто­ятельного курд­ско­го государственного об­ра­зо­ва­ния, гра­ни­цы ко­то­ро­го долж­на бы­ла оп­ре­де­лить анг­ло-фран­ко-итал. ко­мис­сия. До­го­вор был от­верг­нут турецкой сто­ро­ной и не всту­пил в си­лу. В октябре 1924 года Ли­га На­ций ут­вер­ди­ла так называемую Брюс­сель­скую ли­нию — по­гра­нич­ную ли­нию ме­ж­ду Тур­ци­ей и Ира­ком, раз­де­лив­шую Ту­рец­кий и Ирак­ский Курдистан. В декабре 1925 года Стам­бул пе­ре­дал на рас­смот­ре­ние Ли­ги На­ций во­прос о вклю­че­нии тер­ри­то­рии бывшего Мо­суль­ско­го ви­лай­е­та в со­став Тур­ции, но его тре­бо­ва­ние бы­ло от­кло­не­но.

Национальная по­ли­ти­ка пра­ви­тель­ст­ва М. К. Ата­тюр­ка, осо­бен­но по­сле при­ня­тия им в 1928 году Ак­та о пе­ре­се­ле­нии, пре­ду­смат­ри­вав­ше­го де­пор­та­цию курд­ско­го на­се­ле­ния с мест по­сто­ян­но­го про­жи­ва­ния в другие рай­оны стра­ны, ста­ла при­чи­ной ря­да вос­ста­ний в Ту­рец­ком Курдистане (1924, 1925, 1928, 1930, 1937 годы). В 1920-1930-х годах про­изош­ли круп­ные вос­ста­ния кур­дов так­же в Ирак­ском (1924, 1927-1928, 1931, 1932, 1936 годы) и Иран­ском (1923-1924, 1930 годы) Курдистанах. В 1939 году в Ирак­ском Курдистане воз­ник­ла на­цио­на­ли­стическая курд­ская организация «Хи­ва» («На­де­ж­да»). По­сле рас­ко­ла «Хи­вы» в 1944 году на ба­зе её ле­во­го кры­ла сфор­ми­ро­ва­лась пар­тия «Рыз­га­ри курд» («Ос­во­бо­ж­де­ние кур­дов»).

В го­ды 2-й ми­ро­вой вой­ны по со­гла­ше­нию ме­ж­ду СССР и Ве­ли­ко­бри­та­ни­ей тер­ри­то­рия Иран­ско­го Курдистана с августа 1941 года кон­тро­ли­ро­ва­лась советскими вой­ска­ми. Фак­тически пра­ви­те­лем Иран­ско­го Курдистана был гра­до­на­чаль­ник города Ме­ха­бад Ка­зи Му­хам­мед (1900 или 1901-1947 годы). В январе 1946 года здесь про­воз­гла­ше­на Ме­ха­бад­ская Рес­пуб­ли­ка. По­сле вы­во­да из Ира­на час­тей Сов. Ар­мии Ме­ха­бад­ская Рес­пуб­ли­ка па­ла (декабрь 1946 года).

В 1946 году чле­ны «Рыз­га­ри курд», пар­тии «Шорш» («Ре­во­лю­ция») и Су­лей­ма­ний­ско­го к-та Де­мо­кра­тич. пар­тии Иран­ско­го Курдистана (ДПИК) соз­да­ли Де­мо­кра­ти­че­скую пар­тию Кур­ди­ста­на (ДПК) под пред­се­да­тель­ст­вом Мус­та­фы Бар­за­ни. В 1958 году ДПК под­дер­жа­ла свер­же­ние в Ира­ке мо­нар­хии и вста­ла на путь ак­тив­но­го со­труд­ни­че­ст­ва с пра­ви­тель­ст­вом А. К. Ка­се­ма, рас­счи­ты­вая на пре­дос­тав­ле­ние ав­то­но­мии кур­дам. От­каз Ка­се­ма от ус­ту­пок курд­ско­му национальному дви­же­нию стал при­чи­ной вос­ста­ния иракских кур­дов, на­чав­ше­го­ся в 1961 году.

В 1967 году в Иран­ском Курдистане под влия­ни­ем «бе­лой ре­во­лю­ции» вспых­ну­ло вос­ста­ние под руководством ДПИК, ко­то­рое в 1968 году бы­ло жес­то­ко по­дав­ле­но пра­ви­тельственными вой­ска­ми.

