Содержание

Рослини — символи України

Використані джерела інформації: 1.Калина: режим доступа: http://www.rivne1.tv/Info/?id=26551 , http://farming.by/kalina — фотоматеріали 3. Верба: режим доступа: http://www.bolshoyvopros.ru/questions/909455-gde-najti-stihi-o-prazdnikah-pasha-verbnom-voskresene-takzhe-o-verbe.html, http://egonotes.in.ua/ru/material.php?section=society&id=142&lang=ru — фотоматеріали 5. Дуб: режим доступа: http://www.poznavayka.org/uk/biologiya-2/svyashhenniy-dub/, https://nebolet.com/lekarstvennye-rasteniya/dub-obyknovennyj.html — фотоматеріали 4. Тополя: режим доступа: http://www.fotobel.by/foto-belorusskoj-prirody/topol/, https://www.ampravda.ru/2011/06/17/030610.html, http://about-ukraine.com/topolya/ — фотоматеріали, інформація 6. Барвінок: режим доступа: http://www.playcast.ru/view/9934134/a66db935e526994bd2c664c6fc083c30c04b1242pl, http://www.rivne1.tv/Info/?id=37854 — фотоматеріали, інформація 9. Чорнобривці: режим доступа: http://svetikya.com/post396452067/ — фотоматеріали 8. Вишня: режим доступа: http://www.lakoniya.ru/articles/encyclopedia/vishnya.html , http://www.florapark.ru/shop/plodovye/derevja/vishnja , http://sadyrad.ru/derevja/sort-vishni-derevom.html — фотоматеріали 12. Соняшник: режим доступа: http://uvalibrary.ucoz.net/publ/uvinskaja_centralnaja_rajonnaja_biblioteka/5-10 , https://bradleycentergrief.org/sunflowers/ — фотоматеріали 11. Мальва: режим доступа: http://osadovod.ru/cvety-malva-ili-shtok-roza.html , http://plodogorod.com/cvety/malva-mahrovaya-vyrashhivanie-iz-semyan-zanyatie-dlya-sadovyh-gurmanov.html , http://www.persanonelcuore.it/quellantico-odore-di-malvarosa/ , http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.php?jpostid=284383524&journalid=4171804&go=next&categ=0 , http://www.happy-giraffe.ru/user/434274/blog/post301413/ — фотоматеріали 10. Українська народна пісня «Чорнобривці» http://mp3cc.com/m/243229-ukra-nska-narodna-p-snya/36107353-chornobrivc-nas-yala-mati../ — аудіозапис 2. Українська народна пісня «При долині кущ калини» http://mp3party.net/music/5918481 — аудіозапис 7. Українська народна пісня «Несе Галя воду» http://zk.fm/song/1679641 — аудіозапис

vseosvita.ua

Державні та народні символи України

Державні та народні символи України

Мета. Ознайомити дітей з національними та народними символами України; формувати національну свідомість школярів; виховувати почуття любові до своєї землі.

Обладнання. Державний прапор України, Герб, Гімн, Конституція України, вишиті рушники, гілочки верби та калини.

Класний керівник. Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

1-й учень.

Що таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця.

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск.

2-й учень.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не питай,

Рідніше нам своя святиня,

Аніж земний в чужині рай.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей , без Батьківщини.

Класний керівник. Так, для кожного з нас найдорожча і найрідніша та земля, на якій ми народилися, де живуть наші батьки, рідні, де поховані наші предки.

Це – наша рідна земля, наша Україна. Кожна країна світу обов’язково має свої символи. А що означає слово «символ»?

Учень. Символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

Класний керівник. У статті 20 (розділ 1) Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб, Держаний Гімн України». Символіка – своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.

З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім’я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам’ятали його і назвали Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала йо-го дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім’я Тризуб.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну.

1-й учень. Герб – розпізнавальний знак держави. На Україні це золотий тризуб на блакитному тлі. Він був родовим знаком Рюриковичів. Згодом карбувався і на срібні х монетах Великого князя Київського Володимира Великого. Існує близько сорока версій пояснення тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, води й землі), а можливо відображено триєдність життя: батько – мати – дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов.

2-й учень. Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського мистецтва, гербознавці. На ній пропонувалися такі символи майбутнього герба України: архангел Михаїл, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупинитися на символі тризуба.

30 серпня 1991 року, після проголошення Акту про незалежність України, був прийнятий Національний Державний герб – золотий тризуб на блакитному тлі.

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Він – як сонце в небі синім,

В ньому слава, в ньому сила,

В нім священне слово «воля»,

Що рятує від недолі.

Будь же, рідна Україно,

Під гербом цим вільна й сильна.

Хай про тебе в цілім світі

Знають всі: дорослі й діти.

Класний керівник. А тепер давайте з’ясуємо, яку роль відігравав прапор у різні часи?

1-й учень. Прапор, як засіб сигналізації, відомий з античних часів. Найчастіше це був шматок ткани-ни, прив’язаний до списа чи держала і вказував місце збору воїнів. Наші пращури обожнювали пра-пори, освячували їх і вірили, що вони у воєнний час найсвятіші від усіх ідолів.

Великого розквіту українська символіка набула за часів козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі був червоний з архангелом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом, оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі – жовтий хрест, лиштва – блакитна, а по ній – жовті зірки. На іншому – блакитна лиштва і зірки на хресті – білі. Деякі прапори мали поєднання жовтого і блакитного кольорів. Вико-ристовувався в прапорах і зелений колір.

Класний керівник. А чому саме синьо-жовті кольори є основою прапора?

Учень. Жовтий колір – це колір пшеничного поля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі. Жовтий колір – це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

Синій колір – це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один блакитний колір – колір цариці води.

Класний керівник. Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави. Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаганнях, коли на п’єдестал пошани підіймаються українські спортсмени.

Гордо розвівається синьо-жовте знамено, промовляючи всьому світу: «Є у світі Україна!»

Синьо-жовтий прапор України –

Це безхмарне небо, синє-синє,

А під небом золотіє нива,

І народ – і вільний, і щасливий.

Прапор, як святиню, любі діти,

Треба шанувати й боронити.

Прапор – символ нашої держави,

Він для всіх ознака сили й слави.

Класний керівник. А що означає слово «гімн»?

Учень. Слово гімн – грецького походження (дослівний переклад —похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий ук-раїнський поет Павло Чубинський, а музику – композитор Михайло Вербицький.

Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі.

Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони виконувалися на честь богів та героїв. З плином часу гімн став урочистою піснею, яка об’єднувала близьких за духом людей, надихала їх на добрі справи, дарувала наснагу.

Музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Можна сказати, що тоді роль дер-жавного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали піднесений настрій перед битвами.

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній – надія на майбутнє,

України слава.

Нею сонце зустрічає

Нашу Батьківщину,

День новий розпочинає –

Сильна, неподільна.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним Гімном

Звучить Гімн (слухання фрагмента).

Класний керівник. Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кожне слов’янське плем’я, родина і навіть окрема людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева, кущі, птахи і силя природи, різні предмети.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна…», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «Де будь, там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена, там дівка не плетена»… Це липі часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

1-й учень.

Хліб і сіль, рушник – гостинності ознака,

Теж культові й обрядові знаки.

Чудовий український наш рушник!

На щастя, він ще з побуту не зник,

2-й учень.

Є звичай: рушником сватів в’язати,

Дорогу молодятам вистеляти.

Прекрасні візерунки рушників.

Класний керівник. Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку». І ще «хата без рушників, як родина без дітей».

І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. Для прикрашення інтер’єру оселі, для домашнього затишку, просто так, для душі. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, – знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги од усього злого, що може зайти в дім.

Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людей, ювілейні урочистості.

Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка.

Класний керівник. Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людині щастя.

Класний керівник. Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян – берізка, а в нас – верба, тополя, калина. Правду каже українське прислів’я «Без верби, тополі і калини – нема України». З давніх – давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.

Легенда про калину.

Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські. Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники: побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились.

На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.

Учень. Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня». її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок калини. «То кров моя,» – казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.

Калина – це пам’ять. Пам’ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.

