Традиційний одяг українок
Форма і деталі українського жіночого одягу дуже різноманітні. На таке різноманіття вплинули і регіональні особливості, і багаті традиції українського повсякденного та святкового життя. Своєрідність жіночого костюма виявляється і в крої предметів одягу, і в загальному силуеті вбрання, і в складі частин костюма. Відзначається також різноманітність кольорових поєднань, декоративних обробок та прикрас.
Різниця костюмів по регіонах пояснюється близьким спілкуванням з сусідніми народами, тому в північно-західних областях жіночий український костюм має схожі риси з польським національним одягом, для Поділля характерні деякі елементи та орнаменти, що нагадують молдавські мотиви. Можна сказати, що Поліссі та Середнє Придніпров’я зберегли більше свій історичний етнічний стиль. Їх одяг і прийнято вважати традиційно українським.
Вишиванка
Жіночі вишиванки західних районів шилися з коміром, зазвичай відкладним. У східній частині України шиють більш давній варіант вишитих сорочок — без коміра.
Вишивка — основна прикраса вишиванки. Нею прикрашають, за традицією, комір, рукава і нижній край (поділ) сорочки. Найбільше вишивки на рукавах: у верхній їх частині або в нижній. Іноді розшивається і весь рукав. Поверх вишитої сорочки часто надягали не менш гарні жилети (корсетки) або теплі жупани.
По тому, як носила молода жінка вишиванку, можна було бачити, заміжня вона чи ні. Незаміжні дівчата носили вишиванки з барвисто вишитим подолом поверх спідниці, підперезуючись сорочку красивим поясом. Після сватання низ вишиванки забирався в поневу — спідницю особливого крою з шматків вовняної тканини. Існував навіть спеціальний обряд при сватання, коли на дівчину надягали поневу поверх вишиванки.
Види традиційних спідниць
Можна виділити три основні види спідниць, які характерні для українського етнічного костюма: дерга, запаска, плахта.
В якості повсякденного одягу використовувалася запаска. Її рідко прикрашали вишивкою або якимось іншим декором. Запаску шили з недорогої вовняної тканини різних відтінків синього, червоного, зеленого кольорів. Запаска являла собою шматок тканини, до верхніх кутів якого пришивали тасьми або тонкі пояски, щоб закріплювати запаску на талії. Одночасно надягали дві запаски різного кольору: одна ззаду, інша спереду. У такій спідниці було зручно рухатися і управлятися по господарству.
Для повсякденного носіння використовувалася і дерга. Складалася дерга з трьох шматків чорної щільної тканини. Довжина спідниці-дерги 60 — 70 сантиметрів, а ширина до трьох метрів. Три шматка тканини щільно облягали фігуру жінки, а зверху, на талії, зв’язувалися широким м’яким поясом.
У святкові дні українки надягали плахту, як частина ошатного костюма. Для плахти використовували вовняну картату тканину довжиною до чотирьох метрів. Жінки з найзаможніших родин могли дозволити собі купити для плахти клац або навіть парчу. Прикрашали такі святкові спідниці вишивкою і тасьмою з вовняних і шовкових ниток.
Весь одяг українок шився й оздоблювався вручну. За красою одягу можна було судити не тільки про багатство родини, але й про майстерність і працьовитість господині чи молодої дівчини — майбутньої нареченої. Тому над своїм одягом і одягом своєї сім’ї жінки працювали майже весь час, вільний від господарських турбот.
Пояси
Дуже поширені в українському етнічному костюмі пояса. Їх використовували для обв’язування одягу на талії і жінки, і чоловіки. Крім практичного значення, вони мали і функцію оберега від злих сил і недобрих людей. Для святкових костюмів шили довгі, до 4 метрів, пояси, які треба було обмотати навколо талії кілька разів. Тканини для поясів брали барвисті, а обидва кінці пояса прикрашалися красивими довгими китицями. На весіллі було прийнято оперізувати наречену спеціально вишитим для весілля рушником.
Жіночі головні убори
Жінки покривали голову хусткою незалежно від погоди. Правила поведінки заміжньої жінки наказували ретельно прибирати волосся під головний убір. Раніше не можна було зустріти заміжню жінку без хустки на вулиці, а тим більше в церкві.
Хустка була найпопулярнішим головним убором в українок. Часто жінки використовували кибалку — щільний обруч, на який накручувалися волосся, так як українські заміжні жінки не повинні були заплітати коси. Поверх такої зачіски надягався очіпок, який щільно облягав голову і утримував волосся. Очіпок обов’язково носили всі заміжні українки, знімаючи тільки на ніч або для миття волосся. Поверх очіпка надягали гарну різнобарвну хустку, яку вже й бачили всі оточуючі. Його кінці зазвичай зав’язувалися над чолом. Українські жінки любили надягати в свята яскраві кольорові хустки, які чудово поєднувалися з багато вишитої одягом.
Для молодих дівчат в якості святкового головного убору характерний барвистий вінок, сплетений з яскравих великих квітів, взятих з української природи, а ззаду прикрашений різнокольоровими ошатними стрічками. Зараз такі віночки часто роблять і зі штучних квітів, дотримуючись народні традиції. Крім віночків, для дівчат існувало багато інших головних уборів, таких як хустки, стрічки, обручі з металевого дроту з красивими підвісками і квітами та інші прикраси для голови і волосся, які дівчата робили самі. Волосся дівчат закривати було не потрібно, тому вони могли показувати красу своїх кіс — однієї або двох, в які вплітали різнокольорові стрічки.
Жіночі чоботи
У літню пору жінки і дівчата воліли ходити босоніж, але в холодну пору або у свята вони надягали шкіряні чоботи, які, в основному, шили місцеві майстри. Красиві чоботи мали високі халяви, замість каблуків використовувалися металеві підкови. Таке взуття було зручним і високо цінувалося. Прекрасним традиційним подарунком зятя своєї майбутньої тещі були червоні шкіряні чоботи.
Особливості прикрас
Традиційний жіночий одяг і раніше був популярний і в наші дні не втратив своєї актуальності. Він може трохи відрізнятися від старовинного одягу новими матеріалами і невеликим змішанням регіональних особливостей, але основні українські риси добре збереглися і успішно використовуються сучасними модницями. Часто можна бачити на вулицях в свята на дівчатах не лише красиві квіткові вінки, а й ошатні, прекрасно розшиті вишиванки популярні серед жінок будь-якого віку.
Якщо ви вирішили купити вишиванку, нагадуємо, в асортименті нашого магазину великий вибір, у нас ви можете купити чоловічувишиванку, жіночу вишиванку или дитячу вишиванку.
etnoxata.com.ua
Регіональні відмінності в загальному національному стилі українського одягу
Український традиційний національний костюм відображає художній талант українських жінок, що створюють гарний одяг для всієї родини. Всі елементи одягу прості за формою, багаті різноманітними прикрасами, насичені яскравими фарбами. Працюючи над оздобою сорочки, спідниці, головного убору або іншого елемента, українки використовували фарби і образи рідної природи для прославлення свого роду і для втілення в орнаментах своєї мрії про прекрасне майбутнє.
Тканини, з яких століттями шилися предмети українського костюма, зазвичай мали світлий або білий колір, тому що на його тлі особливо мальовничо виглядала барвиста вишивка, яскраві намиста, стрічки та віночки. Також з білим кольором добре поєднувалися кольорові вовняні тканини, з яких зазвичай шили запаски, плахти, пояси та іншу одяг.
У різних областях України є відмінності в обробці та елементах одягу, але загальний ансамбль українського костюма добре проглядається на всій її території. У цьому можна переконатися, розглянувши традиційний український костюм різних областей, що сформувався до XIX — початку XX століття.
Буковина
Дівочий наряд складався з білої вишиванки з довгими широкими рукавами, прикрашеної багатобарвною вишивкою, на яку надягалася хутряна безрукавка з яскравими кольоровими візерунками, вишитими вовняними нитками. На стегна пов’язувалася опинка з вовняної тканини, теж прикрашена вишивкою. На голову дівчини надягали «коду» — оригінальний головний убір, основа якого робилася з картону, потім обшивалася тканиною і прикрашалася штучними квітами, тасьмою, бісером. Прикрасами для дівчат служили намисто з кольорового скла. Взувалися дівчата в шкіряні черевики. Черевики були жовтого, червоного або коричневого кольору з декоративним орнаментом.
Юнаки та молоді чоловіки Буковини носили довгі тунікоподібні сорочки-вишиванки поверх нешироких штанів — холош, зшитих з нефарбованого полотна і прикрашених вишивкою по низу штанин. Пояси у них були шкіряні, широкі. В якості верхнього одягу — безрукавка з овчини і суконний сердак, які прикрашалися шкіряними аплікаціями, вишивкою, шнурками. На капелюхи нашивались квіти, пір’я, різнобарвна тасьма. На ноги одягали «зморщування» — вид личаків, зшитих із шкіри.