В мар­те 1970 года Ба­гдад дос­тиг врем. со­гла­ше­ния с ДПК, по­обе­щав пре­дос­та­вить кур­дам ав­то­но­мию, при­знать курд­ский язык вто­рым го­су­дар­ст­вен­ным язы­ком и вы­де­лить круп­ные сред­ст­ва на раз­ви­тие северных ре­гио­нов стра­ны. Пред­по­ла­га­лось, что за­кон об ав­то­но­мии бу­дет раз­ра­бо­тан и со­гла­со­ван сто­ро­на­ми к 1974 году. Од­на­ко тре­бо­ва­ния кур­дов не бы­ли вы­пол­не­ны пол­но­стью. 11 марта 1974 года пра­ви­тель­ст­во Ира­ка, воз­глав­ляе­мое С. Ху­сей­ном, в од­но­сто­рон­нем по­ряд­ке объ­я­ви­ло о соз­да­нии Курд­ско­го ав­то­ном­но­го района (КАР). В его со­став бы­ли вклю­че­ны административно-территориальные еди­ни­цы, в ко­то­рых кур­ды, по дан­ным пе­ре­пи­си 1957 года, со­став­ля­ли свыше 50% на­се­ле­ния. В КАР, од­на­ко, не во­шли бо­га­тые неф­тью Ха­на­кин и Кир­кук, на­се­лён­ные пре­имущественно кур­да­ми. Та­кое ре­ше­ние вы­зва­ло воз­му­ще­ние кур­дов и ста­ло при­чи­ной эс­ка­ла­ции во­енных дей­ст­вий на се­ве­ре Ира­ка. В 1975 году бое­вые от­ря­ды курд­ско­го национального дви­же­ния бы­ли раз­гром­ле­ны ирак­ски­ми пра­ви­тельств. си­ла­ми. Об­ра­зо­ва­ние КАР вы­зва­ло рас­кол в ря­дах курд­ских на­цио­на­ли­стов. Из ДПК вы­де­ли­лась пар­тия Но­вая ДПК, встав­шая на путь со­труд­ни­че­ст­ва с пра­ви­тель­ст­вом Ира­ка. В про­ти­во­вес ей 1 июня 1975 года на ба­зе ря­да ле­вых ор­га­ни­за­ций (Мар­кси­ст­ско-ле­нин­ская ли­га Курдистана, Со­циа­ли­стическое дви­же­ние Курдистана и другие) соз­дан Пат­рио­тический со­юз Курдистана (ПСК) во гла­ве с Дж. Та­ла­ба­ни.

Иранские кур­ды ак­тив­но под­дер­жа­ли Ис­лам­скую ре­во­лю­цию в Ира­не 1979 года. Од­на­ко Р. М. Хо­мей­ни от­верг прось­бу ДПИК об об­ра­зо­ва­нии на тер­ри­то­рии Ира­на курд­ской ав­то­но­мии. Вес­ной 1979 года раз­но­гла­сия ме­ж­ду ис­лам­ским пра­ви­тель­ст­вом и курд­ской оп­по­зи­ци­ей (ДПИК, ле­вая организация «Ко­ма­ла» и другие) пе­ре­росли в во­оруженное столк­но­ве­ния. Ле­том то­го же го­да ДПИК взя­ла под свой кон­троль большую часть Иран­ско­го Курдистана, но по­зд­нее иранское пра­ви­тель­ст­во вер­ну­ло его под свой кон­троль.

Во вре­мя ира­но-ирак­ской вой­ны 1980-1988 годов иракские кур­ды вы­сту­пи­ли на сто­ро­не Ира­на, ко­то­рый с ию­ля 1983 года раз­вер­нул бое­вые опе­ра­ции на тер­ри­то­рии Ирак­ско­го Курдистана (в мар­те 1987 года иранские вой­ска по­до­шли к городу Су­лей­ма­ния). В 1987 году курд­ские пар­тии и вое­ни­зи­ро­ван­ные ор­га­низа­ции в Ира­ке объ­е­ди­ни­лись в Национальный фронт Ирак­ско­го Курдистана. На за­клю­чительном эта­пе вой­ны иракская ар­мия про­ве­ла в северных рай­онах стра­ны опе­ра­цию под ко­до­вым названием «Ан­фаль», в ре­зуль­та­те ко­то­рой 182 тысяч кур­дов бы­ли унич­то­же­ны, 700 тысяч де­пор­ти­ро­ва­ны в другие рай­оны Ира­ка. В городе Ха­лабд­жа иракские вой­ска 16 матра 1988 года при­ме­ни­ли про­тив курд­ских пов­станческих от­ря­дов хи­мическое ору­жие.