Калина – це і символ про неньку – Україну, свою домівку.

(Звучить пісня «Калина» ).

1-й учень.

Калину і до столу подавали,

Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси,

І чистої дівочої коси.

2-й учень.

ЇЇ вплітали у вінок дівчата,

Садили кущ калини коло хати:

Очистить і повітря навесні

І знадобиться у зимові дні.

3-й учень.

Бо чай з калини –ліки від застуди.

Шанують цю красуню пишну люди

І лагідно калинонькою звуть,

Цііющий чай і сік калини п ‘ють.

Класний керівник. У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні , може, то любов твоя остання…» І третя порада:

Не ламай калину коло хати,

Бо вона заплаче, наче мати,

І впадуть на трави на шовкові

Серця сльози колискові.

Не ламай калину, не ламай калину,

Бо вона в житті єдина.

Не ламай калину, не ламай калину –

Краще їй онуків принеси. .

Класний керівник. Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що, за біблійними легендами, після всесвітнього потопу виросла на берегах річок та водойм. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.

Верба завжди добре впливала на організм людини. А в останню неділю перед Великоднем люди освячують у церкві вербові гілки, б’ють ними один одного, промовляючи:

Не я б’ю –верба б’є,

Не будь сонливий.

До роботи лінивий,

Будь здоров, як вода,

Рости, як верба!

Учень.

Верба – одвічний символ України,

Також: відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край,

Любов безмежну, ніби небокрай.

Класний керівник. Крім тих оберегів, які ми сьогодні назвали, в українського народу є й інші – жито, барвінок, лелеки.

1-й учень.

І жито – також символ України.

Це обрядова, культова рослина,

Це знак добробуту і злагоди в сім’ї

І довгого життя на цій землі.

Народна мудрість стверджує: без жита

Людина не могла б на світі жити.

Тож на достаток і на довгий вік

Тоді, коли новий надходив рік,

Ходили хлопці житом засівати.

І наречених також посівати

На щастя, на добро обряд велів

Цим життєдайним символом полів.

2-й учень.

Барвінок – теж: рослина обрядова,

Це символ пам’яті і вірності, здоров’я,

Краси і вічності, безсмертя, довгих літ,

Любові знак – барвінку синій цвіт.

3-й учень.

Лелека – символ щастя і родини,

Любові до своєї батьківщини,

Добробуту, продовження життя.

Надії символ, віри в майбуття.

Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка-мати. ЇЇ слово, тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і зміцнює його.

Мама! Найдорожче слово в світі,

Де б не був ти, щоб ти не робив,

Та вона твій шлях завжди освітить

Ніжним серцем, відданим тобі.

В дні сумні, в дні на щастя щедрі

Мама буде у житті твоїм.

Тож живи, як мама, щиро й чесно.

І як мама, лиш добро твори.

Висновок. Отже, ми з упевненістю можемо сказати, що в українців є багато оберегів, які лікують, прикрашають, оберігають від зла, але найголовніший – мама – Берегиня сімейного вогнища, захисниця домашнього затишку. Я дуже хочу, діти, щоб ви пам’ятали: без жінки-матері не було б нас.

Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми – українці, пишаймося цим.

vseosvita.ua

СИМВОЛИ УКРАЇНИ

С

Червона калина

Клас прикрашений вишитими рушниками, по центру пор­трет Т.Г. Шевченка. Над ним слова «Червона калина — символ України». Поміж рушниками кетяги калини. Столи застелеш вишитими скатертинами. На одному столі — ва­за і пшеничними колосками та калиною, а на іншому — ко­ровай, пов ‘язаний червоною стрічкою, а по обидва боки від нього тарілочки з калиною. За одним і другим столом си­дять дівчата в українських костюмах.

Учитель. Сьогоднішній урок народознавства нази­вається «Червона калина». . Важко уявити сільське подвір’я в Україні, де б не ріс цей чудовий кущ. Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи. У канадців, скажімо, клен у росіян — береза, а в нас — верба і кали­на. «Без верби й калини — нема України», — говориться в народному прислів’ї.

На всій планеті росте понад 200 видів калини. У нашо­му селі росте багато цих чудових кущів, оспіваних наро­дом у піснях, легендах, казках та віршах. Ми вирушимо з вами калиновими шляхами і побачимо, що калина є вірною супутницею людини від її народження і до ос­танніх днів.

Вірш Т.Г. Шевченка «Зацвіла в долині червона калина». На середину виходить дівчина з кетягом калини в руках і розповідає:

— На зеленій гілочці, розгалуженій зверху, почіпляли­ся пурпурові намистинки. Це ягоди калини. Розмістили­ся вони купкою на тоненьких ніжках. Ці плоди соковиті, кисло-солодкі, з гіркуватим присмаком усередині, з плоскуватою кісточкою.

Калина росте а лісі, на луках, по берегах річок, на го­родах високими кущами. Зацвітає навесні білими суцвіттями, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками. Калина з давніх-давен увійшла в побут людей не лише як їстівний продукт, а й як окраса. Узимку нею прикрашають святковий стіл.

Учитель. Здавна дівчина й калина поєднувалися й порівнювалися в піснях і переказах. Чому? Послухаємо про що розповідає народна легенда.

Учень. Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та па лихо зачепилася за дерево своїм червоним намис­том. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загину­ла. А червоні намистинки зійшли, з них вийшли пре­красні кущі з червоними ягідками. Назвали її люди кали­ною. З того часу й росте на землі цей чудовий куш.

Учитель. Калина здавна була уособленням дівочої кра­си. Люблять її в Україні. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один з них йдеться у легенді, яку використав М. Стельмах у повісті «Щедрий вечір».

Давно це було. На одне село напали турки і татари. А в селі було весілля. І дівчата, щоб не потрапити в полон, кинулися тікати від ординців у непрохідне болото і всі там утопилися. А незабаром на тому місці виріс калино­вий гай: узимку все в червоних кетягах, а влітку, люди кажуть, звідти часто чути стогін.

Образ калини входить у нашу свідомість ще з раннього дитинства разом з маминою колисковою, з маминими розповідями про лікувальні властивості цих ягід.

Дівчата (у віночках виконують колискову пісню).

Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати.

Пішла на долину ламати калину. А-а-а! А-а-а!

Калину ламати, дитя напувати,

Щоб росло здорове й мало чорні брови,

Ще й рум’яні щічки

Ой, поспи ще трішки. А-а-а! А-а-а!

Пісня «На калині мене мати колихала».

На калині мене мати колихала,

В чистім полі щастя-долі побажала.

Ой, калинонько червона, не хилися,

В чистім полі щастя-долі наберися.

Та літа давно минули, одлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розцвітає

Мого рідного синочка забавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе,

Тобі щастям колоситься рідне поле.

Пролягла тобі на зорі путь орлина,

І в дорогу проводжає цвіт-калина.

Учениця. У народі цінують калину за цілющі її власти­вості, 3 ягід варять кисіль, джем, варення. Тому й садили калинові куші біля кожної оселі, а особливо біля кри­ниць, щоб вода була холодна і смачна. Наруга над кали­ною вкривала людину ганьбою. Дітям щоб не рвали цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо накличете морози». Учитель. Дитина підростала… Мама й ^бабуся чи те хтось розповідали їй казку про калинову сопілку.

Учениця. Давно жила в селі одна бідна родина: батько, мати і син. Коли син підріс, то пішов по світу щастя-долі шукати. Йшов він, йшов, бачить — росте при дорозі на узліссі кущ калини. Сів він Під ним відпочити. А ка­лина так ласкаво шепотить гілочками, наче хоче йому щось розповісти. Юнак вирізав і калини сопілку і за­грав. Як же він здивувався,, коли сопілка заговорила людським голосом.

Ой помалу-малу, юначе, грай,

Та не вразь мого серденька вкрай.

Мене сестриця з світу згубила,

В моє серденько гострий ніж встромила.

Коли юнак дійшов до села, він розповів людям про дивну пригоду. І вони повідали йому про ту страшну тра­гедію, що трапилася тут, де виросла калина. Бабина доч­ка, заздрячи красі і працьовитості дідової дочки, убила ЇЇ і закопала у лісі. На місці, де пролилася кров бідної дівчини, виріс куш калини. Навесні він зацвітав білим цвітом, улітку ховав подорожніх від спеки і дощу, а восе­ни і взимку пломенів червоними кетягами.