Західне Закарпаття
Основу жіночого костюма становила довга вишиванка — «Довгань». Характерною особливістю Довгань є «пазуха» — прикраса у вигляді зітканого квадрата з червоних ниток, пришита у горловини. Рукава вишивалися геометричним візерунком. Коротку безрукавку — «Плічко» прикрашали тасьмою і вишивкою. «Плат» — довгий фартух, який теж прикрашали вишивкою, стрічками, тасьмою і мережкою. Дівчата носили головний убір, схожий на віночок, обшитий бісером та квітами. В якості прикраси одягали на шию «силянки» — плетені з бісеру кольорові стрічки.
Чоловіки цього регіону носили короткі вишиванки, у яких вишивка наносилася не тільки на груди, але й по плечах. Сорочки заправлялися в широкі штани, особливістю яких є китиці по нижньому краю штанин — «Ройт». Широкий пояс зі шкіри — «черес» прикрашався тисненням і металевими вставками. Так само прикрашалися і шкіряні постоли — взуття для чоловіків, і жінок.
Східне Закарпатті
Жіноча сорочка з домашнього полотна в цьому регіоні називалася «ромованка». Шилася вона зі вставками, у вишивках використовувалася техніка «гладь». Такі вишиванки купити можна у нашому магазині. Звісно ж, у їх дещо сучасній інтерпретації. В якості спідниці використовували «запаску» з вовняної тканини, яка кріпилася поясом — «багром». Безрукавки барвисто вишивали, прикрашали китицями, бісером, аплікаціями з шкіри. На голову найчастіше одягали красиву яскраву кольоровий хустку. «Зморщування» — постоли зі шкіри, надягали на довгі в’язані шкарпетки з орнаментом.
Вишиту сорочку у вигляді туніки чоловіки носили поверх суконних штанів — «гачей». Барвистою вишивкою були розшиті комір, груди і поділ сорочки. На сорочку надягала безрукавка, а зверху сердак. Ці предмети одягу прикрашалися китицями з шерсті, шкіряними аплікаціями, шнурками і вишивкою. Зазвичай чоловіки носили капелюх, яку називали «клебанка». Суконні шкарпетки, на які надягали постоли, називаються «капчури».
Львівська область
Львівським жіночим вишиванкам властиво багатство вишивки на рукавах. Безрукавка з сукна обшивається кольоровими шнурами з вовняних ниток та мереживом. Жінки носили легкий Кабат, який теж прикрашався шнурами. Поверх спідниці з вовняної тканини в смужку надягався фартух, вишитий українськими рослинними орнаментами. На голову надягав барвистий головний убір — «барвниці», а зверху він прикривався вишитою хусткою з тонкого світлого полотна. Шию і груди прикрашали різнокольоровими намистами або ґерданами. Постоли надягали на полотняні онучі.
Чоловічі сорочки шилися на кокетці. Вишивка була на відкладному комірі, манжетах і на грудях. Штани вузькі, темні, шили їх з домашнього сукна. «Каптан» — вовняний каптан, прикрашався шкіряними або сукняними аплікаціями та шнурами різних кольорів. Капелюхи носили вовнні, прикрашали їх квітами, пір’ям і стрічками. Взувалися в постоли, але люди не бідні могли дозволити собі красиво декоровані шкіряні чоботи.
Чернігівська область
Нарядні жіночі вишиванки мали широкі рукави, зібрані знизу в тонку манжету. Вишивці цього регіону властива червоно-чорна колірна гама. Безрукавка-корсетка мала відносно складний крій з підрізами і фалдами. Спідниця «андарак» шилася в складку з вовняного полотна, найчастіше червоного кольору. По низу спідниці проходив тканий різнокольоровий візерунок. Спереду андарак прикривався білим вишитим фартухом. Волосся заміжніх жінок ховалися в очіпок, поверх якого пов’язували одину або дві яскраві кольорові хустки. На ноги одягали плетені личаки поверх світлих онучею.
Сорочки для чоловіків шили у формі довгої туніки з коміром-стійкою, рукави збиралися в манжети. Окрім широкої вишивки на грудях, сорочки мали вишивку на комірі, манжетах, подолі. Носили сорочки навипуск, обхоплюючи на талії крученим поясом. Штани були не дуже широкі, шилися з щільного грубого полотна.
Полтавська область
Жіночі вишиванки часто вишивалися білим по білому, хоч і непоодинокими були червоно-чорні візерунки та мережка. Рукава збиралися в збірку і зверху, і знизу. Корсетки різної довжини мали знизу м’які фалди і прикрашалися вишивкою, тасьмою, гудзиками. Спідниці шили з напіввовняної фабричної або домотканої тканини, прикрашали стрічками, вовняними смужками або цікавим видом аплікації — «перцями». Ошатний білий фартух декорували вишивкою і мережками. На голову дівчини надягали вінки з барвистими стрічками, жінки — «намітку» або хустку поверх очіпка. Прикраси яскраві — намиста, намиста, дукачі. На ногах — шкіряні черевички або чобітки.
Чоловічі сорочки, зшиті з білого полотна, вишивалися білою або нефарбованої льняною ниткою, використовувалася мережка. Рукава широкі, з вишивкою по низу. Штанини шароварів з щільного полотна заправлялися в «чирики» — чоботи з м’якими невисокими халявами. На талії шаровари кріпилися поясом, який одночасно був і прикрасою, так як його ткали з різнокольорових ниток красивими візерунками.
Київська область
Білі жіночі вишиванки шили з вузьким коміром — стійкою, який теж обшивався візерунком. Для вишивок, виконаних хрестиком, характерні червоно-чорні і червоно-сині колірні поєднання, а також мережка. В якості спідниці використовувалися дві запаски — передня і задня різних забарвлень. На талію пов’язували гарний широкий довгий пояс з китицями. Верхнім одягом служила «юпка» — суконна або байкова куртка. Для її прикраси, крім звичайних матеріалів, використовували аплікацію червоними «перчиками». На голову одягали яскраві вишиті хустки. Численні різнокольорові намиста — основна традиційна жіноча прикраса. Святкова взуття — червоні сап’янові чобітки.
Чоловічі вишиванки з білого домашнього полотна, зібрані під вузьким коміром, вишивалися хрестиком червоними, чорними і синіми нитками. Штани-шаровари з грубого домашнього полотна підперізували широким, тканим кольоровими смугами, поясом. У прохолодну пору року надягали суконну свитку, яку прикрашали вставками зі шкіри або вовняними смужками. На голову одягали високу шапку з каракулю, на ноги — невисокі шкіряні чоботи.
Волинська область
Жінки носили білі вишиті сорочки з домашнього полотна. Зверху надягали «кусан» — кофту, зшиту з щільної вовняної домашньої тканини, відрізну по талії і зі складками ззаду. Спідницю «літник» ткали різнокольоровими смугами. Спереду на спідницю одягали щільний домотканий фартух, витканий барвистими геометричними орнаментами. Волосся заміжніх жінок накручувалися на «кибалку» у вигляді джгута пряжі або обідка, а потім накривалися красивою вишитию хусткою.
Вишиті чоловічі сорочки зазвичай шили з відкладним широким коміром і носили поверх штанів. Для вишивки характерні червоні геометричні орнаменти. Пояси ткали неширокі і недовгі, але дуже барвисті, з «кутасами» — китицями у вигляді бахроми. Штани з домотканого сукна досить вузькі. Звичайним взуттям і чоловіків, і жінок були шкіряні постоли. Їх взували поверх онуч зі світлого полотна, які називалися «завивою».
Поділля
Чоловіча тунікоподібна вишиванка мала широкий комір-стійку або відкладний комір, які барвисто вишивалися одним малюнком з «Пазушкою», рукавами і нижнім краєм. Пояси були широкі, довгі, з китицями, з витканими кольоровими смугами. Неширокі темні штани шилися з домотканого сукна. Теплим верхнім одягом служили кожух, обшитий по краях хутром, або суконна «чугаіна». Верхній одяг звичайно прикрашалася кольоровими візерунками з вовняних ниток. На голові чоловіка носили каракулеві шапки або повстяні капелюхи, прикрашені штучними квітами та стрічками.
Для жіночих вишиванок цього регіону властиві широкі суцільні рукава, що нагадують сучасний реглан. Коміри широкі — відкладні або стійка. Іноді на грудях вишивали геометричним візерунком характерні вертикальні смужки. Сорочки носили з напуском над поясом. Для вишивки вибирали червоно-синю або червоно-блакитну гаму. Спідниці шилися з домотканого вовняного полотна — «літник» або «горбатка», прикрашалися внизу стрічками або тканими візерунками. Пояси довгі, яскраві, широкі, з китицями, пов’язували з двох сторін. На голові дівчата носили подільський вінок, який відрізняється тим, що ззаду вплітали квіти більшого розміру, ніж спереду. Жінки надягали невисокий циліндричний головний убір, до якого підв’язували ззаду «нафраму» з білої тонкої тканини. Прикраси традиційні для українок цього регіону: намиста, дукачі, намисто. Взуття: шкіряні постоли з ремінцями або чоботи.