По­ра­же­ние Ира­ка в вой­не в Пер­сид­ском заливе (смотри Ку­вейт­ский кри­зис 1990-1991 годов) по­зво­ли­ло Национальному фрон­ту Ирак­ско­го Курдистана ор­га­ни­зо­вать в на­ча­ле мар­та 1991 года но­вое вос­ста­ние и к 20 марта 1991 года взять под свой кон­троль прак­ти­че­ски весь се­вер стра­ны. Од­на­ко уже в кон­це мар­та то­го же года иракские вой­ска за­хва­ти­ли Су­лей­ма­нию и Кир­кук и по­да­ви­ли со­про­тив­ле­ние кур­дов. В от­вет США при под­держ­ке Ве­ли­ко­бри­та­нии и Фран­ции на­ча­ли гу­ма­ни­тар­ную опе­ра­цию по ока­за­нию по­мо­щи иракским кур­дам под ко­до­вым назв. «Вос­ста­нов­ле­ние ком­фор­та». В Ирак­ском Курдистане вы­са­ди­лись во­й­ска стран НАТО. Что­бы ней­тра­ли­зо­вать дей­ст­вия иракской авиа­ции, США, ссы­лаясь на ре­зо­лю­цию Со­вета Безо­пас­но­сти ООН № 688, объ­яви­ли тер­ри­то­рию Ира­ка се­вер­нее 36-й па­рал­ле­ли «не­по­лёт­ной зо­ной», тем са­мым фак­ти­че­ски обо­зна­чив южную гра­ни­цу Ирак­ско­го Курдистана. К октябрю 1991 года иракские вой­ска вы­ве­де­ны с тер­ри­то­рии КАР. В мае 1992 года там бы­ли про­ве­де­ны вы­бо­ры в Национальную ас­самб­лею, в ию­ле то­го же го­да сфор­ми­ро­ва­но ре­гио­наль­ное пра­ви­тель­ст­во. В октябре 1992 года пар­ла­мент КАР при­нял Дек­ла­ра­цию об об­ра­зо­ва­нии в рам­ках «де­мо­кра­тического, сво­бод­но­го и объ­е­ди­нён­но­го Ира­ка» государства «Сво­бод­ный Кур­ди­стан» со сто­ли­цей в городе Кир­кук (в тот мо­мент ещё ос­та­вал­ся под вла­стью Ба­гда­да), вклю­чив­ше­го бывшие иракские про­вин­ции Эр­биль, Су­лей­ма­ния и Да­хук.

В 1994 году курд­ское национальное дви­же­ние в Ира­ке пе­ре­жи­ло серь­ёз­ный кри­зис, пе­ре­рос­ший в воо­руженное столк­но­ве­ния ме­ж­ду сто­рон­ни­ка­ми ДПК и ПСК. КАР был раз­де­лён на две зо­ны: Эр­биль и Да­хук кон­тро­ли­ро­ва­лись ДПК, Су­лей­ма­ния — ПСК. За­ру­чив­шись под­держ­кой Ира­на, от­ря­ды ПСК по­пы­та­лись за­хва­тить под­кон­троль­ные ДПК рай­оны Курдистана, од­на­ко по­лу­чи­ли от­пор сто­рон­ни­ков Ма­су­да Бар­за­ни (сын Мус­та­фы Бар­за­ни воз­гла­вил ДПК по­сле смер­ти от­ца в 1979 году), об­ра­тив­ше­го­ся за по­мо­щью к С. Ху­сей­ну. В сентябре 1996 года от­ря­ды ДПК ов­ла­де­ли Су­лей­ма­ни­ей. В октябре 1996 года под дав­ле­нием США ме­ж­ду вра­ж­дую­щи­ми иракскими курд­ски­ми пар­тия­ми за­клю­че­но пе­ре­ми­рие (со­гла­ше­ние о ми­ре под­пи­са­но 17 октября 1998 года). В со­от­вет­ст­вии с про­грам­мой ООН «Нефть в об­мен на про­до­воль­ствие» КАР ста­ла по­лу­чать часть до­хо­дов Ира­ка (13%) от экс­пор­та неф­ти. 4 октября 2002 года во­зоб­но­вил ра­бо­ту пар­ла­мент «Сво­бод­но­го Кур­ди­ста­на».