Пісня «Ой, є в лісі калина».

Учитель. Калина оспівана в багатьох творах наших ве­ликих поетів: Тараса Шевченка. Івана Франка, Лесі Ук­раїнки.

Учні читають напам ‘ять вірші Т. Шевченка «Сонце гріє, вітер віє», «Тече вода з-під явора», І: Франка «Червона ка­лино, чого в лузі гнешся?»

Учитель. Калина була символом дівочого кохання, вірності, свідком дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй свої потаємні мрії.

Пісня «Ой, під калиною трава зеленая».

Учитель. Не обходиться без калини і такий важливий на­родний обряд, як весілля. Дівчата прикрашали калиною коровай, у багатьох весільних піснях є слова про калину.

Дівчата (прикрашають коровай и співають весільну пісню).

Понад садом стежечка, а в саду доріжечка.

Там Маруся ходила, цвіт калини ламала

Та в пучечки в’язала, до личенька міряла

Та в матері питала: — Мамонько-голубонько,

Чи буду я такая, як калинонька ця? —

Будеш, донечко, будеш, поки у мене будеш!

Як підеш ти від мене, спаде красонька з тебе.

Обсядуть дітоньки тебе, як калиноньку віти,

Обіллють тебе сльози, як калиноньку морози.

Учень. У кожній родині, де були дівчата на виданні, на­зношували якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це означало, що можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи з Пре­чистої (28 серпня), дівчата постійно ходили «по калину на луги, в урочища. Віднайшовши перший кущ калини, вони водили круг нього хоровод, ігри, співали любовні пісні, згадували імена своїх хлопців. З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, примовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким. Потім зривали так само й з інших кущів. Нарвавши калини, збігалися в гурт, обмальовували одна одну ягодами, при­крашали коси і віночки гілочками ягід і верталися додо­му з піснею:

Дала мене мати заміж,

Дала мене за Дунай бистрий,

Дала човник плисти,

Дала мені й веселечко:

«Пливи, доню, моє серденько!

Дала мені калинову вітку: —

Заткни, доню, за білу намітку,

Щоб калину не поломити,

Ягідок да не подавити,

Свого роду не прогнівити.

Учениця. Біля оселі дівчата віддавали калинові пучки матері, а та говорила: «Будь, доню, і ти червоною і здо­ровою, як калина, незайманою та чистою до вінця. А ти, калино, будь готовою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на добро нашому дво­ру». Кілька гіллячок уносили до хати і підвішували до об­разів, а решту — під стріху, а це означало, що в оселі є віддання.

Учитель. Калина — це і пам’ять про матір, найдорожчу в світі людину. (Мамина калина росте біля хати — сюди прилітає зозуля кувати). Зачитується уривок з «Берегині».

Пісня «Летіла зозуля».

Учениця. Калина — це і пам’ять про тих, хто не повер­нувся з боїв. Не повернувся юнак до рідного порога, ра­зом з рідними сумує калина.

Опустила кетяги калина

Вся в зажурі, краще б не цвісти.

Хто її чекав, вже не прилине,

Вже йому до неї не прийти…

За традицією на могилах садили калину. Проводжаючи людину в останню путь, труну оббивали цвітом або кетя­гами калини. Це відбито у класичній літературі. У баладі Т.Г. Шевченка «Причинна» є такі слова:

Прийшли попи з корогвами.

Задзвонили дзвони,

Поховали громадою,

Як слід, по закону.

Посадили над козаком явір та ялину.

А в головах у дівчини червону калину.

Учениця. Ця традиція збереглася і до наших днів. Я роз­повім бувальщину «Катрусина криниця».

Учитель. Живе образ калини не тільки в піснях, казках, легендах, а й у прислів’ях та приказках. Хто знає такі приказки?

У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками.

Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.

Запишалася калина, наче красная дівчина.

Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.

Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

Без верби й калини немає України.

Учитель. То ж нехай завжди ваше життя прикрашає калина, хай приносить вона у ваш дім лише радість і щастя.

Верба символ української землі

Мета. Сформувати в учнів уявлення про вербу, як символ української землі, символ великого пробудження природи, за­стереження тварин і людей від хвороби. Розвивати інтерес до символів своєї землі. Виховувати любов до природи.

Хід заняття

— Діти, на попередніх заняттях ми говорили про ка­лину, як символ України. А сьогодні прослухаємо про вербу.

Без верби й калини нема України. То ж верба, літи, це теж символ української землі.

  • Ми з вами спостерігали за вербою. Це дерево чи кущ?

  • А взагалі верба росте і кушем. Тоді її називають вер­болозом.

  • Де ж росте верболіз?

Верболіз полюбляє рости на берегах річок, у лісах, на болотах.

—Де садять вербу люди?

Так, колись в кінці городів, над криницями, над річка­ми, струмочками, обсаджували вербами дороги.

—А ви -знаєте, чому вербу садять біля річок, джерел?
Тому, що у верби дуже велике і міцне коріння, не дає йому замулитись. Люди це помітили і склали народне прислів’я: «Там. де верба росте, житиме джерельце». (Розгляд гілочки верби).

—Яка вона за кольором?

Найтонші гілочки — жовті, трохи товщі — сірувато-зе­лені.

  • Що є зараз на гілочках верби?
    Вербові котики — це цвіт верби.

  • Яке дерево зацвітає першим?
    Так, верба.

  • Які вербові котики?

Так, вони сірі, м’які, покриті жовтим пилком, ніби ма­ленькі курчатка.

— За що в Україні так шанують вербу?

За те, що вона перша радує нас своїм гарним цвітом, що вона очищає водяні джерела, а її могутнє коріння за­хищає нашу землю. А ще за те, що вона має велику силу до життя. Ось послухайте розповідь про українську вербу, яка росла в далекому Казахстані.

В степу, де не ростуть ліси, а лише трава, був на засланні великий поет Т.Г. Шевченко. .Із собою з України він привіз маленьку гілочку верби. Доглядав її. Гілочка прижилася. Сумував поет за Україною, та, поглянувши на вербу, згадував рідну українську землю. Давно вже немає Тараса Шевченка, але залишив він нам чудові свої вірші. Росте в Казахстані і верба, яку з любов’ю охороняють ка­захські люди.

Люблять українські люди вербу. Весною перед Велико­днем люди святкують вербну неділю. Співають весною пісню про вербу, грають в ігри на зелених лугах під вер­бами.

Верба б’є, не я б’ю,

За тиждень Великдень.

Уже недалечко червоне яєчко!

Лоза б’є, не я б’ю,

За тиждень Великдень.

Будь здоровий, як вода,

І багатий, як земля!

Гра «Ой, вербо, вербо, вербиченько!»

Одній дівчині на голову одягають вінок з вербових гілок. Вона стоїть всередині. Дівчата, взявшись за руки, водять хоровод і співають.

Ой вербо, вербо, вербиченько,

Час тобі, вербице, розвиватися.

Ой, вербо, вербо зелена.

Спусти гіллячки додолу

На зеленую діброву.

На червону калину.

Де соловейко гніздечко в’є,

А сивая зозуленька кує.

А хлопчики в цей час свистять на вербових свистілках. А ще священик гілочками верби маленьких дітей вда­ряв і промовляв:

Верба хльось!

Б’є до сльози!

Не будь сонливий, до роботи лінивий.

Будь робочий, як бджола,

І рости, як верба.

Будь здоров, як вода,

А багатий, як земля!

Люди вірили в те, що до кого доторкнулась вербова гілочка, той буде здоровим, щасливим, багатим і не ліни­вим.

І коли вперше виганяли корівок до череди, їх легенько вдаряли вербовими гілочками, щоб корова здорова була і молоко мала.

З вербових гілочок плетуть корзини, роблять ложки. колиски для маленьких діточок, музичні інструменти. Ось чому в нас в Україні люди люблять це дерево.

І якщо, скажімо, комусь хочуть щось побажати, обов’язково кажуть:

«Будь висока, як верба, А багата, як земля!»