Харківська область
Вишиванки для жінок шилися з прямокутними вставками, які багато вишивалися поряд з рукавами і вузьким комірцем-стійкою. Рукава знизу збиралися в збірку «на нитку». На Подолі сорочки нерідко виконувалася мережка. Корсетки шили з фабричної тонкої вовни, а на свята з шовку або парчі. Спідниці плахти ткали складним квадратним візерунком. Спереду вона закривалася «завісою» — ошатним порадникомфартухом, який прикрашали широкою тасьмою. Голову жінки покривали барвистими хустками, надітими поверх очіпка. Взувалися в свята в сап’янові чобітки.
Особливістю чоловічих сорочок цій області були «бочки», які вшиваються між поличками. Полички збиралися в збірки і пришивались до кокетці. Вишивка складалася звичайно з червоно-чорних орнаментів, виконаних хрестиком. Сорочку носили, заправляючи в широкі штани, верх яких обв’язують красивим поясом з бахромою. Популярний літній чоловічий головний убір — солом’яний капелюх «бриль». Взуття — шкіряні чоботи.
Дніпропетровська область
Відмінною рисою юпок і корсеток цього регіону були прямокутні вирізи горловини, які зараз називаються «каре». Шили юпки з фабричного сукна, оксамиту та інших негрубих тканин. Прикрашали орнаментами з кольорових ниток і стрічками. Плахти носили цілісні, невідкладні. Полотно для них ткали з багатобарвним красивим орнаментом. Спереду на плахту надягали фартух з білого полотна, прикрашений багатою вишивкою. Використовувалися численні прикраси — намиста, дукачі, сережки. Заможні жінки могли дозволити собі чобітки «чорнобривці» на каблучку, з мідними підківками.
Чоловіча полотняна сорочка шилася з широкими рукавами без манжет в дві полички. Попереду нашивалася манішка, комір-стійка зв’язувалася стрічкою або тасьмою. Вишивка виконувалася в традиційних червоно-чорних тонах. Сорочку заправляли у вільні шаровари з міцного сукна. Пояси ткали дуже довгими і широкими, з яскравих ниток, кінці оформляли китицями. З верхнього одягу найбільш популярними були свитки. Їх шили з щільного домашнього сукна. Комір-стійку, краї рукавів і підлоги сувої прикрашали смужками тканини, тасьмою. На голову одягали циліндричну смушкову шапку.
Донецька область
Сорочка-вишиванка шилася на кокетці, багато декорувалася червоно-чорними орнаментами з використанням мережки. Кофти — «юпки» прикрашали різнобарвною тасьмою і мереживами. Спідниці шили широкі, з красивою фабричної вовняної тканини. Для обробки використовувалися стрічки, а нижній край підшивали «щіточкою», яка захищала край від протирання. Ошатний фартух прикрашали вишивкою, мережкою, мереживом і рюшами. Волосся жінки туго скручували в «Гугл», на неї надягалася «сіточка», і зверху надягали красиву хустку з вишивкою. На ногах жінки носили високі черевики зі шнурками.
Чоловіки носили тунікоподібні сорочки. Вишивкою прикрашалися манішка, стоячий широкий комір і нижній край рукавів. Характерним елементом чоловічого костюма цього регіону був короткий суконний жилет темних кольорів — «жільотка». Брюки шерстяні, вузького крою. Чоботи носили з високими твердими халявами — «пляшки». На голову одягали картуз — різновид кашкета.
Моделі і декор сучасного одягу нерідко грунтуються на прекрасних зразках традиційного українського національного костюма. Його кращі риси використовували модельєри ще в сімдесятих роках минулого століття, коли мода, здавалося б, значно відійшла від народних традицій. Однак прагнення до істинної краси завжди повертає увагу талановитих художників-модельєрів до унікальних народним особливостям одягу. Для прикладу можна описати деякі костюми кінця минулого століття, створені модельєрами різних областей України з використанням українських традицій, які стануть доречними і сьогодні.
Житомирська область
Костюм для жінки складається їх бавовняної вишиванки, виконаної в місцевих традиціях, і вовняного плаття без рукавів, що імітує спідницю з безрукавкою. Фартух кольором в тон сукні прикрашений традиційною вишивкою та мереживом. Вовняну хустку виткано квітковим малюнком. З цим одягом добре гармонують прикраси у вигляді бус в кілька ниток і плетеного намиста з бісеру.
У схожому складі можна створити костюм для молодої дівчини. Вишиванка шиється з коротким рукавом, прикрашається традиційною вишивкою. Для сукні-сарафана краще використовувати світлу кольорову молодіжну тканину. З прикрас — невелика плетінка з світлого бісеру.
Тернопільська область
Довга чоловіча вишиванка надягається поверх штанів, підв’язується поясом. Колір сорочки може бути білим або темним, вишивка манішки, комірця, манжет і нижнього краю подолу багатобарвна. Темні вовняні штани шиються з фабричної тканини.
Основу дівочого костюма становить блузка-вишиванка з суцільним рукавом. Її носять з вовняної спідницею красивого молодіжного забарвлення. Зверху можна надіти безрукавку, яка прикрашена тасьмою в українських традиціях.
Івано-Франківська область
Блузка з суцільнокроєними рукавами з тонкої білої фабричної тканини. Для Подільських молодіжних вишиванок характерна багатобарвна багата вишивка по всьому рукаву, а також на грудях і подолі. Темна безрукавка з вовняної тканини, що нагадує корсетку, красиво вишивається, в основному кольоровими рослинними візерунками. Спідниця з такої самої тканини, що і безрукавка, шиється в складку. Її поділ прикрашається вишивкою. З таким костюмом добре виглядають м’які туфлі, що імітують традиційні шкіряні постоли.
Жінки постарше прикрашають свої вишиванки більш скромними візерунками нитками одного або двох кольорів. Покрій традиційний — з суцільнокроєними рукавами. Красива кольорова спідниця з вовни має широкі фалди або складки, її поділ прикрашається темними стрічками або невеликим мереживом.
Вінницька та Хмельницька області
У цьому регіоні популярні жіночі блузки з білої тонкої тканини на кокетці. Вони вишиваються красивими кольоровими рослинними орнаментами, виконаними гладдю. Особливу увагу у вишивці приділяють багатьм яскравим кольорам. Поверх барвистою широкої спідниці одягається ситцевий фартух, прикрашений оборкою — «шляркой» і різнобарвною тасьмою.
У чоловічому костюмі звертає на себе увагу біла вишиванка, зшита на кокетці, зі вставкою з дрібних складок — «фальбаночек». Комір-стійка, пазуха та манжети розшиваються багатобарвними рослинними візерунками. Брюки можна використовувати звичайні сучасні, бажано темного кольору.
Чернігівська та Закарпатська області
Біла блузка без вишивки з бавовняної фабричної тканини підходить немолодий жінці. Прикрашають скромну блузку поздовжні дрібні складки «зашивання». Спідниця вільного крою з однотонної тканини. Фартух прикрашається традиційною червоно-чорною вишивкою і тонким білим мереживом. Прикраси для цього костюма використовуються непомітні — ажурна бісерна плетінка і кольоровой бант у коміра блузи.
Дівчата носять красиво і яскраво гаптовані вишиванки, поверх яких за традицією надягають безрукавки з зубцями по краях. Темна безрукавка прикрашена яскравими квітами, нанесеними на тканині або вишитими. Фартух «плат» прикрашається барвистим мереживом в тон з таким же яскравим поясом з китицями. Прикраси — традиційні бісерні «силянки».
Не тільки в сільських регіонах, а й у найбільших містах український костюм був прикладом для створення модного одягу з використанням народних мотивів. Дуже популярні завжди були українські безрукавки, обшиті хутром. Їх обов’язково прикрашали барвистою вишивкою і кольоровою тасьмою. Національні мотиви використовувалися для створення моделей спідниць і їх декорування. Навіть модний жіночий брючний костюм, жакет якого розшитий красивою подільської вишивкою, набуває неповторний ошатний вигляд.
У нашому столітті український костюм переживає черговий підйом популярності. Все більше людей прагнуть одягатися згідно своїх рідних традицій. Для цього не обов’язково надягати класичний костюм минулих століть. Використовуючи знання про український одяг свого регіону, будь-яка людина може збагатити свій одяг рідними автентичними мотивами.
Якщо ви вирішили купити вишиванку, нагадуємо, в асортименті нашого магазину великий вибір, у нас ви можете купити чоловічу вишиванку, жіночу вишиванку или дитячу вишиванку.
etnoxata.com.ua
Короткий словник українського національного одягу: що, як, коли і де носили наші предки
Останнім часом все більше українців починають цікавитися культурою свого народу. Усе більше людей прагнуть мати в своєму гардеробі вишиванки та інші елементи давнього одягу, але для багатьох навіть назви цих елементів звучать чудернацько та ні з чим не асоціюються.
Тож що то за дивовижа український національний одяг? Виділяють такі види класифікації: натільний, стегновий, нагрудний, верхній та аксесуари (пояси, головні убори та прикраси).
- Статтю люб’язно підготували спеціалісти etnoxata.com.ua ЕТНОХАТА – інтернет-супермаркет українських товарів. Мета бренду – успішно поєднувати українські традиції та сучасність.
