Пистолет-пулемёт Шпагина | это… Что такое Пистолет-пулемёт Шпагина?

7,62-мм пистолет-пулемёт образца 1941 года системы Шпагина (ППШ) — советский пистолет-пулемёт, разработанный в 1940 году конструктором Г. С. Шпагиным и принятый на вооружение Красной Армии 21 декабря 1940 года[1]. ППШ являлся основным пистолетом-пулемётом советских вооружённых сил в Великой Отечественной войне.

После окончания войны, в начале 1950-х годов ППШ был снят с вооружения Советской Армии и постепенно заменён автоматом Калашникова, несколько дольше он сохранялся на вооружении тыловых и вспомогательных подразделений, частей внутренних войск и железнодорожных войск. На вооружении подразделений военизированной охраны состоял по меньшей мере, до середины 1980-х годов[2].

Также, в послевоенный период ППШ в значительном количестве поставлялся в дружественные к СССР страны, длительное время состоял на вооружении армий различных государств, использовался нерегулярными формированиями и на протяжении ХХ века применялся в вооружённых конфликтах по всему миру.

Содержание

  • 1 История
  • 2 Конструкция
    • 2.1 Ударно-спусковой механизм
  • 3 Характеристика
    • 3.1 Варианты и модификации
    • 3.2 Конверсионные образцы
  • 4 Эксплуатация и боевое применение
    • 4.1 В ходе Второй мировой войны
    • 4.2 После окончания Второй мировой войны
  • 5 Пистолет-пулемёт Шпагина в культуре и искусстве
    • 5.1 Пистолет-пулемёт Шпагина в компьютерных играх
  • 6 Литература
  • 7 Примечания
  • 8 Видео
  • 9 Ссылки

История

В 1940 году Наркомат вооружения дал техническое задание оружейникам на создание пистолета-пулемёта, близкого или превосходящего по тактико-техническим характеристикам пистолет-пулемёт ППД-34/40, но более технологичного и адаптированного к массовому производству (в том числе на неспециализированных машиностроительных предприятиях)

[3][4][5].

К осени 1940 года на рассмотрение были представлены конструкции пистолетов-пулемётов Г. С. Шпагина и Б. Г. Шпитального.

Первый ППШ был изготовлен 26 августа 1940 года, в октябре 1940 года была изготовлена испытательная партия — 25 штук[6].

В конце ноября 1940 года, по результатам полигонных испытаний и технологической оценки предъявленных к рассмотрению образцов ППШ был рекомендован к принятию на вооружение.

Живучесть сконструированного Шпагиным образца была проверена 30 000 выстрелов, после чего ПП показал удовлетворительную кучность стрельбы и исправное состояние деталей. Надежность автоматики проверялась стрельбой под углами возвышения и склонения в 85°, при искусственно запыленном механизме, при полном отсутствии смазки (все детали промывались керосином и насухо протирались ветошью), отстрелом без чистки оружия 5000 патронов. Все это позволяет судить об исключительной надежности и безотказности оружия наряду с высокими боевыми качествами.

— Д.Н. Болотин. «История советского стрелкового оружия»[7].

Конструкция

ППШ представляет собой автоматическое ручное огнестрельное оружие, предназначенное для ведения огня очередями и одиночными выстрелами.

ППШ-41 и часть обмундирования советского солдата

Автоматика работает по схеме использования отдачи со свободным затвором. Огонь ведётся с заднего шептала (затвор перед выстрелом находится в крайнем заднем положении, после спуска он идёт вперёд, досылает патрон, накалывание капсюля производится в момент завершения досылания), затвор в момент выстрела не фиксируется. Подобная схема часто используется при разработке пистолетов-пулемётов. При всей своей простоте, такое решение требует использовать массивный затвор, увеличивающий общую массу оружия. Кроме того, оружие, использующее такую схему перезарядки, может выстрелить в результате сильного удара (например, при падении), если от удара затвор из крайнего переднего (нефиксированного) положения откатится по направляющим дальше окна подачи патронов магазина, или из крайнего заднего — сорвётся со стопора.

Ударно-спусковой механизм допускает ведение стрельбы очередями и одиночными выстрелами, с открытого затвора. Ударник размещен неподвижно в зеркале затвора. Переводчик размещается внутри спусковой скобы, перед спусковым крючком. Предохранитель представляет собой ползун, расположенный на рукоятке взведения затвора. Предохранитель во включенном состоянии запирает затвор в переднем или заднем положении.

Как и ППД, ППШ имеет ствольную коробку, слитую с кожухом ствола, затвор с предохранителем на рукоятке взведения, переводчик огня в спусковой скобе перед спусковым крючком, перекидной прицел и деревянную ложу

[8]. Но при этом ППШ существенно технологичнее: точной механической обработки требует только ствол, затвор был выполнен на токарном станке с последующей грубой фрезеровкой, а почти все остальные металлические детали могут изготавливаться штамповкой.

Дульный тормоз-компенсатор представляет собой выступающую вперед за дульный срез часть кожуха ствола (скошенная пластина с отверстием для прохождения пули, по бокам от которой в кожухе имеются сквозные окна). За счёт реактивного действия пороховых газов при выстреле дульный тормоз-компенсатор значительно уменьшает отдачу и «задирание» ствола вверх.

Ложа изготавливалась из дерева, в основном из березы. Прицельные приспособления поначалу состояли из секторного прицела и неподвижной мушки. Позже был введен перекидной L-образный целик для стрельбы на 100 и 200 метров. ППШ-41 сначала комплектовались барабанными магазинами от ППД-40 емкостью 71 патрон. Но так как барабанные магазины в боевых условиях показали себя ненадежными, излишне тяжелыми и дорогими в производстве, к тому же требовали ручной индивидуальной подгонки под каждый конкретный пистолет-пулемет, они были заменены на разработанные в 1942 году коробчатые изогнутые магазины емкостью 35 патронов.