А про людей, які розповідають всякі небилиці, кажуть: «У нього на вербі груші ростуть».

На закінчення послухайте пісню, в якій є слова про вербу, за якою в далекій чужій стороні сумують люди.

І якщо впадеш ти на чужому полі

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Без верби немає України

Мета. Донести до школярів відомості про вербу як національний символ, опоетизований в усній народній твор­чості й художній літературі, розповісти про практичне її використання нашими предками, отже, поповнити учнівські знання про минуле нашого народу, його звичаї і традиції.

Обладнання. Грамзапис пісні «В кінці греблі шумлять верби», гілочка верби, грамзапис пісні «Ой, вербиченько».

Учитель. Сьогоднішній урок ми присвятимо вербі, яка є одним із символів нашої Батьківщини. Скажеш одне тільки слово «Україна» — і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини… Який прекрасний пейзаж зма­лював нам геніальний Т.Г. Шевченко у вірші, що стала піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (прослухування пісні).

Учень. Кому доводилось подорожувати Славутичем, той не міг не помітити численні вербові зарослі на берегах нашої річки. Верби, як незрадлива сторожа, охороняють плеса сивого Дніпра. Близько п’ятисот видів верб ростуть на нашій планеті. Тридцять припадає на Україну. Вони є в різних географічних зонах нашого краю. Раніше ними обсаджували дороги й городи, ставки й береги, левади та греблі.

Учень. Ця пісня про кохання і про прекрасне, горде де­рево, що росте здебільшого поодинці або рядочком у ни­зинних місцинах та над річкою чи ставком. На ньому срібно-зелені шати. Окрім краси, що хвилює людське серце, верба дає мам багато користі. Вона ніби позначка води на зеленій карті. Тому й криницю копають завжди під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не рос­те. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», — говорить народне прислів’я. Наші предки спостерігали ще одну ха­рактерну здатність верби — бути природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та озер. Ось чому люди брали й сьогодні беруть) воду для пиття у річці під вербою. Та й не один завзятий рибалка ловив добрячого сома або щупака в заглибинах під вербовим корінням, риба також любить чисту, оздоровлену воду.

Цікаво й таке: у селах, де копають колодязі па куток, тобто на і 0—15 дворів, люди у відра з набраною водою завжди кладуть вербову дощечку завбільшки з долоню. Такий вербовий кусник дезинфікує воду, поліпшує її сма­кові якості, надаючи їй «вербного духу», що його утворю­ють смолисті речовини.

Учень. Вербний дух люблять і бджоли. Перший узяток ранньої і теплої весни вони беруть з жовтих вербних се­режок, оскільки дерево починає рано квітувати. Правда, вербовий мед менш корисний, ніж гречаний або липо­вий, проте з нього виходить найсмачніший медівник. Є ще одна властивість цього дерева — тримати тепло або прохолоду. У спекотний літній день у затінку верби завжди прохолодніше, ніж під іншим деревом. Річ у тім, що у верби завжди багато води. У сухих вербових дошках водяні пори заповнені повітрям, яке є чудовим теплоізолятором. Тому вербові вулики й тримають прохолоду влітку, а. тепло взимку.

Учень. Здавна в Україні творці музичних Інструментів використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербо­ву деревину для виготовлення кобз, бандур, які впродовж багатьох поколінь у руках народних співців возвеличува­ли дух вільнолюбства, звитяжної боротьби за соціальне й національне визволення. Вербова деревина здавна вико­ристовувалася і для виготовлення меблів, човнів-довбанок, дерев’яних човнів та іншого начиння’. Вибирався ко­лись чоловік у дорогу — обов’язково брав собі в дорогу ложку. Нерідко ложка на Запорозькій Січі слугувала для перевірки добровольця. Запрошували до гуртової каші, де кожен виймав свою ложку. Хто не мав саме вербової лож­ки, того підозрювали як ворога, який намагався пробра­тися в козацький табір.

Учень. Верба — дерево цілюще. За лікувальною метою використовується кора з дво- або трирічних гілок, у яких містяться смоли та флавонові глікозиди. Настій з вербової кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту. Вербо­ва кора застосовується при ревматизмі, простудних захво­рюваннях, подагрі, головному болі, невралгіях, при розла­дах шлунку. Ванни з вербового настою запобігають потінню ніг, корисні при різних шкірних захворюваннях.

Учитель. Отож недаремно народ оспівує це Дерево в піснях, поети — у віршах. У дівочих піснях верба — озна­ка смутку, жалю. Ось як в українській народній пісні «Ой, вербиченько».

Ой, вербиченько, біле личенько,

Ще й шовкова сон-трава.

Піду отавами, зелень-муравками —

На серце згадка ожива.

Голос милого незрадливого

Ніжно кликав мене вдаль.

Бринів за хатою, травою-м’ятою.

Подарував мені печаль.

Він з чорнявою, ще й з лукавою

Гріє серденько своє.

Мені ж на ґаночку аж до світаночку

Сумна зозуля щось кує.

Ой, вербиченько, біле личенько,

Ще й шовкова сон-трава.

Піду отавами, зелень-муравками —

На серці згадка ожива.

Учениця. З вербою пов’язаний і прихід весни та велике християнське свято Пасхи, якому передує Вербна неділя. Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи не найпер­шими весняними квітами, порадують кожного. Пухнасті, як маленькі курчатка, котики випромінюють тепло і лас­ку, несуть запах весни. З давніх-давен, як тільки луки по­кривалися травицею, сільська молодь влаштовувала вес­няні ігри. Ходили хлопці й дівчата в хороводі, промовля­ючи:

Ой, вербо, вербо зелена.

Спусти гіллячку додолу,

На зелену діброву, на червоную калину.

Де соловейко гніздо в’є, а зозуленька кує.

Учитель. Ось і завершується наша невеличка народоз­навча розвідка про українську вербу. Насамкінець, послу­хаємо вірш В. Симоненка «Лебеді материнства», в якому живе українська верба.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі.

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть.

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Український рушник

символ України

Мета. Формувати у дітей поняття про рушник як сим­вол України. Ознайомити дітей з різними функціями руш­ника. Розвивати увагу і мову. Виховувати любов і повагу до України, її символів.

Літи заходять в кімнату, прикрашену рушниками.

Яка красива кімната? Чим ми прикрасили її?(Рушниками).

Ці рушники вишивали ваші бабусі і мами. В Україні, діти, з давніх-давен роботящі жінки вишивали рушники.

— Діти, а чому в хаті колись вішали багато рушників?
А тому, що кожна господарка хотіла показати себе, яка вона велика майстриня. І чим більше висіло в хаті руш­ників, тим люди жили краще.

— Що свідчило в хаті господині про те, що вона пра­цювала охайно? Хата завжди заметена і піч розмальована.
Ось так, як у нас. А ще, діти, чистий і свіжий рушник.
Хто скаже, як його колись називали? (Утиральних). Тому то ним витирались люди. Про рушник люди і пісню співали.

Вода у відерці,

Братику, вмивайся.

Рушник на кілочку,

Братику, втирайся.

Давайте, діти, розглянемо рушник, що на ньому виши­то. Вишиті геометричні фігури, квіточки, листочки, коло­ски, жайворонки. Кожен з вишитих елементів оберігав людську оселю, хату від злого й недоброго. Якого кольо­ру нитками вишитий рушник? (Різного). Але найбільше червоного кольору. Цей колір дуже любили наші праба­бусі. Вони вірили в те, що цей колір буде оберігати їх від усього злого, недоброго. Ще багато чорного кольору. Ним виражали вишивальниці свій смуток. А ще це колір нашої землі.

Вишивальниці — це жінки, які вишивали рушники. Ось послухайте пісню «Два кольори»

Д. Павличка.

  • Ви бачили маленьких діток? А в що їх замотують?Так, їх замотують в пелюшки. А от колись ще зверху на пелюшки сповивали тонким м’яким рушником, який на­зивали сповивальником.

  • Діти, хто з вас був на весіллі?