В 2003 году Ирак­ский Курдистан ока­зал ак­тив­ную под­держ­ку США и их со­юз­ни­кам в под­го­тов­ке и про­ве­де­нии во­енной опе­ра­ции по свер­же­нию ре­жи­ма С. Ху­сей­на, пре­до­ста­вив свою тер­ри­то­рию для вы­сад­ки американской 173-й воз­душ­но-де­сант­ной бри­га­ды. В апреле 2003 года Кир­кук взят под кон­троль курд­ски­ми воо­руженными фор­ми­ро­ва­ния­ми. По­сле за­вер­ше­ния опе­ра­ции со­юз­ни­ков по ан­ти­ирак­ской коа­ли­ции КАР был пре­об­ра­зо­ван в субъ­ект фе­де­ра­ции, курд­ский язык объ­яв­лен вто­рым го­су­дар­ст­вен­ным языком, что за­кре­п­ле­но Кон­сти­ту­ци­ей Ира­ка (15 октября 2005 года). В декабре 2007 года пла­ни­ро­ва­лось про­вес­ти ре­фе­рен­дум о вхо­ж­де­нии города Кир­кук в со­став КАР, од­на­ко его про­ве­де­ние бы­ло от­ло­же­но (не в по­след­нюю оче­редь из-за про­тес­тов Тур­ции, при­гро­зив­шей в слу­чае вклю­че­ния Кир­ку­ка в КАР ок­ку­пи­ро­вать Ирак­ский Курдистан).

В 1960-х годах ак­ти­ви­зи­ро­ва­лось курд­ское национальное дви­же­ние в Тур­ции, где бы­ла соз­да­на Де­мо­кра­тическая пар­тия Ту­рец­ко­го Курдистана (ДПТК), ста­вив­шая це­лью до­бить­ся прав на ад­ми­ни­ст­ра­тив­ную и куль­тур­ную ав­то­но­мию для кур­дов в пре­де­лах турецкого го­су­дар­ст­ва. Ста­ли воз­ни­кать ле­галь­ные курд­ские мо­ло­дёж­ные и об­щественные ор­га­ни­за­ции и об­ще­ст­ва. С начала 1980-х годов в Ту­рец­ком Курдистане уси­ли­лось пов­станческое дви­же­ние под руководством Курд­ской ра­бо­чей пар­тии (КРП). Её влия­ние рас­про­стра­ни­лось так­же на зна­чительную часть сирийских кур­дов. В 1984 году ли­дер КРП А. Од­жа­лан объ­я­вил о на­ча­ле воо­руженной борь­бы за соз­да­ние на тер­ри­то­рии Тур­ции не­за­ви­си­мо­го Курд­ско­го государства. Объ­ек­та­ми на­па­де­ний бое­ви­ков КРП ста­ли пра­ви­тельственные уч­ре­ж­де­ния, ме­ст­ные ор­га­ны вла­сти, а так­же тур­ки, про­жи­вав­шие на тер­ри­то­рии Ту­рец­ко­го Курдистана. В от­вет на это турецкое пра­ви­тель­ст­во уже­сто­чи­ло ре­прес­сии в от­но­ше­нии курд­ско­го национального дви­же­ния. К 1998 году бое­вые груп­пы КРП бы­ли раз­гром­ле­ны, Од­жа­лан аре­сто­ван (в ию­не 1999 года при­го­во­рён к смерт­ной каз­ни, впо­след­ст­вии за­ме­нён­ной по­жиз­нен­ным за­клю­че­ни­ем). В 2000 году КРП офи­ци­аль­но за­яви­ла об от­ка­зе от на­си­лия и тер­ро­ра и пе­ре­хо­де к пар­ла­мент­ским ме­то­дам борь­бы за пра­ва кур­дов. Од­на­ко в августе 2003 года в ра­йо­не города Сиирт про­изо­шёл ряд столк­но­ве­ний меж­ду от­ря­да­ми КРП и тур. вой­ска­ми. С 2004 года КРП вновь на­ча­ла ис­поль­зо­вать ме­то­ды тер­ро­ра для до­сти­же­ния сво­их це­лей.