Ударно-спусковой механизм

Типичный для массовых пистолетов-пулемётов простой УСМ с возвратно-боевой пружиной, ударник жёстко закреплён в затворе, боевой взвод расположен на затворе. Имеется переводчик, позволяющий вести одиночный или автоматический огонь. Предохранитель блокирует движение затвора.

Характеристика

коробчатый магазин

При прицельной дальности 500 м (у раннего варианта), действительная дальность огня очередями составляет около 200 м, — показатель, ощутимо превосходящий средний уровень оружия этого класса. Кроме того, благодаря использованию патрона 7,62 ТТ, в отличие от 9 мм Парабеллум или .45 АСР (используемых в зарубежных ПП), а также сравнительно длинному стволу, была достигнута значительно большая дульная скорость пули (500 м/с против 380 м/с у МП-40 и 330 м/с у пистолета-пулемёта Томпсона), давшая лучшую настильность траектории, что позволяло одиночным огнём уверенно поражать цель на дистанциях до 300 м, а также вести огонь на большее расстояние, компенсируя понижение точности большей скорострельностью или сосредоточенным огнём нескольких стрелков. Высокая скорострельность, с одной стороны, приводила к большому расходу боеприпасов (за что ПП получил прозвище «пожиратель патронов»), и быстрому перегреву ствола, с другой — обеспечивала высокую плотность огня, что даёт преимущество в ближнем бою

[источник не указан 634 дня].

Оружие армии КНДР. ППШ-41 по соседству с СКС.

Живучесть ППШ, в особенности с коробчатым магазином, весьма высока. Чистый и смазанный ППШ является надёжным оружием. Неподвижно закреплённый боёк является причиной задержек стрельбы при загрязнении чашечки затвора копотью или попадании пыли на загустевшую смазку: по воспоминаниям ветеранов Второй мировой, при передвижении в открытых автомашинах или на броне по грязным дорогам ППШ почти всегда прятали под плащ-палатку. К недостаткам можно отнести сравнительно большие размеры и массу, сложность замены и снаряжения барабанного магазина, недостаточно надёжный предохранитель, а также возможность самопроизвольного выстрела при падении на твёрдую поверхность, что нередко приводило к несчастным случаям; невысокой живучестью обладал фибровый амортизатор, смягчающий удар затвора по ствольной коробке в заднем положении, после износа амортизатора затвор разбивал заднюю часть коробки. К преимуществам ППШ можно также отнести большую ёмкость барабанного магазина (71 патрон) по сравнению с МП-40 (32 патрона), но большее количество патронов значительно увеличивало вес и габариты оружия, а надёжность барабанного магазина была сравнительно невысока.

Коробчатый магазин был легче и надёжнее, однако снаряжение его патронами представляло большую сложность из-за перестроения патронов на выходе из двух рядов в один: очередной патрон нужно было подвести под губки движением вниз-назад. С другой стороны, к примеру, магазин системы Шмайссера, использовавшийся в немецких и английских пистолетах-пулемётах, также имел перестроение патронов из двух рядов в один. Для облегчения снаряжения коробчатых магазинов ППШ существовало специальное приспособление.

Варианты и модификации

  •  СССР — ППШ обр.1941 г., с дисковым магазином на 71 патрон и секторным прицелом с десятью делениями для стрельбы на дистанцию от 50 до 500 м. Производство первой партии из 400 шт. на заводе № 367 началось в ноябре 1940 года, ещё до официального принятия пистолет-пулемёта на вооружение[9].
  •  СССР — ППШ обр.1942 г.
    , с секторным магазином на 35 патронов, прицелом в виде поворотного целика для стрельбы на 100 и 200 м, более надежной защелкой магазина, хромированной поверхностью канала ствола. Производство секторных магазинов было начато 12 февраля 1942 года, первые партии были изготовлены из листовой стали толщиной 0,5 мм, но опыт эксплуатации в войсках выявил их недостаточную механическую прочность и в дальнейшем магазины изготавливали из листовой стали толщиной 1 мм.
  •  СССР — кустарные и полукустарные варианты ППШ военного времени:
  • «изделие № 86» — пистолет-пулемёты, изготовленные на заводе № 310 в Кандалакше, образцом послужил ППШ обр. 1941 года, первый пистолет-пулемёт был изготовлен 25 января 1941 года, всего выпущено 100 шт. (в связи с отсутствием чертежей, детали пистолет-пулемётов подгонялись вручную и не являлись взаимозаменяемыми). После получения технической документации, завод выпустил ещё 5650 шт. серийных ППШ.
  • летом 1942 года один пистолет-пулемёт ППШ вручную изготовил мастер П. В. Чигринов в оружейной мастерской партизанской бригады «Разгром», действовавшей в Минской области Белоруссии[10];
  • в деревне Заозёрье, в оружейной мастерской партизанской бригады «Чекист», действовавшей в Могилёвской области Белоруссии инженеры Л.  Н. Николаев и П. И. Счеславский в период с 30 марта до 3 июля 1943 года изготовили 10 шт. ППШ, всего до июля 1944 года здесь было изготовлено 122 шт. ППШ. При их производстве использовали детали не подлежавшего восстановлению оружия (например, ствол «партизанских ППШ» делали из части винтовочного ствола), недостающие детали изготавливали из конструкционной стали[11]
  • Третий рейх — MP.41(r), модификация ППШ под патрон 9×19 мм «Parabellum», у которых заменяли ствол и приемник магазина, для использования стандартных коробчатых магазинов от MP 38/40. Переделка начата в 1944 году, всего выпущено около 10 тыс. шт.
  •  Иран — с 1942 года выпускался для СССР (под наименованием «модель 22»). Отличительная особенность — клеймо в виде короны[12].
  •  Венгерская Народная Республика — в 1949—1955 годы выпускался под наименованием «48.Minta».
  •  КНР — после окончания Второй мировой войны производился под наименованием «Тип 50». В конструкцию и технологию производства были внесены незначительные изменения в связи с адаптацией к особенностям китайской промышленности.
  •  Корейская Народно-Демократическая Республика — после окончания Второй мировой войны производился под наименованием «модель 49».
  •  Вьетнам — в период вьетнамской войны 1964—1973 годов производилась модификация ППШ — пистолет-пулемёт К-50.
  •  Югославия — в 1949-1992 годы производился пистолет-пулемёт М49, имевший некоторые конструктивные отличия от ППШ. Также выпускались варианты этого пистолета-пулемёта — М49/56 и М49/57.