На весіллі теж багато обрядів з рушниками. їх подава­ли і брали, коли йшли в свати, ними пов’язували моло­дих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали. Ці форми відбивали конкретні ритуальні перед­весільні і весільні елементи. У кожній родині, коли підро­стала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обря­довою піснею.

Та спасибі тобі, моя ненько.

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла.

Найкращою ознакою, коли приходили свати, було «да­вати рушники». Якщо дівчина і її батьки бажали того, во­ни пов’язували сватів і молодого рушниками.

Ой ти, мати, пораднице в хаті,

Порадь мені, що людям сказати?

А чи мені рушники давати,

А чи мені іншого шукати?

Рушниками перев’язували боярів, заквітчували весільне гільце.

А в коморі сволок,

На ньому рушничків сорок.

Біжіте, внесіте

Та боярів прикрасіте.

Кульмінацією весілля, закріплення шлюбу, було «стати на рушник». Пам’ятаєте відому пісеньку «Ой, хто ж те відерце дістане, той зі мною на рушничок стане». Цей ри­туал утверджує народження нової родини.

Та ми ж з тобою

На білому рушничку стояли,

Золотії перстеники міняли.

Ще хочу розповісти вам про один звичай нашого наро­ду. Коли з дому десь далеко ішов сип, батько на війну або в похід, йому давали в дорогу рушник, який оберігав йо­го. І в пісні про це співається:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села.

І в дорогу далеку ти, мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Рушники за своїм практичним й естетичним призна­ченням досить ужиткові атрибути. Крім обрядової, вони виконують і побутову функцію. Відповідно до нього ут­вердилися і їх назви: утирач (для рук та обличчя), стирок (для посуду, стола й лави), покутник (ними обвішували стіни й фотокартки), плечовий (пов’язували сватів), по­дарунковий (весільний) тощо.

Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро просте­лений-близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завше сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості.

vseosvita.ua

Державні символи України

Тема: Державні символи України

Мета: розширити знання учнів про державні символи України: Герб, Гімн, Прапор; сприяти формуванню національної свідомості учнів; виховувати повагу і любов до України; державних символів.

Обладнання: прапор України, малий Державний герб України, Державний гімн України (аудіозапис),.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності учнів

(Читання акровірша дітьми з дошки)

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша нам своя пустиня,

Аніж зелений в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

  • Знайдіть назву Батьківщини в цьому вірші.

  • Чи погоджуєтесь ви з тим, що Батьківщина є святинею для кожної людини? Поясніть.

  • Перевірка виконання домашнього завдання. (Учні демонструють малюнки із зображенням народно-поетичних символів України. Пропонують однокласникам загадки, прислівя, легенди про них).

  • Як ви розумієте вислів «Україна – незалежна держава»?

  • Діти, ви вже добре знаєте про народні символи України. А які державні символи України ви знаєте? (Герб, прапор і гімн).

  • Поміркуйте, для чого державі мати свої символи? Де ви зустрічалися з державними символами України?

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку

Діти, ми сьогодні поглибимо наші знання про державні символи України.

ІV. Основна частина уроку

Учитель. Кожний народ намагається виявити себе і свою суть у державних символах. У статті 20 (розділ 1) Конституції України записано:«Державними символами України є Державний прапор України, герб і гімн».

Словничок

Державний символ – знак, зображення або мелодія, які відображають якісь суттєві прикмети певної держави.

Я пропоную розповісти про державні символи України на сторінках спеціального випуску журналу «Моя Батьківщина», який називається «Державні символи України». Цей випуск журналу ми здійсним разом з вами на уроці. Але спочатку я хочу дізнатися, чи знаєте ви, як створюються справжні журнали, хто працює над їхніми випусками? (Демонструю журнал).

Так, щоб журнал побачив світ, потрібно докласти чимало зусиль багатьом людям. Над його створенням працюють журналісти, редактори, коректори, художники-дизайнери, верстальники та інші спеціалісти. (З’ясовуємо з дітьми, що робить кожен член редакції).

Тож, сьогодні у кожного із вас є гарна можливість попрацювати у складі редакції уявного журналу, відчути себе в ролі редактора, журналіста, художника-оформлювача.

«Державні символи України»

Діти, наш журнал складатиметься із трьох сторінок:

Перша сторінка «Державний Прапор України»;

друга — «Герб – тризуб»;

третя «Гімн України».

Кожну сторінку випускатиме своя «редакційна група».

Обєднання дітей у групи. Розподіл ролей і обовязків у групах. Групи отримують матеріал для створення своєї сторінки: інформаційну статтю, ілюстрації, додаткові матеріали. Діти мають вирізати та наклеїти все на великий аркуш паперу, оформити матеріал як журнальну сторінку. Основну увагу групи мають приділити підготовці до усного представлення своєї сторінки.

Матеріал для оформлення першої сторінки

«Державний Прапор України»

Прапор виник ще за античних часів і поширився в Європі у добу Середньовіччя. Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові, потім з’явилися чотирикутні. Крім синього і жовтого (колір неба і сонця), найбільш поширеними кольорами були червоний і білий. Великого розквіту набуло українське прапорництво у героїчну козацьку добу. Тоді з’явився новий прапор – малинового кольору, який став основним у козаків. Сині і жовті барви використовувалися під час війни під проводом Б.Хмельницького. Потім їх почали використовувати Українські Січові стрільці та Українська Повстанська Армія. Вибір кольорів був умотивований такими міркуваннями.

Жовтий колір — це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі, це колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу. Блакитний, синій колір — це колір ясного, чистого, мирного неба. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще — це колір миру.

Наш прапор

Синій, як море, як день, золотий –

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний наш прапор високо несім!

Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть,

Гляньте, жита в ньому золото ллють

З жита й волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний.

О.Олесь

Матеріали для оформлення другої сторінки

Державний герб України

Герб — це символ влади. Золотий тризуб на синьому тлі – дуже давній знак. Він зустрічається ще за часів Князівської України, зокрема на монетах київського князя Володимира Великого. Отже, нашому гербу – понад тисячу років!

Багато істориків висловлюють свій погляд на історію походження тризуба. Одні вважають його зображенням церковного світильника або якоря; інші – голуба. Є думка, що князівський знак-тризуб символізує місто Київ, яке виникло на трьох пагорбах: Старокиївському, Щекавиці, Хоревиці.

Є й інші погляди. Число «три» завжди вважалося казковим, чарівним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, три бажання, які виконують чарівники, три дороги, що лягають перед казковими героями. Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько-Мати-Дитя. Вони символізують собою Силу-Мудрість-Любов.

Україна

Я країна Україна

з козацького роду,

Мати вільних українців –

древнього народу.

Тут мої міста і села –

Від Дону до Сяну,

над Дніпром моя столиця

діамантом сяє.

Мої гори, моє море,

моє небо чисте,

тут мій прапор синьо-жовтий,

тризуб золотистий.

Олесь Лупій

Гімн України

Слово гімн грецького походження (похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної національної єдності. Слова Національного Гімну «Ще не вмерла України…» написав у 60-х роках ХІХ століття відомий український поет Павло Чубинський. Музику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький. Гімн — це хвалебна пісня своїй Батьківщині, в якій народ висловлює побажання бути вільним, щасливим, жити в достатку.

З гімну починають урочисті збори, свята, надзвичайні масові події, гімном їх і закінчують. Слухають і виконують гімн стоячи.

Текст Гімну України

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Ми мандруєм, ми мандруєм,

Україною крокуєм.

Ось побачили Карпати.

Як вершину нам дістати?

Заглянемо в озерця,

не торкнутися нам дна!

Так ми довго-довго йшли

І до школи знов прийшли.

  • Презентація роботи кожної групи. Представники груп розміщують на дошці свої сторінки журналу, презентують кожну сторінку.

V. Підсумок уроку

Учитель. Україна – велика, багата й прекрасна країна. Це безмежні колосисті поля, пишні вишневі та яблуневі сади, повноводні ріки та синьоокі озера, різнобарвні луки і затишні гаї, мальовничі села і великі міста, це мудрі й талановиті люди. Щоб бути справжніми синами і доньками України, треба любити свою Батьківщину, знати і шанувати її традиції, закони і символи.