Подъ­ём курд­ско­го национального дви­же­ния в Си­рии на­чал­ся в 1950-е годы. В 1957 году соз­да­на сир. ДПК (ДПК «аль-Пар­ти»), по­тре­бо­вав­шая за­кре­пить в сирийской кон­сти­ту­ции по­ло­же­ния о со­блю­де­нии национальных прав кур­дов и обес­пе­че­нии их уча­стия в ор­га­нах вла­сти и об­щественных ор­га­ни­за­ци­ях. Стре­мясь не до­пу­стить вол­не­ний на курд­ских тер­ри­то­ри­ях, сирийское ру­ко­вод­ст­во со­че­та­ло осу­ще­ст­вле­ние не­ко­то­рых эко­но­мических про­ек­тов с по­ли­ти­кой ас­си­ми­ля­ции кур­дов, ог­ра­ни­че­ния ис­поль­зо­ва­ния курд­ско­го языка (курд­ские то­по­ни­мы за­ме­ня­лись араб­ски­ми). В 1961 году при­нят за­кон о соз­да­нии «араб­ско­го («зе­лё­но­го») поя­са бе­зо­пас­но­сти» в Си­рий­ском Курдистане (на сты­ке сирийско-иракско-турецкой гра­ни­цы). С 1962 года в свя­зи с вве­дён­ным пра­ви­тель­ст­вом Си­рии за­пре­том на не­санк­цио­ни­ро­ван­ное пе­ре­се­че­ние кур­да­ми сирийско-турецкой гра­ни­цы остро вста­ла проб­ле­ма граж­дан­ст­ва сирийских кур­дов. На ру­бе­же 1960-1970-х годов в по­ли­ти­ку сирийского пра­ви­тель­ст­ва в от­но­ше­нии кур­дов вне­се­ны не­ко­то­рые кор­рек­ти­вы, что поз­во­ли­ло ему от­ри­цать су­ще­ст­во­ва­ние в стра­не курд­ско­го национального воп­ро­са. С начала 2000-х года об­ста­нов­ка в Си­рий­ском Курдистане обо­ст­ри­лась. Сирийские кур­ды на­стой­чи­во тре­бу­ют ре­ше­ния проб­ле­мы граж­дан­ст­ва и га­ран­ти­ро­ва­ния им рав­ных прав с другими сирийскими граж­да­на­ми.

Дополнительная литература: 

Виль­чев­ский О. Л. Кур­ды. Вве­де­ние в эт­ни­че­скую ис­то­рию курд­ско­го на­ро­да. М.; Л., 1961 год 

Ни­ки­тин В.  Кур­ды. М., 1964 год 

Гран­тов­ский Э. А. Ран­няя ис­то­рия иран­ских пле­мен Пе­ред­ней Азии. М., 1970 год 

Ла­за­рев М. С. Курд­ский во­прос (1891-1917 годы). М., 1972 год 

он же. Им­пе­риа­лизм и курд­ский во­прос (1917-1923 годы). М., 1989 год 

он же. Кур­ди­стан и курд­ский во­прос (1923-1945 годы). М., 2005 год 

Ва­силь­е­ва Е. И.Юго-Вос­точ­ный Кур­ди­стан в XVII — на­ча­ле XIX вв. М., 1991 год

Ис­то­рия Кур­ди­ста­на. М., 1999 год

McDowall D. A modern history of the Kurds. 3rd ed. L.; N. Y., 2000 год 

Мо­са­ки Н. З. Кур­ди­стан: ре­сур­сы и по­ли­ти­ка. М., 2005 год. Ч. 1-2

Salih Azad. Freies Kurdistan. Die selb­st­verwaltete Region Kurdistans. B., 2005 год

 © Большая Российская Энциклопедия (БРЭ) 

w.histrf.ru

Курдистан (остан) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Курдистан (значення).

Курдистан Остан Ірану استان استان کردستان
Розташування
Статистика
Столиця:	Сенендедж
Найбільші міста:
Площа:	29 137 км²
Населення (2006):  • густота:	1 440 156  • 49.4/км²
Кількість шахрестанів:	10
Часовий пояс:	UTC+3:30
Мова(и):	азербайджанська Курдська
Мапа

Мапа остану Майдан свободи, Сенендедж

Курдистан (перс. کردستان‎ — Kordestân; курд. Kurdistan; азерб. Kürdüstan) — остан (провінція) на заході Ірану. Провінцію не слід плутати з Іранським Курдистаном. На заході межує з Іраком, на півночі з Західним Азербайджаном, на північному сході з провінцією Зенджан та на півдні з останом

uk.wikipedia.org

Робоча партія Курдистану: історія і цілі

На Близькому Сході війни не припиняються здавніх часів, а страждають від цього народи, які населяють цю територію. Такими виявилися курди. Вони нині є одним з розділених народів. Створити країну для представників цієї нації мріє Робоча партія Курдистану. Боротьба ведеться вже кілька століть.