НАТІЛЬНИЙ ОДЯГ
Сорочка – це один із найдавніших елементів одягу. У давні часи сорочка слугувала єдиним видом одягу для дівчат та хлопців до досягнення певного віку. Чоловічі і жіночі сорочки шилися з полотна різної якості, залежно від їх призначення, а також від заможності родини. Основними типами сорочок були тунікоподібні, з плечовими вставками, з суцільним рукавом, на кокетці. Залежно від регіону сорочки прикрашали вишивкою, мережкою чи гаптуванням. За малюнком вишивки можна було дізнатися звідки людина, якого вона віку та стану. За традицією забезпечення родини сорочками покладалось на дружину.
Читай Вишиванка як унікальний код твого краю. Від Луганська до Львова – особливості вишиванок кожного регіону (фото)
Фото «Майстерня Треті Півні» (https://www.facebook.com/TretiPivni/)СТЕГНОВИЙ ОДЯГ
Чоловічий
Гачі (гащі, ногавиці) – найдавніші чоловічі штани. Складались із двох окремих частин: нижньої, що обтягувала ногу, та верхньої, що кріпилась на талії за допомогою «шворки». Поширені були в західних та південних регіонах України.
Шаровари–шаровари були обов’язковим елементом одягу українського запорозького козацтва.
Жіночий
Андарак – спідниця з вовняної або напіввовняної доморобної тканини червоного кольору, з закладеними ззаду складками, які по подолу прикрашалися широкою смугою тканого та вишитого орнаменту. Характерна для півночі Чернігівщини. Андараком також називали й спідниці зі смугастої тканини на Поліссі.
Дерга (опинка, обгортка, горботка, фота) –одноплатовий розпашний жіночий одяг з доморобної вовняної тканини. Розповсюджений на Поділлі, Прикарпатті, Буковині, Полтавщині. Мав багато варіантів малюнку, кольорів та способів носіння.
Димка (мальованка) – спідниця із саморобного полотна з вибійчаним малюнком. Була поширена в центральних і західних областях України.
Запаска – найдавніший варіант незшитого стегнового одягу. На Подніпров’ї запаски були у вигляді неваляного однотонного сукна різної ширини чорного та синього кольорів. Спочатку пов’язувалась на талії задня частина, ширша і довша, чорного кольору («сіряк», «плахта»). Спереду закріплювалася друга, вужча і коротша, синього кольору запаска – «попередниця». На свято молоді жінки носили зелені та червоні запаски. Передня частина святкової запаски прикрашалася тканим орнаментом або вишивкою, розташованими у нижній частині. На Поділлі попередницю рівномірно заповнювали тканим або вишитим орнаментом. На Житомирщині, північній Тернопільщині та Хмельниччині були поширенні килимові запаски. Запаски Придністров’я, Прикарпаття та Карпат були заткані поперечними або поздовжніми поліхромними смугами, інколи з додаванням металевої нитки. На Поліссі біла полотняна запаска прикрашалася широкою смугою червоного тканого орнаменту. В багатьох регіонах носили Фартух –цезапаска з дуже дорогих, купованих тканин (парчі, візерункового шовку, шерсті).
Кабат (сукня) – яскрава вибійчана гофрована спідниця у лемків.
Літник – смугаста червона вовняна або напіввовняна спідниця поліського типу. Була поширена на київському та житомирському Поліссі, території Рівненської та Волинської областей. Виготовлялася із білого полотна у п’ять- шість полотнищ, закладалася у дрібні складки і по низу прикрашалася широкою горизонтальною смугою тканого орнаменту червоного кольору.
Плахта – частково зшитий, розпашний святковий стегновий жіночий одяг українців середнього Подніпров’я. Плахта виконувалась із двох полотнищ (гривок) барвистої клітчастої вовняної саморобної тканини. Ці полотнища зшивалися приблизно наполовину або на дві третини. Зшита частина охоплювала стан позаду, а незшиті крила (криси) перегинались і вільно звисали з боків. Іноді передні кути плахти, як і обгорток, підтикалися під пояс. Незшиті кінці-крила позаду розходилися і з-під них було видно зшиту половину плахти.
Фартух – біла полотняна спідниця у бойків. Прикрашалася по низу вишивкою («циркою»),
Шорц –біла в смуги яскрава спідниця Львівщини.
НАГРУДНИЙ ОДЯГ
Кептар – хутряна безрукавка поширена в Карпатах та Прикарпатті. Існувало безліч варіацій, які відрізнялися довжиною та способами художнього оформлення.
Керсетка – безрукавка з фабричної тканини, поширена на Подніпров’ї. Вона багато місцевих варіантів пропорцій, довжини, декорування. Керсетка розвивалася здебільшого на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на півдні України (Дніпропетровщина, Кіровоградщина, Херсонщина).
Лейбик (бруслик, катанка, горсет) – сукняна безрукавка передгір’я Карпат, рівнинної частини Західної України та Полісся.
Юпка (куртка, кохта) – нагрудний одяг з рукавами. Переважно його шили з фабричних тканин і він повторював форму і крій місцевих безрукавок.
ВЕРХНІЙ ОДЯГ
Фото «Майстерня Треті Півні» (https://www.facebook.com/TretiPivni/)Відлога (затулок, кобка, каптур, бородиця) –капюшон, який пришивався до невеликого коміра або до горловини плащеподібного одягу і прикрашався вишивкою або обшивками
Гугля –подовжений прямоспиннийодяг із білого сукна без рукавів. Також так називався старовинний, з білого доморобного валяного сукна гуцульський плащ-накидка.
Гуня – гуцульський прямий верхній одяг із довговорсого саморобного сукна з імітованими рукавами. Накидався на плечі.
Жупан –давній тип слов’янського верхнього одягу. Шили його з дорогої шовкової тканини – штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, переважно блакитного або зеленого кольору. Жупан був досить довгим (нижче колін, іноді до кісточок), приталеним, з призбираною спинкою і полами, що ледь-ледь сходилися; з відкладним або стоячим коміром, манжетами і кишенями, на полотняній підкладці. Поли, відлоги, манжети, кишені обшивалися кольоровою тканиною, прикрашалися тасьмою, шнурами, вишивкою гарусом. Вздовж пілок у два ряди і на кишенях пришивалися ґудзики.
Козачка – місцева назва свити з підрізними боками на Полтавщині.
Капота – старовинний верхній одяг із купованих тканин, подібний на жупан; був ознакою заможності. Капота була довшою і об’ємнішою від жупана, з глибоким заходом, вільна у талії, з трьома і більше складками на спинці, з вузьким рукавом і великим виложистим коміром. Її шили з тонкого сукна або з шовкової тканини — однотонної (червоної, рожевої, блакитної) чи з розводами та «фантастичними» квітами.
Кирея (сіряк, затула, кобеняк, бурка, свита з кобеняком) –плащоподібний одяг однотипного крою. Шили її з одного або двох перегнутих на плечах полотнищ саморобного сукна гіршого ґатунку — рядовини чорного або сірого кольору. По боках вставлялися великі клини, до невеликого коміра пришивався прикрашений вишивкою капюшон. Застібок цей одяг не мав і підперезувався поясом. Одягався поверх усіх видів верхнього одягу у негоду.
Кобеняк – розширений плащоподібний одяг, що побутував на правому березі Дніпра.
Кожух –зимовий одяг із овечих шкур. Кожух шили хутром досередини. В різних місцевостях України він мав свої особливості крою, пропорцій, кольору, оздоблення. За кроєм розрізняли прямоспинні, розширені донизу – тулуб’ясті, кульові та приталені. Колір у кожухів переважно білий, рідше червоний або чорний. Кожухи прикрашалися вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих різноколірних плетених шнурів, купованого або саморобного в’юнчика з вовни, китичками з різноколірних вовняних ниток у кутах вшивання клинів, ласток.
Кожушанка (хутрянка, хутро, шушун) – зимовий одяг з овечого хутра, критий тонким фабричним сукном або напівсукном. Поширений у західних та північних районах України.
Кунтуш – старовинний верхній одяг, що вдягався поверх жупана. Шили кунтуш з дорогого кольорового сукна, з великими прорізами для рук і довгими імітованими рукавами («вильотами»), які перекидалися через плечі на спину. Прикрашали його срібними, золотими або шовковими шнурами.
Курта (куртина, куртка, чекмінь) – старовинний верхній чоловічий і жіночий одяг, короткий, приталений, з вузьким стоячим коміром. Шили з китайки, сірого демікотону, сукна.
Куцина – на півночі Чернігівщини та Київщини місцева назва верхнього одягу з домотканого сукна подібного до свити.
Манта –довгий плащоподібний одягпрямого крою, переважно з білого доморобного сукна, розкішно орнаментований. Поширений у західних областях.
Опанча – верхній одяг, розширений донизу боковими клинами, халатоподібного типу. Шили його переважно з одного або двох перегнутих по плечах полотнищ домашнього сукна гіршої якості, чорного або сірого кольору. Застібок цей одяг не мав, підперізувався поясом. Використовувався в негоду і одягався поверх інших видів вбрання, особливо в дорогу.