Вправа «Закінчи речення»

Наша Батьківщина — …. (Україна)

Державними символами України є …..(гімн, прапор, герб).

Прапор України двоколірний — ……(жовтий, синій)

Гімн України – це пісня…… («Ще не вмерла України…»)

Слова гімну написав…… (Павло Чубинський)

Музику до гімну створив … (Михайло Вербицький).

Герб України — ….(тризуб)

У тризубі відображено триєдність життя -…. (Батько-Мати-Дитя).

vseosvita.ua

Державні символи України

Державні народні символи України

Мета. Ознайомити дітей з національними та народними символами України; формувати національну свідомість школярів; виховувати почуття любові до своєї землі.

Обладнання. Державний прапор України, Герб, Гімн, Конституція України, вишиті рушники, гілочки верби та калини.

Класний керівник. Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

1-й учень.

Що таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця.

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск.

2-й учень.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не питай,

Рідніше нам своя святиня,

Аніж земний в чужині рай.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей , без Батьківщини.

Класний керівник. Так, для кожного з нас найдорожча і найрідніша та земля, на якій ми народилися, де живуть наші батьки, рідні, де поховані наші предки.

Це – наша рідна земля, наша Україна. Кожна країна світу обов’язково має свої символи. А що означає слово «символ»?

Учень. Символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

Класний керівник. У статті 20 (розділ 1) Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб, Держаний Гімн України». Символіка – своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.

З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім’я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам’ятали його і назвали Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала йо-го дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім’я Тризуб.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну.

1-й учень. Герб – розпізнавальний знак держави. На Україні це золотий тризуб на блакитному тлі. Він був родовим знаком Рюриковичів. Згодом карбувався і на срібні х монетах Великого князя Київського Володимира Великого. Існує близько сорока версій пояснення тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, води й землі), а можливо відображено триєдність життя: батько – мати – дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов.

2-й учень. Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського мистецтва, гербознавці. На ній пропонувалися такі символи майбутнього герба України: архангел Михаїл, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупинитися на символі тризуба.

30 серпня 1991 року, після проголошення Акту про незалежність України, був прийнятий Національний Державний герб – золотий тризуб на блакитному тлі.

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Він – як сонце в небі синім,

В ньому слава, в ньому сила,

В нім священне слово «воля»,

Що рятує від недолі.

Будь же, рідна Україно,

Під гербом цим вільна й сильна.

Хай про тебе в цілім світі

Знають всі: дорослі й діти.

Класний керівник. А тепер давайте з’ясуємо, яку роль відігравав прапор у різні часи?

1-й учень. Прапор, як засіб сигналізації, відомий з античних часів. Найчастіше це був шматок ткани-ни, прив’язаний до списа чи держала і вказував місце збору воїнів. Наші пращури обожнювали пра-пори, освячували їх і вірили, що вони у воєнний час найсвятіші від усіх ідолів.

Великого розквіту українська символіка набула за часів козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі був червоний з архангелом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом, оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі – жовтий хрест, лиштва – блакитна, а по ній – жовті зірки. На іншому – блакитна лиштва і зірки на хресті – білі. Деякі прапори мали поєднання жовтого і блакитного кольорів. Вико-ристовувався в прапорах і зелений колір.

Класний керівник. А чому саме синьо-жовті кольори є основою прапора?

Учень. Жовтий колір – це колір пшеничного поля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі. Жовтий колір – це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

Синій колір – це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один блакитний колір – колір цариці води.

Класний керівник. Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави. Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаганнях, коли на п’єдестал пошани підіймаються українські спортсмени.

Гордо розвівається синьо-жовте знамено, промовляючи всьому світу: «Є у світі Україна!»

Синьо-жовтий прапор України –

Це безхмарне небо, синє-синє,

А під небом золотіє нива,

І народ – і вільний, і щасливий.

Прапор, як святиню, любі діти,

Треба шанувати й боронити.

Прапор – символ нашої держави,

Він для всіх ознака сили й слави.

Класний керівник. А що означає слово «гімн»?

Учень. Слово гімн – грецького походження (дослівний переклад —похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий ук-раїнський поет Павло Чубинський, а музику – композитор Михайло Вербицький.

Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі.

Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони виконувалися на честь богів та героїв. З плином часу гімн став урочистою піснею, яка об’єднувала близьких за духом людей, надихала їх на добрі справи, дарувала наснагу.

Музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Можна сказати, що тоді роль дер-жавного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали піднесений настрій перед битвами.

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній – надія на майбутнє,

України слава.

Нею сонце зустрічає

Нашу Батьківщину,

День новий розпочинає –

Сильна, неподільна.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним Гімном

Звучить Гімн (слухання фрагмента).

Класний керівник. Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кожне слов’янське плем’я, родина і навіть окрема людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева, кущі, птахи і силя природи, різні предмети.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна…», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «Де будь, там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена, там дівка не плетена»… Це липі часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

1-й учень.

Хліб і сіль, рушник – гостинності ознака,

Теж культові й обрядові знаки.

Чудовий український наш рушник!

На щастя, він ще з побуту не зник,

2-й учень.

Є звичай: рушником сватів в’язати,

Дорогу молодятам вистеляти.

Прекрасні візерунки рушників.

Класний керівник. Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку». І ще «хата без рушників, як родина без дітей».

І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. Для прикрашення інтер’єру оселі, для домашнього затишку, просто так, для душі. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, – знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги од усього злого, що може зайти в дім.

Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людей, ювілейні урочистості.

Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка.

Класний керівник. Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людині щастя.

Класний керівник. Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян – берізка, а в нас – верба, тополя, калина. Правду каже українське прислів’я «Без верби, тополі і калини – нема України». З давніх – давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.

Легенда про калину.

Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські. Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники: побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились.

На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.

Учень. Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня». її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок калини. «То кров моя,» – казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.

Калина – це пам’ять. Пам’ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.

Калина – це і символ про неньку – Україну, свою домівку.

(Звучить пісня «Калина» ).

1-й учень.

Калину і до столу подавали,

Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси,

І чистої дівочої коси.

2-й учень.

ЇЇ вплітали у вінок дівчата,

Садили кущ калини коло хати:

Очистить і повітря навесні

І знадобиться у зимові дні.

3-й учень.

Бо чай з калини –ліки від застуди.

Шанують цю красуню пишну люди

І лагідно калинонькою звуть,

Цііющий чай і сік калини п ‘ють.

Класний керівник. У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні , може, то любов твоя остання…» І третя порада:

Не ламай калину коло хати,

Бо вона заплаче, наче мати,

І впадуть на трави на шовкові

Серця сльози колискові.

Не ламай калину, не ламай калину,

Бо вона в житті єдина.

Не ламай калину, не ламай калину –

Краще їй онуків принеси. .

Класний керівник. Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що, за біблійними легендами, після всесвітнього потопу виросла на берегах річок та водойм. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.

Верба завжди добре впливала на організм людини. А в останню неділю перед Великоднем люди освячують у церкві вербові гілки, б’ють ними один одного, промовляючи:

Не я б’ю –верба б’є,

Не будь сонливий.

До роботи лінивий,

Будь здоров, як вода,

Рости, як верба!

Учень.

Верба – одвічний символ України,

Також: відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край,

Любов безмежну, ніби небокрай.

Класний керівник. Крім тих оберегів, які ми сьогодні назвали, в українського народу є й інші – жито, барвінок, лелеки.

1-й учень.

І жито – також символ України.

Це обрядова, культова рослина,

Це знак добробуту і злагоди в сім’ї

І довгого життя на цій землі.

Народна мудрість стверджує: без жита

Людина не могла б на світі жити.

Тож на достаток і на довгий вік

Тоді, коли новий надходив рік,

Ходили хлопці житом засівати.

І наречених також посівати

На щастя, на добро обряд велів

Цим життєдайним символом полів.

2-й учень.

Барвінок – теж: рослина обрядова,

Це символ пам’яті і вірності, здоров’я,

Краси і вічності, безсмертя, довгих літ,

Любові знак – барвінку синій цвіт.

3-й учень.

Лелека – символ щастя і родини,

Любові до своєї батьківщини,

Добробуту, продовження життя.