Конверсионные образцы

  • PPS-50 — самозарядный вариант под малокалиберный патрон .22 LR, выпускается фирмой «Pietta».
  • SR-41 Semi-Auto Rifle — самозарядный вариант, выпускался с 2000 года компанией «Inter-Ordnance of America» под под патрон 7,62х25 мм[13] и 9×19 мм. Отличается удлиненным стволом.
  • SKL-41 — самозарядный вариант под патрон 9×19 мм. Выпускается с 2008 года.
  • PPSH 41 SemiAuto — самозарядный вариант под патрон 7,62×25 мм, с удлиненным до 16 дюймов стволом (полностью закрытым кожухом ствола) и конструктивными изменениями (стрельба ведется с закрытого затвора). Выпускается фирмой «Allied Armament» (США)[14].
  • ВПО-512 ППШ-М «Папаша» — 4,5-мм пневматическая газобаллонная винтовка, изготовленная с использованием основных частей пистолет-пулемётов ППШ (при сохранении всех технических клейм). Выпускается с 2009 года Вятско-Полянским оружейным заводом «Молот».

Эксплуатация и боевое применение

В ходе Второй мировой войны

Трофейные ППШ в немецкой армии, 1944

  •  СССР — ППШ являлся самым массовым пистолетом-пулемётом в Красной Армии в годы Великой Отечественной войны. Он также поставлялся советским партизанам и поступал на вооружение иностранных воинских формирований на территории СССР.
  • Третий рейх — трофейные ППШ под наименованием Maschinenpistole 717(r) поступали на вооружение вермахта, СС и иных военизированных формирований нацистской Германии и её сателлитов.

После окончания Второй мировой войны

После войны ППШ в значительном количестве поставлялись за рубеж, главным образом, в страны Варшавского договора и иные дружественные к СССР государства. Значительное количество этих пистолетов-пулемётов было поставлено в Китай.

  • В 1950—1953 годы советские, а также китайские и северокорейские варианты ППШ находились на вооружении Корейской народной армии и интенсивно применялись в ходе Корейской войны.
  • В начале 1960-х годов некоторое количество ППШ было получено кубинским правительством, в апреле 1961 года они применялись при отражении десанта «бригады 2506» в заливе Свиней[15].
  • В начале 1960-х годов ППШ находились на вооружении Вьетнамской Народной армии, они применялись в начальный период вьетнамской войны. В дальнейшем, в течение войны они были постепенно сняты с вооружения частей регулярной армии и переданы на вооружение отрядов сил территориальной обороны[16]
  • По состоянию на ноябрь 1966 года, некоторое количество ППШ находилось на вооружении партизан МПЛА в Анголе[17].
  • По состоянию на 1968 год, некоторое количество ППШ находилось на вооружении палестинских военизированных формирований в Иордании, применялись бойцами «местных отрядов самообороны» в сражении при Караме[18].
  • В Афганистане, ППШ состоял на вооружении армейских подразделений по меньшей мере, до 1980 года[19], а впоследствии, в 1980-е годы, использовался подразделениями народной милиции ДРА[20]. Также, значительное количество ППШ находилось на вооружении студенческих «отрядов защиты революции», народных ополченцев и территориальных отрядов самообороны, воевавших с «душманами» в 1981[21][22] и даже в 1986 году[23].
  • В Никарагуа, некоторое количество ППШ находились на вооружении территориальных отрядов Сандинистской народной милиции («милисианос») по меньшей мере до середины 1985 года[24].
  • По меньшей мере до 1980-х годов ППШ использовались армейскими и военизированными подразделениями в некоторых африканских странах.

Пистолет-пулемёт Шпагина в культуре и искусстве

Памятник в Северной Корее

Памятник неизвестному солдату в Трептов-парке в Берлине

ППШ стал своеобразным символом советского солдата времён Великой Отечественной войны, подобно тому, как MP-40 прочно ассоциируется с солдатом вермахта, а автомат Калашникова — с советским солдатом послевоенного времени. ППШ появляется практически во всех советских и зарубежных фильмах про Великую Отечественную войну. Стал хрестоматийным образ советского воина-освободителя, запечатлённый в огромном количестве памятников, установленных как на территории СССР, так и в странах Восточной Европы: солдат в полевой форме, каске, плащ-накидке, с ППШ.

Пистолет-пулемёт Шпагина в компьютерных играх

ППШ достаточно популярен в компьютерных играх. В основном его можно встретить в 3D-шутерах о Второй мировой войне в советских кампаниях. Также его можно встретить в большинстве игр о Вьетнамской войне. В играх, сюжет которых происходит в XXI веке, это оружие практически не встречается, однако иногда фанаты добавляют это оружие в модификацию игры.

  • Battlefield 2 — Project Reality mod
  • Call of Duty
  • Call of Duty: United Offensive
  • Call of Duty 2
  • Call of Duty: World at War
  • Call of Duty: Black Ops (миссия «Project Nova»)
  • Iron Front:Liberation 1944
  • Medal of Honor (Spearhead)
  • Men of Valor
  • Wolfstein 2: Падение Третьего Рейха
  • No One Lives Forever 2: Contract Jack
  • Red Orchestra: Ostfront 41-45
  • Sniper Elite
  • Sniper Elite V2
  • Vietcong
  • Vietcong: Fist Alpha
  • Vietcong 2
  • Анабиоз: Сон разума(ППД-40)
  • Вивисектор: Зверь Внутри
  • Метро-2
  • Метро-2: Смерть вождя
  • 7,62
  • Hidden & Dangerous 2
  • В тылу врага (игра)
  • В тылу врага 2
  • Battlefield 1942 — Forgotten Hope
  • Battlefield: Bad Company 2 Vietnam
  • Call of Duty 4: Modern Warfare — (модификация armsmod)
  • Red Orchestra 2: Heroes of Stalingrad
  • You Are Empty
  • Men of War: Vietnam
  • 7554
  • Shellshock NAM ’67
  • Операция Silent Storm
  • Операция Silent Storm — Часовые
  • Men of War: Condemned Heroes
  • LIB mod. (Liberation 1941—1945) на базе Operation Flashpoint: Resistance
  • Iron Front — Liberation 1944