Свита – приталений верхній одяг із домотканого сукна. Розрізняють кілька видів. Свита «до вусів» – невідрізний, розширений від лінії талії донизу двома клинами крій. Зберігся в старовинних українських свитах Подніпров’я, а також у свиті-латусі та свиті-куниці Полісся, в кабаті Західної України. Для такого одягу характерна об’ємність, опуклість за рахунок клинів (опуклих вусів). Шили таку свита з білого або сірого сукна, довжиною до колін і нижче. Свита «до рясів» – свита з підрізними боками (з рясами і прохідкою), яка звужувалася, але обов’язково зберігалася суцільно кроєна частина спинки (старша фалда, прохідка, доріжка, застібок). Її шили з темно-коричневого, на Поліссі та Поділлі — з білого або сірого домотканого сукна. Свита «до заборів» (катанка) – свита з підрізними та призбираними бочками, що побутувала на півночі Подніпров’я.
Сердак (петик) – стародавній короткий гуцульський верхній одяг із коричневого домотканого валяного сукна, прямоспинного крою, оздоблений по-різному сплетеними, ручної роботи шнурами з вовняних кольорових ниток. Носили накинутими на плечі (наопашки).
Сіряк – довгий, розширений донизу верхній плащоподібний сукняний одяг, поширений на Лівобережній Україні.
Халат – плащоподібний, з купованої тканини одяг, розширений донизу великими клинами, з великим виложистим коміром. Поширений на Подніпров’ї.
Чемліт – верхній одяг із тонкого білого сукна, побутував на Київщині. Він повторював крій свити з відкладним коміром та манжетами, обшитими чорним оксамитом.
Черкеска – на лівобережжі Дніпра тип короткого жупана або кунтуша з сукна. Чоловічині верхній одяг, схожий на кабардинську черкеску з відкидними рукавами.
Чуга – прямоспинний плащоподібний одяг із коричневого доморобного сукна з фальшивими рукавами. Поширений серед населення Карпат.
Чімарка (номерка, чемеріїна, чамара) – довгий чоловічий верхній одяг з рукавами, відрізний по лінії талії, з призбираною спинкою або всією нижньою частиною, з застібкою у два ряди ґудзиків спереду, зі стоячим коміром. Шили з тонкого чорного сукна або бавовняної тканини, прикрашали тасьмою, китицями, петлицями.
Шарафан – спідниця до нагрудника, переважно жовто-коричневого, вишневого або фіолетиового кольору. Поширена на Київщині, Чернігівщині та півдні України.
Шушун (шушпан, халат, бурнус) – старовинний верхній жіночий одяг із купованих тканин, розширений донизу, вільного халатоподібного крою. Шили його з вибійчаного однотонного ситцю, тонкої вовняної, шовкової тканини. Об’ємність одягу такого типу досягалася за рахунок дрібних, закладених по спинці у верхній її частині або вздовж лінії талії складок. Здебільшого мала великий призбираний відкладний комір і манжети, у різних місцевостях була різної довжини.
Юпка –легка вкорочена жіноча свита. Розрізняли крамну (більша кількість вусів, комірець з оздобою. Інколи в крамних юпках вуса замінялись фалдами, що поступово розширювались до низу.) та байову (шили з червоної або синьої байки.Вся поверхня юпки прикрашалася саморобними китицями («хвостиками», «ковтками», «мухами») з кольорової вовни, які контрастували з основою юпки.)юпки.
АКСЕСУАРИ
Пояси
Фото «Майстерня Треті Півні» (https://www.facebook.com/TretiPivni/)Крайка – вузький пояс, з допомогою якого утримувався стегновий незшитий одяг. Ширина 3–15 см, довжина до 3 метрів.
Очкур – вузький пояс, шкіряний або з рослинних волокон, який втягувався в обшивку («очкур- ню») широких штанів. Поширений на Подніпров’ї.
Пояс-рушник –обов’язковий елемент одягу наречених. На Поліссі жінка за традицією дарувала чоловікові червоний пояс, нібито оберігаючи його від нещастя. Наречена на Полтавщині підперезувала нареченого святково вишитим поясом, що, за народними повір’ями, зміцнював чоловічу силу. Пояс підкреслював святковість одягу, був покажчиком заможності його власника.
Слуцький пояс – пояс із дорогої тканини, тканий золотом і сріблом. Його носили у комплексі із жупаном та кунтушем. Характерною особливістю слуцьких золотих поясів була їхня двостронність. Кожна із сторін мала свій колір і візерунок. Розкішні шовкові, з рослинним малюнком, слуцькі пояси були прикрасою святкового одягу запорозьких козаків.
Черес – шкіряний чоловічий пояс, поширений у гірських районах Карпат. Череси були різних розмірів. Оздоблювалися вони різними техніками — витисканням на шкірі, мідними ланцюжками, ґудзиками місцевої гуцульської роботи («ціточки»), плетінкою із кольорових шкіряних тасемок.
Черес з калитою – різновид шкіряного пояса, який носили чумаки. Був у вигляді довгого вузького шкіряного мішка з пряжкою на одному кінці і ремінцем на іншому.
Головні убори
Фото «Майстерня Треті Півні» (https://www.facebook.com/TretiPivni/)Дівочі
Вінок-шнур –тоненька яскрава стрічка, яку пов’язували навколо голови і закріпляли ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку, зокрема на Чернігівщині, з обох боків голови затикали штучні або живі квіти. Іноді на таку стрічку нашивали закладену у дрібні складки різнокольорову тканину, що імітувала вінок (Київщина).
Вінкоподібне площинне вбрання – картонна основа на яку в багато рядків нашивалися вузенькі різнокольорові стрічечки, зібрані у дрібні складки, здебільшого ж основа лише обтягувалася шовковою тканиною, а зверху прикріплювалися квіти (Київщина, Полтавщина).
Вінки звиті – святковий дівочий головний убір. Мав певні регіональні особливості, зокрема на середньому Подніпров’ї розмір квітів поступово зменшується в напрямку до потилиці, в той час як в інших місцях (наприклад, на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку.
Вінок чубатий –вінок із чорнобривців, рожі, волошок, маку, жоржини, барвінку або штучних (воскових чи з паперу) квітів, який прикрашався сусальним золотом, пташиним пір’ям, пофарбованим у яскраві кольори. Ззаду чіпляли барвисті стрічки. Вінки на Західній Україні прикрашали волічковими уплітами, ґерданами з скляних намистинок, обрядові вінки — листками позолоченого барвінку тощо.
Лопатушка (на Полтавщині) складалася з окремих колоподібних елементів із закладеної у дрібні складки різнокольорової тканини або шовкової стрічки, які закріплювалися на твердій основі циліндричної форми.
Пов’язка –закріплений на каркасі яскравий вовняний платок (Чернігівщина, Полтавщина).
Стрічки-бинди – різнокольорові стрічки, якими дівчата прикрашали ввесь комплекс вбрання, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки або до вінка на потилиці, або пришиваючи до стрічки, яка пов’язувалася на шиї (Чернігівщина, Лівобережна Київщина та Черкащина).
Чільце – виготовлені з латуні низки тоненьких орнаментованих пластинок, які спадали на чоло. Були поширені на Гуцульщині.
Жіночі
Кибалка – луб’яне кільце, на яке жінка намотувала волосся, перед цим розділивши його на дві частини і скрутивши кожну з них у джгут. Кибалку у вигляді круга виготовляли із конопляного шнурка або скрученого полотна, дерева, лика, соломи. Кибалку накладали на голову, а опісля закручували на ній волосся. Поверх кибалки накладали «очіпок», який пов’язували «наміткою» або «хусткою».
Намітка – прямокутний платовий жіночий головний убір. Це льняна або конопляна тонка чи взагалі прозора (часом підкрохмалена) тканина, що має довжину приблизно 5 м, ширину 50 см. Найхарактернішим способом пов’язування цього типу вбрання на середній Наддніпрянщині було обгортання його навколо очіпка та пов’язування пишним бантом ззаду.
Очіпки.Очепок, чепець, чіпець, каптур, капор, чепак та керпабули невід’ємною частиною головного убору заміжніх жінок.
Убрус–шматок полотна, витканого з найтоншої пряжі. Розрізняють прямокутні та квадратні убруси. Кожна з цих груп за способами пов’язування та запинання має безліч місцевих варіантів.
Хустки.Полотно, яким заміжня жінка покривала голову. На півночі України хустка пов’язувалася під підборіддям і кінці її зав’язувалися на маківці голови. На Київщині кінці платка жінки обгортали навколо шиї і зав’язували на потилиці. На середньому Подніпров’ї платок драпірувався у особливий спосіб довкруги очіпка, закриваючи потилицю. На Лівобережжі платок теж драпірувався довкруги голови, але вже залишав відкритим денце очіпка.
Чушка – збірний або м’який очіпок. Одягався під платове вбрання або під твердий очіпок.