Надії символ, віри в майбуття.

Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка-мати. ЇЇ слово, тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і зміцнює його.

Мама! Найдорожче слово в світі,

Де б не був ти, щоб ти не робив,

Та вона твій шлях завжди освітить

Ніжним серцем, відданим тобі.

В дні сумні, в дні на щастя щедрі

Мама буде у житті твоїм.

Тож живи, як мама, щиро й чесно.

І як мама, лиш добро твори.

Висновок. Отже, ми з упевненістю можемо сказати, що в українців є багато оберегів, які лікують, прикрашають, оберігають від зла, але найголовніший – мама – Берегиня сімейного вогнища, захисниця домашнього затишку. Я дуже хочу, діти, щоб ви пам’ятали: без жінки-матері не було б нас.

Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми – українці, пишаймося цим.

vseosvita.ua

Квіткові символи України — Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №42 «Сонечко» Запорізької міської ради Запорізької області

Квіткові символи України

Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями, обрядові традиції, пов’язані з рослинним світом, мали забезпечити здоров’я, добробут сім’ї, плодючість землі та щастя. Вагомими символами в Україні стали калина, верба, барвінок, волошки, вишня, євшан-зілля, жито, мак, тополя, яблуня, мальва, конвалія, рута-м’ята, лобода та інші рослини.
Рута-м’ята — це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Зів’яла рута – символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.
Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!

Конвалія – це символ дівочої чистоти, скромності, весни. У християнстві ця тендітна квітка – це емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа. В українській народній поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність.

Барвінок — це символ радісної життєвої сили, вічності, провісника весни та емблема викривальних сил, невмирущої пам’яті, незайманості. Барвінок, як й інші ранні квіти, вважали провісником весни. Його блискучо-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Він став символом радісної життєвої сили, вічності і був перенесений із лісу в сади біля людських осель. Барвінок тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості (наприклад, народженій дитині до свічки, щоб життя було дов гим і щасливим, до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою, до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися). Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам’ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил, щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала в пазуху барвінку з найдавнішої родової могили, щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, разом із ягодами калини, – це символ дівоцтва, незайманості. Також барвінок є емблемою викривальних сил. Він допомагає викривати чаклунів. Якщо почепити вінок із барвінку над вхідними дверима, тоді й чаклунку видно, вірили у народі.

Волошки — це символ святості, чистоти, привітності та чемності, хлоп’ячої краси й добра. Волошки – запашна лікувальна трава із синіми квітами, сильним стійким запахом. Колись селяни розводили їх поблизу своїх осель. Волошки мали широке ритуальне застосування – їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (14 серпня), на Спаса (19 серпня). На Трійцю із волошок плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою оселю». Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, також ці квіти клали в труну. Волошки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.

Мак у народній культурі відіграє роль оберегу, захищає від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, — так званий видюк. Якщо таким маком обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернятка. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освіченим на Маковія або на Спаса. У Святвечір господарі обходили з різдвяним хлібом, медом і маком двір і густо посипали біля корівника диким маком, «щоб відьми ,його визбируючи, не могли підійти до худоби». Мак захищав також людей і худобу від змій: у переддень річних свят обсівали, обкурювали маком хату, клали його на вікно, щоб змії не заповзали у будинок. На Волині, аби припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого маку. Використовували мак із лікувальною метою, переважно як снодійне, ним присипляли неспокійних маленьких дітей. Мак додавали до ритуальних страв, у тому числі до різдвяних і поминальних, а також він був головною приправою до пісної їжі, наприклад на Івана Купала, на Маковея пекли коржі з маком.
Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів.
В Україні поширені декоративні чорнобривці. Вважалося, що чорнобривці допомагають позбутися головного болю. Для українців чорнобривці символізують дитинство, рідну матір і батька, рідну оселю.
А як гарно і мелодійно звучить народна пісня про Чорнобривці:

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою….

Кропива у народній культурі відіграє роль оберегу, належить до диявольських рослин, співвідноситься з «чужим світом». Вважалося, що кропиву посіяв диявол і вона проклята Богом. З кропивою порівнюють злу свекруху; у кропиві любить ховатися нечиста сила. Кропиву використовували як оберіг від хвороб, нечистої сили, стихійного лиха. ЇЇ клали на ніч під голову, обв’язувалися нею, розкладали на вікнах, на порозі дому. На Купала перед купанням у річці на воду кидали кропиву. У деяких місцевостях для викликання дощу сікли кропиву. Під час першого вигону худоби на пасовисько південні слов’яни перед ритуальним доїнням прикрашали кропивою загони для овець, весь молочний посуд. На Закарпатті кропиву кидали в дійницю, щоб не хворіли вівці, щоб худобі, як і кропиві, ніщо не шкодило. На Поліссі під час проганяння нечистої сили стару жінку, яка уособлювала відьму, що хоче вкрасти вогонь із купальського вогнища, били кропивою; інколи, навпаки, ряжені (русалки, відьми) ганялися за учасниками обряду й хльостали їх кропивою.

Кiлькiсть переглядiв: 12153

www.dnz42.edukit.zp.ua

Державні та народні символи України


Державні та народні символи України


 


Мета: продовжувати вивчення державних сим­волів України, культурної спадщини рідного краю. Формувати пізнавальні інтереси учнів. Розвивати почуття патріотизму, національної гідності. Ви­ховувати повагу до державної символіки України, почуття любові до своєї землі.


Обладнання:


  1.        Державний прапор України.

  2.        Запис «Гімн України»,українських пісень

  3.        Загадки, прислів’я.

  4.        Куточок «Державні символи України».

  5.        Назва уроку

  6.        Мішечки

  7.        Український одяг.

  8.        Легенди.

  9.        Народні ігри.

  1.   Паперові квіти,кульки,калина ,мята,чорнобривці,карета,станції,карта подорожі,українські пісні,шаблон віночків,шаблони карти України.

  2.   Написи, вислови.

  3.   Гілочки калини, верби.


                                                   Хід уроку


.


 


  1. Організаційний момент.


Створення емоційно-піднесеного настрою, зосередження уваги. — Подивіться один на одного,  посміхніться.


Від чого на краплинку щастя збільшилося в світі?


Від чого на краплинку сонця збільшилося в світі?


Від чого на краплинку радіснішим стало наше життя?


Лише від одного доброго слова,від однієї посмішки стає краще на душі!


А зараз візьміться за руки і потиском долонь передайте тепло своїх сердець один одному.


Я починаю! ..


Те тепло, яке ви подарували один одному зігріє сердечко герою нашого уроку, якому дуже потрібна ваша допомога


(Діти сідають за парти на основі вільного вибор


б) Вітання вчителя.


– Дорогі мої діти, мої ластів’ята!


Встало сонце ласкаве і світ заяснів!


Я безмежно щаслива і дуже багата:


Скільки ж дочок у мене і скільки синів!


 


Я покликана вас в цьому світі навчати,


Перші кроки сміливі робити до знань.


Щоб у світі прекрасному праведно жити,


Перепони долати в житті без вагань!…


 (за Н.Красоткіною)


                 Вітаю вас з Днем Знань! Бажаю успіхів у новому навчальному році!


Учитель дає кожному учню вибрати одну із різнокольорових кульок, вирізаних із паперу, і пропонує записати на ній продовження речення « Я радий зустрічі із однокласниками. У новому навчальному році я всім бажаю ……».Мікрофон


Діти по черзі вголос зачитують побажання, звучить музика


II. Актуалізація опорних знань.


– Діти, давайте спробуємо доповнити вірш, вставляючи останнє слово склавши вірш ви скажете про що ми будемо говорити на першому уроці в цьому навчальному році!


 Ми дуже любим весь наш край,


 І любим _______ (Україну),


 Її лани, зелений гай,


 В саду рясну _______ (калину).


 Там соловейко навесні


 Співає між _______ (гілками),


 Та й ми співаємо _______ (пісні) –


 Змагається він з нами!Отже про що ми будемо говорити на уроці?


 


Бесіда з учнями.


 Вчитель:  Діти, що таке Батьківщина?