Литература

  • Большая советская энциклопедия. В 30 тт. / Под ред. А. М. Прохорова. — 3-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1970 — 77. — Т. 2.
  • Благовестов А. И. То, из чего стреляют в СНГ. Справочник стрелкового оружия / Под ред. А. Е. Тараса. — Минск: Харвест, 2000. — 653 с. — ISBN 9851320749
  • Болотин Д. Н. Советское стрелковое оружие. — 3-е изд. — М.: Воениздат, 1990. — 383 с. — ISBN 5203006318
  • Демченко П. Там, за рекой: Палестина. — М.: Советская Россия, 1989. — 126 с.
  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия: револьверы, пистолеты, винтовки, пистолеты-пулемёты, автоматы. — М.: АСТ, 2002. — 780 с. — ISBN 5-17-010819-2
  • Кашевский В. А. Пехотное оружие Второй мировой войны. — Минск: Харвест, 2004. — 432 с. — ISBN 985-13-1815-9
  • Киряев Н. М., Кораблёв Ю. И. , Никитин Е. Ф. (ВПА им. В. И. Ленина). КПСС и строительство советских вооруженных сил. — 2-изд. — М.: Воениздат, 1967. — 462 с.
  • A. M. De Quesada, S. Walsh. The Bay of Pigs: Cuba 1961. — NY: Osprey Publishing, 2009. — 64 p. — ISBN 978-1-84603-323-0

Примечания

  1. ↑ Болотин, 1990, с. 149
  2. ↑ Благовестов, 2000, с. 195—198
  3. ↑ Болотин, 1990, с. 144
  4. ↑ Жук, 2002, с. 657 — 658, 660
  5. ↑ Кашевский, 2004, с. 210 — 211
  6. ↑ Болотин, 1990, с. 147
  7. ↑ ППШ-41, пистолет-пулемёт Шпагина / сайт информагентства «Оружие России»
  8. ↑ Схема ППШ-41
  9. ↑ Киряев, Коряблёв, Никитин, 1967, с. 180
  10. ↑ В. И. Кузьменко. Партизанские оружейники. Минск, «Навука i тэхнiка», 1990. стр.7
  11. ↑ В. И. Кузьменко. Партизанские оружейники. Минск, «Навука i тэхнiка», 1990. стр.13, 14-18
  12. ↑ Frank Iannamico. The Wehrmacht PPSh51 // The Small Arms Review Vol. 1 No.6 March 1998 p.73
  13. ↑ «Small Arms Review», сентябрь 2000
  14. ↑ Allied Armament PPSH 41 SemiAuto (YouTube)
  15. ↑ Quesada, 2009, p. 62
  16. ↑ Е.П. Глазунов, М.П. Исаев. Страны Индокитая: путь борьбы и победы. М., «Мысль», 1984. (вклейка)
  17. ↑ БСЭ, 1970, с. 4
  18. ↑ Демченко, 1989, с. 49
  19. ↑ Г.П. Кашуба. Афганские встречи. М., изд-во ДОСААФ СССР, 1981. стр.73
  20. ↑ http://www.shooting-ua.com/arm-books/arm_book_24.htm Описание пистолетов-пулеметов
  21. ↑ Петр Студеникин. «Там, в Афганистане» // журнал «Смена», № 1308, ноябрь 1981 г.
  22. ↑ Афганистан сегодня: фотоальбом. / сост. Хайдар Масуд, А.Н. Сахаров. М., «Планета», 1981. стр.202-203
  23. ↑ В.В. Твиров. Дневник переводчика // Афганистан болит в моей душе… Воспоминания, дневники советских воинов, выполнявших интернациональный долг в Афганистане / лит. запись П. Ткаченко. М., «Молодая гвардия», 1990. стр. 233-234
  24. ↑ Фотофакт // «Известия», № 140 (21217) от 20 мая 1985. стр.4

Видео

  • PPSh51 #1
  • PPSh51 #2
  • PPSh-41
  • Allied Armament PPSH 41 SemiAuto — конверсионный вариант, #2
  • Russian PPsh51
  • PPSh-41 #2

Ссылки

  • Пистолет-пулемет ППШ-41 (СССР). История, конструкция, преимущества и недостатки на сайте armoury-online.ru
  • ППШ — 41 на сайте «Отвага»
  • ППШ
  • PPSh 41 — 7.62mm Soviet Submachine Gun
  • ППШ-41
  • Судьба человека — судьба оружия: ППШ (Передача цикла «Цена Победы» на радио «Эхо Москвы»)
  • Подробная фотосессия ППШ на www.gunpics.net

ППШ-41

7,62-мм пістолет-кулемет зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) — радянський пістолет-кулемет, розроблений в 1940 році конструктором Г. С. Шпагіним під набій 7,62 × 25 мм ТТ і взятий на озброєння Червоної Армії 21 грудня 1940 року [1]. ППШ поряд з ППС-43 був основним пістолетом-кулеметом радянських збройних сил у Німецько-радянській війні. Після закінчення війни, до середини 1960-х років ППШ був знятий з озброєння Радянської Армії і поступово замінений автоматом Калашникова, трохи довше він зберігався на озброєнні тилових і допоміжних підрозділів, частин внутрішніх військ і залізничних військ, аж до розвалу СРСР у 1991 р. На озброєнні підрозділів воєнізованої охорони та МВС ряду країн СНД знаходиться й досі.