Чоловічі
Солом’яний бриль – плетений із соломи капелюх. За способом плетення розрізняють капелюхи «в зубчики», «луску», «косичкою» .Широкою популярністю користувалися капелюхи з широкими полями і головкою у вигляді усіченого конуса. На Поділлі капелюхи мали високе дно та вузькі, загнуті догори поля, які облямовувалися чорною стрічкою. Вони оздоблювалися квітами, ґерданами та перами з когутів. На Подністров’ї високі головки капелюхів прикрашали плетеними із різнокольорового бісеру «ґерданами», павиними перами, паперовими й волічковими квітами.
Шапки (капелюхи) –найдавніші чоловічі головні убори. Селяни взимку носили шапки з овечого хутра або сукняні з хутровою опушкою.
Клепаня –головний убір гуцулів червоного або темно- синього сукна, підбита баранком і облямована лисячим хвостом, яку носили взимку.
Кресаня – чорний фетровий капелюх у гуцулів. Дно його було обведене золотистим галоном, мосяжною узорною бляхою — «басаманом», а також різнокольоровими шнурками «байорками», «черв’ячками». Кресаню підтримував ремінець («підборідь») з червоного сап’яну, вибитий узорно мосяжними капелями. Оздоблювали кресаню пір’ям глухаря («готура») або павиними хвостами («когути», «павуки»). Збоку кресані звисали кулястої форми вовняні китиці («бовтиці»).
Кучма – висока циліндрична, конусоподібна шапка з овчини або з іншого хутра, яка була поширена на території всієї України. Циліндрична форма смушевих шапок переважала на Поділлі і на півдні Волині. На півдні і південному заході України побутували конусоподібної форми шапки зі зрізаним верхом, на Чернігівщині і на півночі, північному заході Волині прижилися шапки рогаті.
Мазниці – головний убір на Поділлі і в південній частині Волині. Це чорні великі смушкові шапки з суконним дном, циліндричної форми, з розрізом збоку, прикрашеним кольоровою стрічкою. Сукно на денці було синього або зеленого кольору.
Малахай–кругла хутряна шапка з навушниками, яку носили в холодну пору року на Чернігівщині.
Шлик – зимовий головний убір, дно і верх якого виготовлявся з червоного сукна або з чорної баранячої шкіри.
Шолом (йолом, яломок, магерка) – повстяні шапки. Виготовлялися з коричневої або сірої повсті. За формою були півсферичні або конусоподібні, без крис або з високо загнутими крисами (полями).
Взуття
Личаки – взуття, плетене з кори дерев. Складалося з прямоплетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі трималися за допомогою мотузка з лика або конопель, який протягувався крізь петлі.
Постоли (моршні, ходаки) –давній тип шкіряного стягнутого взуття. Робили з одного шматка товстої, але по можливості м’якої коров’ячої або свинячої сиром’ятної шкіри. Вони могли тупоносі та гостроносі.
Сап’янці (чорнобривці) – святкові жіночі чоботи з сап’яну (червоного, зеленого, жовтого кольорів), із трохи задертими носами, невисокими халявками і вищими, ніж у чоловічих чоботях, підборами. Носили їх дуже заможні жінки.
Черевики – жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі. Могли бути відкритими або з халявкою, що мала шнуровку чи ґудзики. Прикрашалися багатим орнаментом, виконаним різноманітною технікою.
Чоботи – зшите шкіряне взуття, яке носили заможнілюди.
Прикраси
Фото «Майстерня Треті Півні» (https://www.instagram.com/third_roosters/)Також читайте Традиційні українські прикраси: колись забуте знову модне
Сережки – одна із найдавніших видів жіночих вушних прикрас.Діти носили мідні, а дівчата й жінки – срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Найбільш поширеними були великі дуті каблучки або площинні у формі півмісяця калачики з нескладним різьбленим орнаментом. На Полтавщині вдягали так звані п’явочки (у вигляді кільця), уточки (кільце з зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем-вічком), маківки – у вигляді квітки з блакитним або червоним камінцем посередині. Інколи до сережок кріпились привіски – бовти, теліпони.
Намисто – найпоширеніша жіноча нагрудна прикраса. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Кількість разків намиста та характер обробки свідчили про достаток людини.
також читайте Українське намисто: історія українського намиста, різновиди, символіка
Ґердани (ґерданик, ґерданка, ґерда, крайка, лучка) – шийні бісерні прикраси у вигляді досить вузької смуги.
Силянки (сильованки, силенки, плетенки, плетінки) – прикраси, назва яких походить від техніки нанизування (силення) бісеру.
Дукати – намисто з монетами. Три-п’ять-сім і більше монет скріплювали між собою у вигляді намиста, прикріплювали їх до коралів тощо.
Дукач (личман) –прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Займав центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас. Носили їх на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині.
Згарди–давня гуцульська шийна прикраса культового призначення. Мали вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди мідних литих хрестиків, між якими чіпляли мідні трубочки або спіральки, згорнуті чи скручені з латуні або міді.
Рифи (пугвиці) –металеві буси, які чергувалися з кораловим намистом. Разом із ланцюжком та хрестиком композиційне врівноважували великі металеві дукачі. В західних областях України останні часом замінювали однією чи декількома металевими або фініфтяними іконками чи хрестиками.
Хрестики – культові елементи, які входили до комплексу нагрудних прикрас і були водночас виразною оздобою. Були срібні, часом прикрашалися емаллю, у заможнішого населення іноді й золоті. На Лівобережжі досить великий хрест носили на довгому ланцюжку або на вузенькій стрічці. На Полтавщині зустрічалися дерев’яні білі та кольорові. На Черкащині ж нанизували по декілька маленьких хрестиків.
Не пропустіть Українська етнічна біжутерія: дукачі та згарди. Або які прикраси носили наші прабабусі (фото)
Звісно ж це повний список строю наших пращурів. У кожному регіоні були свої особливі елементи одягу чи прикрас, які могли більше ніде не зустрічатися.
- Статтю люб’язно підготували спеціалісти etnoxata.com.ua ЕТНОХАТА – інтернет-супермаркет українських товарів. Мета бренду – успішно поєднувати українські традиції та сучасність.
vsviti.com.ua
Національний український одяг
Краса, своєрідність, комфортність українського національного одягу обумовлені багатовіковими традиціями, розвитком і вдосконаленням технік отримання та обробки матеріалів для виготовлення одягу, творчими талантами рукодільниць, що створюють різні фасони і декоративні оздоби. Майстри в різних регіонах України намагалися створити свій неповторний одяг, тому український костюм дуже різноманітний. Одяг українців, які проживають на Лівобережжі, значно відрізняється від одягу жителів Правобережжя. Є суттєві відмінності в одязі і між областями: Поділля, Слобожанщина, Полісся, Карпати, південні райони.
Регіональні відмінності проявляються не лише в декоративному оздобленні одягу. Застосовувалися різні матеріали для пошиття одягу, створювалися різні фасони і крій, використовувалися свої, особливі, технології виготовлення матеріалів, шиття та декорування одягу. У кожному регіоні носили свої характерні лише їм головні убори, прикраси, взуття. Найбільш помітно позначилися відмінності на неймовірно багатій різноманітності орнаментів, якими українці прикрашають свій одяг. Вишиті сорочки та пояси досі мають свої регіональні особливості. Різний у різних місцевостях і склад всього костюма, і те, як його носять. Одяг українців складалася з декількох обов’язкових предметів, які, залежно від регіону, відрізнялися кроєм, декором і мали свої назви.
Сорочка або вишиванка є основним елементом українського одягу. Її носили ще з давньослов’янських часів, і надалі вона незмінно входила до складу українського костюма в якості натільного одягу, або навіть як верхній одяг. Для її пошиття використовували домоткане лляне або конопляне полотно, а пізніше стали застосовувати і бавовняну тканину. До дев’ятнадцятого — двадцятого століть українські сорочки придбали велику різноманітність у крої та оформленні орнаментами. Сорочки повсякденні шили з простого полотна, небагато декоруючи орнаментами. Святкові сорочки відрізняються багатим колоритом вишивки на тлі тонкої красивої тканини.
Для українських сорочок також характерні кілька основних видів крою: найдавніший крій по типу туніки, а також на кокетці, з суцільним цілісним рукавом, зі вставками на плечах. Регіональні відмінності проявлялися в способі з’єднання рукавів з плечової вставкою, у формі та розмірі цієї вставки, в наявності клинів, які вшивали в пройму рукавів для надання більшої свободи рухам. Верхня частина рукавів часто збиралася в невелику збірку, а низ оформлявся манжетою. Горловина теж могла оформлятися по-різному: у вигляді збірки без коміра, з коміром-стійкою, з відкладним коміром. На покрій впливала і ширина домотканого полотна, яка залежала від особливостей верстата, і становила приблизно півметра.
Найбільш помітна відмінність сорочок різних регіонів — це барвисте декорування їх багатою вишивкою характерних саме для даної місцевості орнаментів. Українські жінки самі шили і вишивали сорочки чоловікові, дітям, собі та іншим членам родини. Навіть до весілля, заручена наречена шила і прикрашала вишивкою сорочку для свого нареченого, яку наречений одягав на весілля, демонструючи родичам майстерність своєї обраниці.