Історія проблеми

Потрібно розуміти, що курди живуть на території,яку постійно завойовували сусіди. У цьому полягає корінь проблеми. Гордий народ просто не мав можливості побудувати свою державу, що бережуть його права. Тому була створена Робоча партія Курдистану. Ця організація бореться за відновлення історичної справедливості. Адже протягом багатьох століть народу доводилося терпіти принизливі обмеження з боку завойовників. Туреччина воювала з Іраном, а бої йшли на територіях проживання курдів. В принципі, всі ці битви ні до чого не привели. Межі майже не змінилися. Курди влаштовували повстання, боролися за незалежність, але сил їх не вистачало. Їх лідери не здавалися. На початку дев’ятнадцятого століття навіть проголошувалося курдська держава. Його намагався створити Махмед паша Ревандузі. Але кожен раз прагнення народу до незалежної і спокійного життя натикалося на жорстку відсіч то турок, то персів.

сучасне становище

Щоб зрозуміти, що нині єРобоча партія Курдистану, досить знати одне: цей народ на сьогоднішній день розділений. Його представники проживають на території Туреччини, Іраку і Сирії. Їх прагнення до незалежності, незважаючи на жорстоке придушення, що не зламано, тим більше що Близький Схід нині є «порохову бочку». Тут постійно відбуваються зіткнення різних сил, що переходять в криваву бійню. На жаль, курди живуть на перетині кордонів зруйнованих країн. Сирії та Іраку неможливо в даний час вважати нормальними державами. Влада обох країн утримують контроль лише над невеликими шматочками територій. В інших зонах веде свою діяльність заборонена організація ІГ. Методи її відомі всьому світу, і гуманними їх назвати ніяк не можна. Робоча партія Курдистану в цих умовах організовує захист населення від усіх. Це не прості слова, адже курди буквально оточені ворогами. Їх поселенням загрожують банди, а захисту шукати не у кого. Тільки самі люди можуть подбати про себе. Курдська робоча партія створює озброєні формування, покликані виконувати функції одночасно поліції і армії. Політологи стверджують, що це і є держава в зародковому стані. Практично сирійські курди змогли самоорганізуватися, виробити правила існування для народу, створити дієвий захист територій.

Туреччина і Курдська робоча партія

Іран і Сирія практично зруйновані. Це нещастя дало шанс курдам отримати незалежність. Інша річ — Туреччина. У цій країні влада не бажає миритися з «сепаратистськими настроями» частини населення. Туреччина офіційно визнала, що Робоча партія Курдистану — терористична організація. Її діяльність заборонена в країні. Проти представників цієї організації ведеться боротьба силами спецслужб і поліції. У наприкінці 2015 року в Туреччині розпочато антитерористична операція. Ведеться вона в тих районах, де проживають курди. Політологи висловлюють впевненість, що Туреччина поступово занурюється в громадянську війну, як раніше Україна. Справа в тому, що влада не може дозволити, щоб в країні вільно діяли всі політичні партії, і їх програми намагаються не доносити до населення. Обстановка в цій країні дуже напружена. Курди прагнуть отримати незалежність, що призведе до втрати Туреччиною територій.

Міжнародне згоду

Багато фахівців упевнені, що курдську проблемуне можна вирішити місцевими силами. Необхідна допомога народам з боку міжнародної громадськості. Але ситуація ускладнюється тим, що на цих територіях безліч терористичних організацій, визнаних такими в деяких країнах. Перш ніж надавати курдам незалежність, необхідно звільнити країни від них. Цим і зайнялися ВКС Р

uk.erch2014.com

Робоча партія Курдистану: історія і цілі

На Близькому Сході війни не припиняються здавніх часів, а страждають від цього народи, які населяють цю територію. Такими виявилися курди. Вони нині є одним з розділених народів. Створити країну для представників цієї нації мріє Робоча партія Курдистану. Боротьба ведеться вже кілька століть.