ППШ-41
Тип пістолет-кулемет
Походження  СРСР
Історія використання
На озброєнні 1941— н.ч.
Оператори РСЧА, радянська армія, дружні СРСР країни, Вермахт (як трофей), міліція ДРА
Війни Німецько-радянська війна, Корейська війна, Війна у В’єтнамі, Громадянська війна в Анголі, Громадянська війна в Афганістані, гарячі точки на пострадянському просторі.
Історія виробництва
Розробник Шпагін Георгій Семенович
Розроблено 1941
Виготовлення 1941—1947 (СРСР)
Виготовлена
кількість		 6 000 000
Характеристики
Вага 3,6 (без набоїв)
5,3 (зі спорядженим дисковим магазином)
4,15 (зі спорядженим рожковим магазином)
Довжина 843
Довжина ствола 269
Вага набою 7,62 × 25 мм ТТ
Калібр 7,62
Дія вільний затвор
Темп вогню ~1000
Дульна швидкість 500
Дальність вогню
Ефективна 200—300
Максимальна 400
Система живлення магазин:
секторний на 35 набоїв,
барабанний (дисковий) на 71 набій
Приціл нерегульований, відкритий, на 100 м, з відкидною стійкою на 200 м
ППШ-41 у Вікісховищі

Також, в післявоєнний період ППШ у величезних кількостях поставлявся в дружні до СРСР країни, тривалий час перебував на озброєнні армій різних держав, використовувався нерегулярними формуваннями і протягом ХХ століття застосовувався в збройних конфліктах по всьому світу.

На даний момент продається цивільним як мисливський карабін для аматорської стрільби з незначними доробками (перемикач вогню підварений в положенні для одиночних пострілів, в магазині встановлений обмежувач на 10 набоїв, може бути зроблено кернення дульного зрізу і чашки затвора в районі ударника).

Зміст

  • 1 Історія
  • 2 Конструкція
    • 2.1 Ударно-спусковий механізм
  • 3 Характеристика
    • 3.1 Купчастість бою і ефективність вогню
    • 3.2 ТТХ набою
    • 3.3 ППШ-2
  • 4 Розгортання масового виробництва
  • 5 Експлуатація та бойове застосування
    • 5.1 У ході Другої Світової війни
    • 5.2 Після закінчення Другої Світової війни
    • 5.3 Варіанти і модифікації
    • 5.4 Конверсійні зразки
  • 6 Пістолет-кулемет Шпагіна в культурі і мистецтві
  • 7 Примітки
  • 8 Література
  • 9 Відео
  • 10 Посилання

Історія

У 1940 році Наркомат озброєння дав технічне завдання зброярам на створення пістолета-кулемета, близького чи такого який перевершує за тактико-технічними характеристиками пістолет- кулемет ППД-34/40, але більш технологічного і адаптованого до масового виробництва (в тому числі на неспеціалізованих машинобудівних підприємствах)[2][3][4].

Основним завданням при розробці ППШ було створення зразка, близького до ППД або такого який перевершує його по ТТХ, але при цьому дешевого і придатного для масового виробництва, в тому числі на непрофільних підприємствах. У 1940 Наркомат озброєння дав запит зброярам на створення пістолета-кулемета, частини якого могли б бути виготовлені при мінімальній механічній обробці, (що практично означало необхідність застосування штампованих деталей). До осені 1940 року на розгляд були представлені конструкції пістолетів-кулеметів Г. С. Шпагіна і Б. Г. Шпитального.

Полігонні випробування і технологічна оцінка пред’явлених до розгляду зразків в кінці листопада 1940 р показали, що при близьких бойових якостях обох проектів пістолет-кулемет Шпагіна був набагато більш технологічний у виробництві. Для виконання необхідних 87 деталей було потрібно 5,6 верстато-годин, в той же час виробництво необхідних 95 деталей ПК Б. Г. Шпитального вимагало 25,3 верстато-годин тобто майже в п’ять разів більше. Перший ППШ було виготовлено 26 серпня 1940 року, у жовтні 1940 року була виготовлена дослідна партія — 25 штук[5].

Наприкінці листопада 1940 року, за результатами полігонних випробувань і технологічної оцінки пред’явлених до розгляду зразків ППШ був рекомендований до прийняття на озброєння.

Живучість сконструйованого Шпагіним зразка була перевірена 30 000 пострілів, після чого ПК показав задовільну купчастість стрільби та справний стан деталей. Надійність автоматики перевірялася стрільбою під кутами піднесення і схиляння у 85°, при штучно запиленому механізмі, при повній відсутності мастила (всі деталі промивалися гасом і насухо протиралися ганчір’ям), відстрілом без чистки зброї 5000 патронів. Все це дозволяє судити про виняткову надійності і безвідмовність зброї поряд з високими бойовими якостями.

— Д.Н. Болотин. «История советского стрелкового оружия»[6].

21 грудня 1940 р пістолет-кулемет системи Шпагіна зразка 1941 був прийнятий на озброєння Червоної армії. До кінця 1941 року було виготовлено понад 90000 шт. За 1942 р. фронт отримав 1,5 млн пістолетів-кулеметів[7].

Конструкція

 

ППШ має ствольну коробку, злиту з кожухом затвора, затвор з запобіжником на руків’ї зведення

 

Запобіжник ППШ являє собою повзун, який розташовано на руків’ї затвора. Запобіжник у ввімкненому положенні замикає затвор у передньому або задньому положенні.

 

Перекидний L-подібний цілик для стрільби на 100 і 200 метрів.

ППШ являє собою автоматичну ручну вогнепальну зброю, яка призначена для ведення вогню чергами і одиночними пострілами.

Автоматика працює за схемою використання віддачі з вільним затвором. Вогонь ведеться з заднього шептала (затвор перед пострілом перебуває в крайньому задньому положенні, після спуску він йде вперед, досилає набій, наколювання капсуля проводиться в момент завершення досилання), затвор в момент пострілу не фіксується. Подібна схема часто використовується при розробці пістолетів-кулеметів. При всій своїй простоті, таке рішення вимагає використовувати масивний затвор, що збільшує загальну масу зброї. Крім того, зброя, що використовує таку схему перезарядження, може вистрілити в результаті сильного удару (наприклад, при падінні), якщо від удару затвор з крайнього переднього (нефіксованого) положення відкотиться по напрямних далі вікна подачі патронів магазина, або з крайнього заднього — зірветься зі стопора.