Поверх сорочки українці надягали інші предмети одягу, склад яких залежав від статі, віку людини, місцевості, де він проживав, і сезону року. А Саме:
Андарак — це спідниця, зшита з домотканого вовняного або напівшерстяного полотна. Ззаду спідниця збиралася складками й оздоблювалася знизу широким орнаментом, витканим на верстаті, або вишитим вручну вовняними нитками. Найбільш поширений андарак був на Чернігівщині. Жінки Полісся називали андарак спідниці, зшиті з вовняної тканини в смужку.
Дерга — повсякденна спідниця, що складається з одного довгого шматка вовняного домашнього полотна, який жінки обертали кілька разів навколо нижньої частини тіла. Через це її ще називали «обгортка». Закріплювали смикаючи на талії поясом. Цей вид спідниці був дуже поширений в Україні. Смикаючі носили на Прикарпатті, Поділлі, Буковині, в центральних областях, на Полтавщині.
Юпкой, кохтою, курткою називали нагрудну одяг з довгими рукавами. Її носили в багатьох українських областях. За формою і кроєм вона нагадувала безрукавку, властиву даній місцевості. Тканина для пошиву юпки в основному використовувалася фабрична.
Керсетка — один з різновидів жіночих безрукавок. Була поширена на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, в південних районах України. Керсетки могли бути різними по довжині, пропорціям, по декоративному оформленню. Найбільш популярними і різноманітними керсетки стали в дев’ятнадцятому столітті, коли остаточно визначилися їх регіональні особливості в крої, матеріалах, колірних комбінаціях і прийомах обробки.
Безрукавка — безрукавка з хутра, дуже популярний вид одягу у жителів Прикарпаття і Карпат. Жителі кожного району цих місцевостей намагалися урізноманітнити способи декорування безрукавок, досягаючи в їх оформленні надзвичайної краси та неповторності.
Лейбик — безрукавка, шита з сукна, яку носили українці, які жили в Поліссі, в передгір’ях Карпат та інших районах Західної України. У деяких місцевостях Лейбик мав інші назви — горсет, катанка, бруслик.
Якщо ви вирішили купити вишиванку, нагадуємо, в асортименті нашого магазину великий вибір, у нас ви можете купити чоловічу вишиванку, жіночу вишиванку или дитячу вишиванку.
etnoxata.com.ua
Жіночий одяг – купити сучасний одяг від українських виробників
Ціна 93 — 3900 грн.
Наявність
Всі Є в наявності 942 Під замовлення 1903
Розміри
40 57 42 1661 44 1872 46 1854 48 1796 50 1234 52 1115 54 508 56 369 58 280 60 1262 12 64 5 134 1 140 1 146 1 152 1 158 1 164 1 170 1 1 1 1 4 Універсальний 44 3
Показати все
Колір
Блакитний 2 Бордовий 1 Зелений 1 Коричневий 1 Синій 2 Червоний 1 Чорний 1
Матеріал
Велюр 3 Шкіра 6
Тканина
2 Ангора 2 Ангора «Софт» з начесом 7 Атлас 2 Бавовна 45 Батист 2 В’язаний трикотаж 1 Віскоза 3 Дайвінг 1 Двуслойний щільний трикотаж 2 Еко-шкіра 6Еластан 34 Замш 3 Костюмна 22 Костюмна тканина 47 Котон-стрейч 1 Креп 13 Креп-шифон 5 Льон 15 Плащова 3 Район 2 Сорочкова 1 Сорочкова тканина 16 Трикотаж 29 Трикотаж в’язаний 1 Трикотаж меланж, принт 2 Трьохнитка на флісі. 1 Швейний трикотаж 56 Шифон 3 Штапель 15
Показати все
Склад тканини
Акрил 527 Ангора 18 Бавовна 756 Віскоза 1391 Віскозв 2 Вовна 552 Графітове волокно 2 Еластан 977 Коттон 59 Лайкра 52 Льон 88Люрекс 5 Мохер 47 Нейлон 11 Поліамід 152 Поліестер 6 Поліестер 1470 Поліуретан 1 Район 3 Силікон 1 Спандекс 27 Тенсел 4 Шовк 6
Показати все
Метод нанесення
Вишивка 3 Нашивка 2 Принт 1
Техніка вишивки
Гладь 2 Крестик 1 Мережка 2
Колір тканини
1 1 2 1 1 2 1 Білий 227 Бірюзовий 35 Багатоколірний 41 Бежевий 222Блакиний 190 Бордовий 186 Бузковий 34 Димчатий 1 Жовтий 46 Зелений 261 Золотистий 1 Кольору пудри 1 Кораловий 5 Кораловий 8 Коричневий 185 Ліловий 15 Леопардовий принт 1 М’яти 1 М’ятний 2 Малиновий 2 Молочний 37 Молочного 1 Оливковий 6 Оранжевий 15 Персиковий 18 Пудра 4 Різнокольоровий 4 Рожева 260 Рожевий принт 1 Сірий 314 Сірий 51 Світло-сірий 2 Синій 350 Смарагдовий 1 Темна кава 1 Темно-сірий 8 Темно-синій 113 Фіолетовий 33 Фрезія 1 Хакі 6 Червоний 151 Червоний-Чорний 1 Чорний 411 Шоколадний 2
Показати все
Колір орнаменту
Білий 3 Багатоколірний 3 Багатоколріна 1 Бежевий 1 Фіолетовий 1 Червоний 2 Чорний 2
Довжина рукава
2/3 6 3/4 439 Без рукавів 467 Довгий 847 Короткий 475 Середній 3 Середній 3\4 1
Довжина сукні
Довга 217 Коротка 441 Коротка/Довга 1 Короткий 1 Міді 601 Міні 8 Середня 2
etnoxata.com.ua
Одяг в українському етно стилі модно, а чи правильно?
В умовах сьогодення відчуття патріотизму, гордості за приналежність до цікавої та колоритної нації та посилення національної свідомості доволі звичне явище. Хоча шлях до такої свободи й відкритого самовизначення як українця був доволі довгим та тернистим. Українцям доволі довго насаджували чужі ідеали та вождів, перевертали історичні факти та спотворювали їх, й лиш зараз українська нація починає прокидатися та все більше й більше дізнаватися сама та відкривати всьому світу історичну правду.
Нарешті настав той час, коли українські блакитно-жовті стрічки починають уособлювати символи революції, відображати вільну натуру, нездоланну стійкість та неперевершений колорит української нації. Наразі українська символіка стала світовим брендом, вона все частіше прикрашає модний одяг, вишукані аксесуари, використовується при оформленні інтер’єрів та в багатьох інших сферах життя.
В дні національних свят можна побачити багато не лише співвітчизників вбраних в український одяг, а й багато іноземців, котрі воліють доторкнутися та приміряти на себе яскраві вишивані костюми, віночки та стрічки. Популярність одягу в українському етностилі з кожним днем зростає, і мабуть знайдеться дуже мало українців в гардеробі яких не буде бодай однієї речі, що яскраво свідчить про відношення до України. Як правило це звісно українські вишиванки, найрізноманітніших фасонів та кольорів.
З такою популярністю національного одягу постає питання, а чи правильно вишити та використано ті чи інші візерунки і чи взагалі все те що модо має таке ж глибоке значення як і багато віків тому? Адже добре відомо що кожен елемент орнаменту, оздоблення, кожна деталь, ба навіть використання тієї чи іншої тканини несли з давніх давен певну сакральну інформацію. Мабуть саме тому варто пригадати та звернутися до давніх традицій та знать, що відображували в одязі сімейний, соціальний, а інколи й матеріальний стан. Також існує велика кількість регіональних відмінностей у вишиванках, і всі ці нюанси важливі коли людина одягає вишиваний одяг не лише щоб прикрити своє тіло, а й для того щоб нести в маси любов до рідного українського, відроджувати національну ідею.
Так скажімо символіка що позначає соціальний статус та достаток українця може й не використовуватися в сучасному життя, так як з розвитком сучасного суспільства подібні грані розмилися та практично зникли. А от про вікові особливості градації національного одяг забувати не варто. Треба відмітити, що повсякденний одяг українців мав доволі скромне оздоблення, невеличкими вишивками прикрашали переважно горловину, манжети та поділ сорочок, а шився такий одяг переважно з грубого домотканого полотна. На превеликий жаль сучасні українці мало переймаються доречністю того чи іншого елементу орнаменту, його значенням. Завжди слід пам’ятати все що модно, зовсім не завжди правильно!!! Дуже хотілося б аби молоді дівчата знали і розуміли значення кожної стрічки чи квітки в віночку що вони одягають, а більш дорослі жінки бодай трохи розумілися на значеннях вишитих символів, особливостях крою та використання кольорів.