Історія проблеми

Потрібно розуміти, що курди живуть на території,яку постійно завойовували сусіди. У цьому полягає корінь проблеми. Гордий народ просто не мав можливості побудувати свою державу, що бережуть його права. Тому була створена Робоча партія Курдистану. Ця організація бореться за відновлення історичної справедливості. Адже протягом багатьох століть народу доводилося терпіти принизливі обмеження з боку завойовників. Туреччина воювала з Іраном, а бої йшли на територіях проживання курдів. В принципі, всі ці битви ні до чого не привели. Межі майже не змінилися. Курди влаштовували повстання, боролися за незалежність, але сил їх не вистачало. Їх лідери не здавалися. На початку дев’ятнадцятого століття навіть проголошувалося курдська держава. Його намагався створити Махмед паша Ревандузі. Але кожен раз прагнення народу до незалежної і спокійного життя натикалося на жорстку відсіч то турок, то персів.

сучасне становище

Щоб зрозуміти, що нині єРобоча партія Курдистану, досить знати одне: цей народ на сьогоднішній день розділений. Його представники проживають на території Туреччини, Іраку і Сирії. Їх прагнення до незалежності, незважаючи на жорстоке придушення, що не зламано, тим більше що Близький Схід нині є «порохову бочку». Тут постійно відбуваються зіткнення різних сил, що переходять в криваву бійню. На жаль, курди живуть на перетині кордонів зруйнованих країн. Сирії та Іраку неможливо в даний час вважати нормальними державами. Влада обох країн утримують контроль лише над невеликими шматочками територій. В інших зонах веде свою діяльність заборонена організація ІГ. Методи її відомі всьому світу, і гуманними їх назвати ніяк не можна. Робоча партія Курдистану в цих умовах організовує захист населення від усіх. Це не прості слова, адже курди буквально оточені ворогами. Їх поселенням загрожують банди, а захисту шукати не у кого. Тільки самі люди можуть подбати про себе. Курдська робоча партія створює озброєні формування, покликані виконувати функції одночасно поліції і армії. Політологи стверджують, що це і є держава в зародковому стані. Практично сирійські курди змогли самоорганізуватися, виробити правила існування для народу, створити дієвий захист територій.

Туреччина і Курдська робоча партія

Іран і Сирія практично зруйновані. Це нещастя дало шанс курдам отримати незалежність. Інша річ — Туреччина. У цій країні влада не бажає миритися з «сепаратистськими настроями» частини населення. Туреччина офіційно визнала, що Робоча партія Курдистану — терористична організація. Її діяльність заборонена в країні. Проти представників цієї організації ведеться боротьба силами спецслужб і поліції. У наприкінці 2015 року в Туреччині розпочато антитерористична операція. Ведеться вона в тих районах, де проживають курди. Політологи висловлюють впевненість, що Туреччина поступово занурюється в громадянську війну, як раніше Україна. Справа в тому, що влада не може дозволити, щоб в країні вільно діяли всі політичні партії, і їх програми намагаються не доносити до населення. Обстановка в цій країні дуже напружена. Курди прагнуть отримати незалежність, що призведе до втрати Туреччиною територій.

Міжнародне згоду

Багато фахівців упевнені, що курдську проблемуне можна вирішити місцевими силами. Необхідна допомога народам з боку міжнародної громадськості. Але ситуація ускладнюється тим, що на цих територіях безліч терористичних організацій, визнаних такими в деяких країнах. Перш ніж надавати курдам незалежність, необхідно звільнити країни від них. Цим і зайнялися ВКС РФ восени 2015 року. З курдами ведуться переговори. Вони в цілому роз’єднані за територіальною ознакою. Сирійські заявляють, що не наполягають на відділенні. Іракські курди фактично утворили власну державу, турецькі ведуть бої з владою. Як вирішиться курдське питання, покаже час. Однак без СБ ООН тут не обійтися. Необхідно застосовувати всі можливі дипломатичні засоби, щоб кров багатостраждального народу перестала зрошувати землю.

uk.trendexmexico.com

Курдистан (еялет) — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Еялет Курдистан

Герб

Еялет Курдистан (осман. ايالت كردستان) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії. Існував у 1847—1867 роках. Утворився з частин еялетів Діярбекір, Ерзурум та Шаразор (на теперішніх землях Туреччини та Іраку).