Ударно-спусковий механізм допускає ведення стрільби чергами і одиночними пострілами, з відкритого затвора. Ударник розміщений нерухомо в дзеркалі затвора. Перемикач розміщується всередині спускової скоби, перед спусковим гачком. Запобіжник представляє собою повзун, розташований на рукоятці зведення затвора. Запобіжник у включеному стані замикає затвор в передньому чи задньому положенні.

Як і ППД, ППШ має ствольну коробку, злиту з кожухом ствола, затвор з запобіжником на рукоятці зведення, перемикач вогню в спусковий скобі перед спусковим гачком, перекидний приціл і дерев’яну ложу[8]. Але при цьому ППШ істотно більш технологічний: точної механічної обробки вимагає тільки ствол, затвор був виконаний на токарному верстаті з подальшим грубим фрезеруванням, а майже всі інші металеві деталі можуть виготовлятися штампуванням.

Дулове гальмо-компенсатор є виступаючою вперед за дуловий зріз частиною кожуха ствола (скошена пластина з отвором для проходження кулі, з боків від якої в кожусі є наскрізні вікна). За рахунок реактивного дії порохових газів при пострілі дулове гальмо-компенсатор значно зменшує віддачу і «задирання» ствола вгору.

Ложа виготовлялася з дерева, в основному з берези. ППШ-41 спочатку комплектувалися барабанними магазинами від ППД-40 ємністю 71 набій. Але так як барабанні магазини в бойових умовах показали себе ненадійними, надмірно важкими і дорогими у виробництві, до того ж вимагали ручної індивідуальної підгонки під кожен конкретний пістолет-кулемет, вони були замінені на розроблені в 1942 році коробчасті вигнуті магазини ємністю 35 набоїв.

 

ППШ-41 і частина обмундирування радянського солдата

Прицільні пристосування спочатку складалися з секторного прицілу (дальністю від 50 до 500 м і кроком 50 м) і нерухомої мушки. Пізніше був введений перекидний L-подібний цілик для стрільби на 100 і 200 метрів. Оскільки прицільна дальність є виключно умовною, суб’єктивною характеристикою то ППШ раннього випуску, як і більшість довоєнних пістолетів-кулеметів, мав секторний приціл, розмічений до 500 метрів, однак згодом випускалася спрощена версія з прицілом до 200 метрів, — при цьому характеристики самої зброї де-факто залишилися старими, але новий приціл був набагато простіший у виготовленні і цілком відповідав реальному бойовому застосуванню цієї зброї[9].

Ударно-спусковий механізм

Типовий для масових пістолетів-кулеметів простий ударно-спусковий механізм зі зворотно-бойовою пружиною, ударник жорстко закріплений в затворі, бойовий взвод розташований на затворі. Є перемикач, який дозволяє вести одиночний або автоматичний вогонь. Запобіжник блокує рух затвора.

Характеристика

 

Коробчастий магазин

При прицільній дальності 500 м (у раннього варіанту), дійсна дальність вогню чергами становить близько 200 м, — показник, відчутно перевершує середній рівень зброї цього класу. Крім того, завдяки використанню набою 7,62 × 25 мм ТТ, на відміну від 9×19 мм Парабелум або .45 Colt (які використовували у зарубіжних ПП), а також порівняно довгому стволу, була досягнута значно більша дульна швидкість кулі (500 м/с проти 380 м/с у MP-40 і 280—290 м/с у пістолета-кулемета Томпсона), що дало кращу настильність траєкторії, що дозволяло одиночним вогнем впевнено вражати ціль на дистанціях до 200—250 м, а також вести вогонь на більшу — аж до 300 і більше метрів — відстань, компенсуючи зниження точності більшою швидкострільністю або зосередженим вогнем кількох стрільців. Висока швидкострільність, з одного боку, приводила до великої витрати боєприпасів (за що ПК отримав прізвисько «пожирач патронів»), і швидкого перегріву ствола, з іншого — забезпечувала високу щільність вогню, що давало перевагу в ближньому бою.

 

Зброя армії КНДР. ППШ-41 і карабін СКС

 

Порівняння магазинів ППШ (ліворуч) і ППС (праворуч).

Живучість ППШ, особливо з коробчастим магазином, вельми висока. Чистий і змащений ППШ є надійною зброєю. Нерухомо закріплений бойок є причиною затримок стрільби при забрудненні чашечки затвора кіптявою або при попаданні пилу на загуслу змазку: за спогадами ветеранів 2-ї світової, при пересуванні в відкритих автомашинах або на броні по брудних дорогах ППШ майже завжди ховали під плащ-намет. До недоліків можна віднести порівняно великі розміри і масу, складність заміни і спорядження барабанного магазина, недостатньо надійний запобіжник, а також можливість самовільного пострілу при падінні на тверду поверхню, що нерідко призводило до нещасних випадків; невисокою живучість мав фібровий амортизатор, який пом’якшував удар затвора по ствольної коробці в задньому положенні, після зносу амортизатора затвор розбивав задню частину коробки. До переваг ППШ можна також віднести велику ємність барабанного магазина (71 набій) у порівнянні з MP-40 (32 набої), але більша кількість набоїв значно збільшувала вагу і габарити зброї, а надійність барабанного магазина була порівняно невисока. Коробчастий магазин був легше і надійніше, проте спорядження його набоями становило велику складність через перестроювання набоїв на виході з двох рядів в один: черговий набій потрібно було підвести під губки рухом вниз-назад. З іншого боку, наприклад, магазин системи Шмайссера, який використовували в німецьких і англійських пістолетах-кулеметах, також мав перестроювання набоїв з двох рядів в один. Для полегшення спорядження коробчастих магазинів ППШ існувало спеціальне пристосування.