В традиційному жіночому одязі українців завжди простежувалася певна вікова відмінність, так юна дівчина з віком починала відмовлятися від тонких тканин, багатих вишиваних орнаментів, тим самим впевнено переходила до більш лаконічного та простого одягу. Також певна стриманість в елементах оздоблення жіночого одягу відображала і статус заміжньої жінки. Це також стосується і дівочих віночків та стрічок, адже це виключно дівочі елементи вбрання, і якщо деякі елементи дівочого костюма жінка могла носити й після одруження то стрічок та вінка це не стосувалося. Теж саме правило стосувалося й кольорової гами вишивок та всього костюма загалом, молоді незаміжні дівчата носили більш яскраві та різнобарвні вбрання на відміну від синьо-червоно-чорної гами заміжніх.
Також про сімейний стан говорили й інші елементи національного одягу, які мали своєрідний крій. Так молоді незаміжні дівчата носили поверх вишиванок, так звані керсетки (своєрідний вид жилеток) що влучно підкреслювали всі жіночі принадо, на відміну від заміжніх, одяг котрих лиш віддаля натякав на особливості жіночої фігури. На такі особливості слід звертати увагу, адже доволі часто можна на вулицях міста зустріти поважних пані в яскравих вишиваних сорочках, на яких буяє таке різнобарв’я, що а ж в очах починає рябіти. І тут просто сказати, що так не правильно мало, хоча таку необізнаність сучасних українок можна й виправдати, адже звертаючи увагу на не таке далеке минуле, ми майже втратили знання та розуміння багатовікових традицій та аспектів.
Також хотілося б більш детально розглянути символізм та значення дівочих віночків. Вінок за переконаннями наших предків – це друга мова дівчини, якою можна за допомогою квітів виказати дуже багато, від відвертого висловлення свого настрою до показу своїх прагнень та сподівань. Кожна квітка у вінку мала своє власне важливе значення, так скажімо мак виступав символом родючості, молодості та мрій, волошки – символом людяності, соняшники – відданості та вірності, цей список можна продовжувати дуже довго але найважливішою квіткою в українських вінках був барвінок. Ця квітка промовляла про душевне безсмертя, а також існувало повір’я що коли парубок з дівчиною разом з’їдять листочок барвінку, то кохання між ними буде невмирущим та щирим. Кількість же квітів в вінку була сталою й не перевищувала дванадцяти.
Сучасні вінки представлені переважно зі штучних квітів, і це не дивно адже народні витоки та символи сьогодні шукають переважно на полицях магазинів. Хоча і в давні часи існували вінки зі штучних квітів, але ставлення до них в різних регіонах були доволі різними, а інколи і зовсім протилежними. Так в одних їх категорично відмітали та заперечували, вважаючи штучні квіти символом смутку, смерті та жалю. А в інших часто використовували в зимовий період як символ вічного життя. Найулюбленішими і красивими були штучні квіти відлиті з воску, але й вони перемежовувалися живим барвінком і в такому вигляді прикрашав голівки наречених та її дружок.
Ще одним доволі важливим елементом при створенні вінків були стрічки. Зараз мало хто знає що довжина стрічок на вінку повинна була бути трохи більшою за довжину коси дівчини, аби захистити найцінніше дівоче багатство волосся, від зурочення, лихого ока та всіляких злих сил. Наразі зараз про цю традицію нажаль забули й використовують її вкрай рідко. Наступна поширена помилка сучасних українок, це використання блакитної стрічки, в давнину така стрічка в вінку чи волоссі свідчила про те що дівчинка сирота, та викликала співчуття в оточуючих та благодійність. А самі вінки зі стрічками загалом слугували символом того що дівчина досягла шлюбного віку. Тепер побачити блакитні стрічки, яскраві віночки можна побачити на жінках та дівчатах будь якого віку, особливо не доречно це, зважаючи на символізм цих елементів народного вбрання, на зовсім юних та маленьких дівчатках.
Підсумовуючи все вище згадане, слід зауважити що рідне, українське це прекрасно та цікаво, але все ж перед тим як обрати той чи інший елемент було б добре бодай трохи поцікавитися значенням, правилами використання цього мотиву. Дуже хочеться сподіватися що національне відродження буде спонукати зберігати та примножувати давні традиції нашого народу!
Завітайте до ЕТНОХАТИ, де б ви не знаходились! Ви зможете вишиванку купити, Київ подивитися й поповнити скарбничку вражень. Якщо ж ви поки не збираєтеся подорожувати, то купуйте на сайті нашого інтернет-магазину. А ми допоможемо вам у віддаленому форматі правильно підібрати розмір, фасон тощо. Ви неодмінно залишитеся задоволеним, ставши нашим покупцем! Також маємо широкий асортимент іншого одягу в етно стилі, а також у сучасному стилі, від вітчизняних виробників. Вашій увазі представлена будь-яка блузка, сорочка, сукня, спідниця, футболка – Україна до того ж, не єдина географічна зона, по якій ми доставляємо покупки! Адже ми робимо відправлення й у будь-яку точку світу, окрім РФ. Вишиванка Київ купити – дуже популярний запит останніми роками. Тож будемо раді, якщо ви зупините свій вибір саме на ЕТНОХАТІ!
etnoxata.com.ua
для дівчинки, жіночий, зимові, стилізований, історія, сучасний
У всі часи, національний одяг була справжнім символом країни, і демонструвала культуру, традиції і особливості народу. Для виготовлення застосовувалися прості, але щільні тканини, прикрашені вишивкою або іншими декоративними елементами. Одним з прикладів багатої культури та історії, є український національний костюм. Одяг відрізняється яскравістю, і навіть сьогодні старовинні мотиви використовуються у створенні сучасних моделей.
Трохи історії
Відомо, що український народ відрізняється багатою і барвистою історією, в якій були як радісні, так і тривожні події. Культура цієї країни формувалася тривалий період, і подарувала світові не тільки відомих авторів, художників і композиторів, але і такий елемент, як національний костюм.
Варто зазначити, що традиційне українське вбрання відрізняється багатогранністю і складністю. Вишивки і декоративні елементи, використовувані в оформленні, демонструють сильний і багатий дух країни і населення. При перегляді нарядів можна помітити, що в дизайні використовуються яскраві палітри. Такі деталі сформувалися під впливом різних культур і подій. Кожний колір є символом певного почуття або моменту.
Для кожного району України придумані різні костюми, які можуть відрізнятися між собою не тільки кроєм, але і декоративними вставками. З допомогою цього, населення намагається показати етнічні відтінки, відмінності і особливості.
Особливості
Національне українське вбрання можна сміливо віднести до одного з видів творчості. Навіть сьогодні багато дизайнерів намагаються використати в оформленні нові традиційні візерунки і мотиви.
До особливостей національних українських костюмів варто віднести:
- простота форм;
- багатство і різноманітність декору;
- насичений колорит;
- стрункість силуету.
З допомогою простих і лаконічних елементів, народні майстри постаралися доповнити такий практичний наряд незабутньою красою. Довгий час багато людей працювали над створенням національного костюма, який зміг би передати дух українського народу.
Особливістю нарядів є і те, що він поєднує в собі нотки російської та білоруської культури. В пошитті костюмів використовувалися не тільки схожі матеріали, але і декоративні деталі.
Особливу увагу потрібно приділити зимовим українських костюмах, які доповнені практичною і ошатною верхнім одягом. Це можуть бути моделі з прямою спиною, клиноподібним кроєм, варіанти з відрізною талією.
Кольори і відтінки
Кожен колір, використовуваний в оформленні українського костюма, є певним символом. Чорний завжди позначав землю-годувальницю, яка має особливе значення в культурі цього народу.
Червоний колір є символом радості, любові і пристрасті. Він переважає в дизайні українських нарядів.
Білий застосовується для створення мережок. Цей колір завжди позначав святість і чистоту. В українській культурі білий мав особливу цінність, так як навіть для створення обручок використовувалося світле срібло.
Досить часто в оформленні нарядів застосовується синій колір. Відомо, що такий відтінок є символом свободи і очищення. Синій завжди нагадує про душевний спокій.
Зелений колір означає весну. Відтінок характеризується з молодістю, свіжістю і рослинами, які дозрівають під теплими сонячними променями.
Особливу увагу варто приділити жовтого кольору. Він є символом зірок і місяця, але нерідко в українців такий відтінок характеризується з розлукою.
Тканини
В основному, для створення українського національного костюма завжди використовувалися натуральні матеріали. Перевагою відрізнявся льон, так як він володіє легкістю, і на ньому можна створювати різні візерунки. Не поступалися своїх позицій бавовна і вовна, які забезпечували комфорт і практичність. До ще одного популярного варіанту належить батист. Варто відзначити, що всі ці матеріали використовуються і сьогодні.
Крій та декоративні шви
Для кожного регіону властивий індивідуальний крій. В основному, жіночі вбрання представлені в прямих лаконічних силуетах. Сорочки завжди ділилися на три типи: з використанням вставок, на кокетці і туникообразные (найбільш поширений варіант). В якості складового елементу жіночого вбрання виступала понева — одяг, що покриває задню частину тіла, і закріплювалася вона на талії. Однієї з різновидів цієї моделі є плахта — наряд, оформлений великою кліткою.
Для створення декоративних елементів використовувалися різноманітні вишивки. В основному, вона застосовувалася для окантовки коміра. Вишивка завжди створю
newsdaily.com.ua