У 1840-х роках відбувається відновлення центральної влади в Месопотамії, на сході Малої Азії. Водночас розпочато реформи Танзімату, спрямовані на посилення якості управління. Разом з тим посилюється спротив з боку курдів, що намагалися зберегти автономію та фактичну незалежність від султанського уряду. У 1847 році розпочалося повстання на чолі із Бедр-хан Беєм з емірату Бохтан, якого підтримали курдську правителя Хаккярі та Амадії. Повстання охопили райони навколо озера Ван, північний Ірак, Шаразор. Для заспокоєння частини курдських беїв 1847 році було створено еялет Курдистан, куди увійшли основні райони, населені курдами (Дерсім, Хаккярі, Шаразор, частина Діярбекіра). Лише у 1850 році курдське повстання було придушено.

У подальшому завданням очільників еялету було заспокоєння місцевих кланів, сприяння їх розколу, відновлення влади османської адміністрації. При цьому урядовці намагалися посіяти ворожнечу між вірменами й ассирійцями, з одного боку, та курдами — з другого. Разом з тим назва «Курдистан» саме з цього часу поширилася на східну Малу Азію та Північний Ірак, увійшла у вжиток європейських дипломатів. У 1864 році з еялету виокремлено санджак Хаккярі, який долучено до Ерзурумського вілайєту.

У 1867 році Курдистанський еялет остаточно розформовано: Шаразор передано до багдадського вілайєту, Дерсім — до Ерзурумського, відновлено Діярбекірський еялет, що того ж року став вілайєтом.

Санджаки достеменно невідомі, знано про Хозат, Хаккярі, Діярбекір, Бохтан, Ама

uk.wikipedia.org

Робітнича партія Курдистану — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Прапор РПК, який використовують з 2005 року

Робітнича партія Курдистану (РПК курд. Partiya Karkeren Kurdistan — PKK, з січня 2000 — Демократичний народний союз, з 4 квітня 2002 зветься Конгрес свободи й демократії Курдистану (KADEK)) — курдська політична організація, утворена 27 листопада 1978 як марксистсько-ленінська (з маоїстським ухилом) підпільна група.

В 1978–1980 відзначилася, головним чином, рядом акцій проти курдських націоналістичних партій («реакційних» з її точки зору) і «феодалів» (представників духовної й світської традиційної курдської еліт), що породило підозри, що партія створена турецькими спецслужбами. Після військового перевороту 1980 майже все керівництво партії було арештовано, але Абдуллі Оджалану на ймення «Апо» («Дядько») і ряду партійців удалося втекти в Сирію, де вони були взяті під опіку сирійською спецслужбою «Мухабаррат».

РПК створила свою штаб-квартиру в долині Бекаа (Ліван) і одержала можливість тренуватися в таборах Організації визволення Палестини. Гаслом партії було проголошене створення «єдиного, незалежного, демократичного Курдистану».

В 1984 РПК оголошує війну уряду Туреччини. Першою бойовою акцією РПК стало захоплення партизанськими загонами 15 серпня 1984 міста Ерух, із цього часу організація веде безперервну збройну боротьбу. РПК орієнтується переважно на партизанську тактику ведення бойових дій. Бойові загони РПК беруть участь у зіткненнях з підрозділами турецьких армії й поліції на населеній курдами території південно-східної Туреччини, прагнуть здійснювати контроль над населеними курдами містами й селами.

В 1990-х рр. прибічники Оджалана мали вже багатотисячну партизанську армію (яка мала назву Народна Визвольна Армія Курдистану — (ARGK)), і розгалужені політичні структури, об’єднані в Курдистанський Національний Фронт Визволення (Eniye Rizgariye Nevata Kurdistan — ENRK). Армія складалась із професійних партизанів, з добре обладнаними базами у важкодоступних високогірних областях. Політичні структури РПК жорстко контролювали курдське суспільство як у самій Туреччині, так і в європейській діаспорі, збираючи данину із усіх курдських бізнесменів і жорстко (аж до вбивств) припиняючи всяке інакомислення. У результаті РПК мала у своєму розпорядженні великий бюджет, який пускала в обіг через підконтрольних партії бізнесменів; є також відомості про причетність партії до торгівлі наркотиками. Основними бойовими цілями були урядові сили безпеки в Туреччині, але РПК була також активна й у Західній Європі, діючи проти турецьких об’єктів.

РПК проводила напади на Турецькі дипломатичні й комерційні установи в багатьох країнах Західної Європи в 1993 році й навесні 1995 року. Намагаючись підірвати індустрію туризму Туреччини, Робоча партія Курдистану підривала туристичні об’єкти й викрадала іноземних туристів; втім, проти туристичної індустрії вона діяла рідко й непослідовно, а методи «сліпого терору» з масовими жертвами серед

uk.wikipedia.org