Через наявність дулового гальма-компенсатора сусідній стрілець, який опинявся на відстані до 2-3 м збоку дульного зрізу, міг отримати баротравму або розрив барабанної перетинки. ППШ-41 легко ідентифікувати по високому темпу стрільби, схожому на стрекотіння швейної машинки, а в темряві — за трьома спалахами дулового полум’я, які виривалися з верхнього і бічних отворів кожуха[10].

Купчастість бою і ефективність вогню

Серцевинні смуги розсіювання кращої половини попадань,
дальність, мпо висоті, смпо ширині, см
одиночнимикороткими чергамиодиночнимикороткими чергами
5010151014
10020302027
15031453040
20042604050
25053755066
30064906080

Для ураження одиночного бійця противника (ростової мішені) при веденні вогню короткими чергами з готової до нормального бою зброї був необхідний 1 набій на дистанції до 100 м, 2 — на дистанції в 150 м, 3 — на дистанції в 200—250 м, і 4 набої на дистанції в 300 м.

ТТХ набою

7,62×25 мм ТТ
Країна-виробникРосія/СРСР
Калібр, мм7,62×25
Вага кулі, г5,52
Маса патрона, г10,2—11
Тип зброї, яка використовувала набійППШ-41
Довжина гільзи, мм25,1
Довжина набою, мм35
Початкова швидкість кулі, м/с424—455
Енергія кулі, Дж508—576
Вага порохового заряду,г0,48—0,52

ППШ-2

У ППШ були не тільки переваги, а й недоліки, такі як великі габарити і маса, що значно ускладнювало застосування цієї зброї в умовах вузьких окопів і тісних приміщень в міських боях, а також розвідниками, десантниками і екіпажами бойових машин. До того ж, в умовах воєнного часу необхідно було знизити витрати на масове виробництво пістолетів-кулеметів.

В результаті, в 1942 році був оголошений конкурс на більш легкий, компактний і дешевий у виробництві пістолет-кулемет, але який не поступався за характеристиками пістолету-кулемету конструкції Шпагіна. У конкурсі брали участь такі знамениті конструктори як В. А. Дегтярьов, Г. С. Шпагін, Н. В. Рукавішніков, С. А. Коровін. ППШ піддався глибокій модернізації, але все ж не дивлячись на скорочення кількості застосованих деталей, він не став легше базової моделі. Вага ППШ-2 зі спорядженим магазином і додатковим комплектом не задовольняла замовника. Перемогу здобула зброя Олександра Івановича Судаєва.

Розгортання масового виробництва

ППД через особливості технологічного характеру виявився малопридатний для випуску великими серіями, до того ж виробництво його обходилося дуже недешево: один ППД з комплектом ЗІП обходився в 900 рублів в цінах 1939 року — при тому, що ручний кулемет ДП з ЗІП обходився в 1 150 рублів. ППШ був спочатку розрахований на можливість виробництва на будь-якому промисловому підприємстві, що має малопотужне пресове обладнання, що виявилося дуже доречним у роки Німецько-радянської війни. Випуск ППШ в липні 1941 року почав завод НКВ СРСР в підмосковному місті Загорську. Цей завод спочатку готувався до випуску ППД. Однак незабаром з наближенням німецьких військ до Москви завод був евакуйований в місто В’ятські Поляни Кіровської області. Барабанні магазини до ППШ випускалися в підмосковному селищі Лопасня. Цей завод був так само евакуйований туди ж.

У 1938 році у в селі В’ятські Поляни була відкрита шпульна фабрика для обслуговування потреб текстильної промисловості, село отримало статус робочого селища. З початком Німецько-радянської війни, восени 1941 року у В’ятські Поляни з підмосковного Загорська був евакуйований машинобудівний завод. Його обладнання для виробництва пістолета-кулемета ППШ-41 встановлювалося на території шпульно-катушкової фабрики. Перші пістолет-кулемети були відправлені на фронт вже в кінці листопада 1941 року. У 1942 році було вироблено 1,5 мільйона одиниць. Конструкторське бюро заводу очолив творець пістолета-кулемета Георгій Семенович Шпагін. Цього року робітниче селище отримало статус міста. За роки війни колектив Вятсько-Полянського машинобудівного заводу випустив понад 2,5 мільйона пістолетів-кулеметів ППШ-41.

Більшість деталей ППШ було виконано штампуванням на малопотужному пресовому обладнанні, яке було практично на будь-якому промисловому підприємстві, а решта, крім ствола (уніфікованого по каналу з трилінійним гвинтівковим) — переважно токарною або грубою фрезерною обробкою. На його виготовлення ішло вдвічі менше часу, ніж на виробництво його попередника — ПК Дегтярьова, значно була знижена і металоємність, причому бойові якості при цьому підвищилися. Собівартість ППШ в 1941 році, тобто, на самому ранньому етапі його освоєння в виробництві, становила 500 рублів, що вже можна було порівняти з вартістю гвинтівкою зразка 1891/30 рр. У той же період — 163 карбованці, і відчутно нижче ціни самозарядної гвинтівки СВТ, яка за довоєнними планами повинна була до 1942 року стати основною стрілецькою зброєю в Червоної Армії — 713 рублів рік на 1940 рік, правда із запланованим в перспективі зниженням до 508 рублів, ймовірно в разі розгортання масового виробництва, чого фактично так і не відбулося. Крім того, для його виготовлення не було потрібно ніяких гостродефіцитних у воєнний час матеріалів, на зразок високоміцних легованих сталей, необхідних для забезпечення міцності деталей автоматичних гвинтівок під потужні набої.

Причому в міру розгортання все більш масового виробництва і внесення змін до конструкції собівартість ППШ знижувалася і далі, так що до 1943 року вона склала вже 142 карбованці. В результаті за роки війни було випущено близько 6 мільйонів примірників цього ПК, а більш «нішевого», призначеного переважно для екіпажів бронетехніки, ПК Судаева, який відрізнявся ще більшою технологічністю, — близько півмільйона.

Експлуатація та бойове застосування

Розгортання все більш масового виробництва, поряд з високими для пістолета-кулемета бойовими якостями — одиночний вогонь з ППШ був ефективний до 300—350 м, а короткими чергами до 200, визначило провідну роль цього ПК в системі легкого стрілецького озброєння РСЧА воєнного періоду починаючи вже з другого року війни.

Ними забезпечувалися цілі роти і батальйони автоматників, що з’явилися в складі Червоної Армії до кінця 1942 року[11]. До кінця війни цією зброєю було озброєне близько 55 % відсотків бійців Червоної Армії і вона стало невід’ємною частиною образу радянського солдата воєнної пори.

Широке використання ПК в роки війни зробило істотний вплив на формування тактики піхотного бою і системи озброєння Радянської армії в післявоєнний період, коли велике значення набуло ведення щільного автоматичного вогню уздовж всього фронту, на шкоду точності стрільби, а автомат Калашникова витіснив точніший, але менш скорострільний карабін Симонова, в той час, як на Заході, особливо в США, ще довгий час (аж до середини-кінця 60-х рр.) продовжувала розвиватися ідеологія точної самозарядної зброї під потужні набої, іноді з можливістю ведення вогню чергами в критичний момент бою, аналогічної радянським довоєнним розробкам — АВС і СВТ.

У ході Другої Світової війни

 

Трофейні ППШ у німецькій армії, 1944

Пистолет для отрыжки был уродливым, но, черт возьми, он распылял свинец | Война скучна | War Is Boring

Почти 30 лет солдаты слышали незабываемый звук выстрела из-за развалин Сталинграда. Или эхо в замерзших холмах Корейского полуострова во время атак человеческой волны. Или даже трясти джунгли Вьетнама во время перестрелок с вьетконговцами.

БРРАП-ПАП-ПАП-ПАП-ПАП-ПАП-ПАП-ПАП-ПАП!

До того, как АК-47 стал символом советских вооруженных сил, существовала «отрыжка» — официально ППШ-41. Это уродливое ружье, которое издает уродливый звук во время продолжительного огня.

Кстати, пистолет для отрыжки точно сработал.

Произносится как «пех-пех-шау» из-за звучания кириллических букв в его русском названии Пистолет-пулемёт Шпагина — «Пистолет-пулемет Шпагина» — ППШ-41 представляет собой автомат с открытым затвором размером 7,62 x 25 мм. пистолет, который могли изготовить неквалифицированные рабочие в автомастерских.

Пушка для отрыжки стреляла со скоростью 900 выстрелов в минуту. Единственным другим пистолетом-пулеметом того времени, который даже приблизился к такой скорострельности, был пистолет-пулемет Томпсона.

К 1945 году в Советском Союзе было произведено более пяти миллионов ППШ, что сделало этот пистолет основным пехотным оружием Красной Армии во время Второй мировой войны и после нее. ППШ выжили даже тогда, когда Советы начали раздавать автоматы Калашникова, как конфетки.

Как ППШ стал одним из самых распространенных видов оружия в советском арсенале — это история победы СССР над двумя врагами — Финляндией и самой собой.
Зимняя советско-финляндская война 1939 и 1940 годов стала для русских поучительным опытом.

Они рассчитывали на легкую победу. Ведь они превосходили финнов численностью в три раза.

Но финны превзошли Красную Армию по многим причинам. Во-первых, русские воевали в основном винтовками Мосина-Нагана с продольно-скользящим затвором, а у финнов были девятимиллиметровые пистолеты-пулеметы Suomi KP-31.

Сделанный из цельных стальных деталей и оснащенный барабанным магазином большой емкости, КП-31 мог уничтожать отряды советской пехоты. Это был урок, который планировщики Красной Армии не забыли.

Но Красная Армия тоже шла по пятам. Политические чистки 1930-х заменили компетентных офицеров партийными писаками. Военные были плохо обучены и плохо подготовлены к предстоящему натиску.

Когда нацисты вторглись в Россию в 1941 году, большая часть промышленных мощностей страны была разрушена, повреждена или перемещена. Кроме того, немцы захватили большое количество русского стрелкового оружия.

Как и многие другие страны, сражавшиеся с нацистами, Россия остро нуждалась в автоматическом оружии, которое она могла бы легко изготовить.

Пистолет для отрыжки. Фото из Википедии

Входит Георгий Шпагин, советский оружейный конструктор, который никогда не пользовался лестью Михаила Калашникова, но, тем не менее, был великим новатором в области боевых искусств.

В качестве отправной точки Шпагин использовал существующий пистолет-пулемет под названием ППД-40. Он сварил вместе штампованные металлические детали — никаких болтов или винтов. Чтобы сэкономить деньги, он взял стволы от уцелевших винтовок Мосина-Нагана, разрезал их пополам, хромировал, а затем вкрутил в корпуса своего нового пистолета-пулемета ППШ.

Как и КП-31, новое ружье с отрыжкой имело большой барабанный магазин на 71 патрон. Барабан содержал подпружиненный механизм, который стрелок должен был заводить, как часы. Более поздние модели ППШ поставлялись с ручным магазином на 35 патронов.

Вскоре Советы разработали новую тактику, основанную на возможностях оружия. Солдаты штурмовали немецкие позиции массированными атаками пехоты, ППШ пылали, когда они ринулись вперед. Или русские с ППШ ехали бы на танках, спешиваясь, зачищать отступающих немцев.

Во время Корейской войны как северокорейские, так и китайские войска имели на вооружении китайскую копию ППШ под названием «Тип 50». Отрыжка!» — это был пугающий звук», — сказал Джерри Фармер, британский ветеран Королевских стрелков, участвовавший в Корейской войне с 1950 по 1953 год, в видео для Музея национальной армии Великобритании. «Это означало, что там были китайцы. Я думаю, что звук отрыгивающего пистолета и то, что он представлял, был более пугающим, чем выстрелы, выпущенные из оружия».

Фармер сказал, что стрельба обычно указывала на начало так называемых атак живой силы — массовых атак пехоты, часто ночью, которые красные китайцы развертывали для проверки оборонительных рубежей ООН.