– Яку назву має наша  Батьківщина? (Відповіді дітей)                                                                                                         З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала


вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою


неньку і готові були віддати за неї своє життя.


 


Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір.


Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома


промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву


корону люди дали першому синові ім’я Тризуб.


 


Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і


сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними


вчинками. Люди запам’ятали його і назвали Прапором.


 


А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б


він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня. За цей голос і


величний спів люди дали йому ім’я Тризуб.


 


Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і


урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну. Назвати державні символи України?Крім державних символів є народні символи України!Про них сьогодні ми і дізнаємося на уроці!Алепід час подорожі!Сьогоднгі ми будемо подорожувати по українському селі!А подорожувати ми  будемо но трійці коней!!щоб не забруднювати повітря!А дорогу нам буде вказувати чарівний клубочок!Закриваємо очі відправляємося в подорож- перед нами ,поля ,ліси.Я щось цікаве знайшла!Мішечок.Що у мішечку?Вчитель під музику проносить мішечок –діти дізнаються,що там? І перша наша зупинка Звучить пісня Селом                                                    1.Символічна зупинка  (на екрані слайд)На цій зупинці  ми більше дізнаємося про народні символи України!А що ми відносимо до народних символів України?


 Найбільше шанували на Україні калину. Не було такої хати, біля якої б вона не росла.


Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.


З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.


Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.


Оспівана калина у поезіях Т. Г. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. До речі, Л. Українка написала вірш «Калина» після похорону свого коханого С. Мержинського. У цьому вірші вона вилила свій біль. Кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув

А ще в народі кажуть: “Червона калина від ста хвороб лікує”.

Лікувальні властивості калини відомі людям здавна. Описані вони в перших українських травниках – збірниках рецептів і описів рослин ще в XVI столітті. (Ягоди покращують роботу серця, мають сечогінну дію, заспокоюють). П’ють її від кашлю, при судинних недугах, високому кров’яному тиску.

Є легенда, що калина така цілюща тому, що виросла з великої дівочої любові. А було це так…

Учень. Покохав козак вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а просватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно вивела до саду, а тоді – до річки. Тут їх і застала Ганна. Калина потягнула Ганну у воду, примовляючи: “Нехай же не буде і тобі життя з моїх коханим!” Втопилися обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як душогубку, — на кручі. І зріс там кущ з гіркими червономи ягодами. Назвали його люди калиною. І відтоді стала вона уособленням дівочої краси і нещасливого кохання.

Учитель. Використавують калину і у весільному обряді: кетягами прикрашають короваї, заквітчують гільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет з калини, ніби бажаючи їм вірності і згоди в подружжі й коханні.

Калина біля материнської хати – не тільки краса, а й наша Берегиня.

Учитель. Є таке повір’я: якщо зробити з калини сопілку, то в сім’ї народиться син. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежного звуку, ніж голос калинової сопілки.

В калині, кажуть, — уся материнська любов, безсмертя роду. Є прислів’я: “Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною — коли росте”. Матері привчають дітей саджати калину і доглядати за нею. Василь Скуратівський згадує6 “Мама казала: “Посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі і мені. А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина – її мудрість, її безсмертя”. А ось іще одна легенда про калину.

Учень. Було це тоді, коли Україну грабували татарські орди. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зійшлося. Раптом налетіли чужинці. Красуні українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, почали тікати, потрапили в болото, де й загинули… А на тому місці згодом виріс калиновий гай.

Учитель. Тут калина – символ нескореності, вічної пам’яті і скорботи. Саджали її на цвинтарях, на козацьких могилах. 

Про калину існує безліч народних пісень

Смакування калини звучить пісня Калина
Учитель. Вічним символом України стала і верба. “Без верби та калини нема України” – каже прислів’я. Справді, важко уявити нашу землю без верби. Тут зростає її понад тридцять видів – берегами річок, озер, ставків: біля криниць і джерел. Своїм корінням верба зміцнює круті схили та греблі, її висаджують обабіч шляхів, на левадах, луках, галявинах. Під тихими, кучерявими вербами колись збиралась молодь. Із верболозу плели чудові кошики колиски, меблі.

Про вербу – тиху, журливу, беззахисну – народ склав безліч пісень та легенд. Не обминули її увагою і поети.

Ніжною, засмученою, трепетною постає верба у віршах Тараса Шевченка. 

Учитель. Перебуваючи на засланні, в степах біля Кос-Аралу, Кобзар посадив вербову гілочку. Поливав, доглядав – і виросла верба йому на втіху. У наші дні Шевченкова верба стала реліквією. Казахи дуже шанують та оберігають її. 

Леся Українка у “Лісовій пісні” творчо використала легенди поліського краю. Коли Лукаш запитує Мавку: “А хто ж твій рід?” – та відповідає:

Неділя за тиждень перед Великоднем називається “вербною” або “шутковою”, “квітною”. Тоді освячують вербу, побивають нею дівчат, примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко”. Цим звичаєм нагадують, що після Великодня можна справляти весілля.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх топтати ногами вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося, палили на вогні, щоб під ноги не потрапило.

Свячена верба, вважали, має магічну силу. Навесні худобу вперше виганяли на пасовисько вербою, щоби нечисть не чіплялася, під час великої зливи на двір кидали свячене гілля верби, “щоб град зупинився”.


.Продовжуємо далі нашу подорож ,і ми щось чуємо- звуки природи,птахів!Їз тварин символом Укріїни є лелекаЛелеки — розумні і передбачливі птахи. Є безліч легенд і казок про цього птаха. Наприклад, відомою є легенда про походження лелеки з людини. Бог перетворив людину на цього птаха за непослух, коли та зазирнула без його дозволу у мішок із різними зміями. От змії звідти і повилазили. Отож болотяний птах і має тепер визбирувати це гаддя.


Але найулюбленішими тваринними символами є птахи. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А поскільки це душі померлих — то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося «Вирій». А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, — говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір’ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно «зозуленькою-матінкою».


Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання — Леля. Ну, а як відомо — від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей.


Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини. Діти, які хотіли мати сестричку, за порадою старших вибігали за ворота і гукали: “Буську, буську, принеси Маруську!”. Дорослі також радили дітям поставити на вікно тарілку з сиром, щоб бузько приніс дитину. З подібними проханнями зверталися у багатьох країнах. Німецькі діти закликали: “Лелеко мій хороший, принеси мені братика, лелеко мій найкращий, принеси мені сестричку”.


Особливу увагу наші предки приділяли появі перших перелітних птахів. Вони не просто несли на крилах весну, а прилітали з вирію — від богів, тому й самі мали чарівні властивості. Були широко розповсюджені різноманітні гадання “на першого птаха”. Дожили вони до наших днів, хоча вже й у чисто символічній формі. Займався таким гаданням мабуть кожен, рахуючи, скільки зозуля “накує років”.


 


«Журавлі кру, кру,


В чужині умру,


Доки море перелечу,


Крилонька зітру,» – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.


Вправа пір’ячко звучить музика голоси птахів


2 Ігрова  зупинка В нашім серці Україна 
Гейм №1 «Ну, постривай!»
Перший наш конкурс – продовжити прислів’я. Прошу капітанів команд вибрати номери завдань. Серед номерів є і «щасливий випадок», який дає команді додатковий бал.
Завдання.

1.Хліб, сіль їж, а….(правду ріж)

2.Слово не горобець…(вилетить не спіймаєш)

3.Друга легше знайти, ніж…(зберегти)

4.Ранні пташки росу п’ють …(а пізні сльози лють)

5.Заліз кіт на сало і …(кричить мало)

6.Праця годує а…(лінь марнує)

7.Гостре словечко …(коле сердечко)

8.Хочеш їсти калачі, …(не сиди на печі)
Пісня, як душа народу, завжди з ним – і в горі, і в радості. Сьогодні у нас свято, тож заспіваймо веселих пісень. Команди підготували українські, чарівні, мелодійні пісні.

(Учні виконують віночок українських народних пісень.)

^ Гейм №2 «Крученики»
А зараз ми пропонуємо командам позмагатися у читанні скоромовок. Прошу капітанів команд підійти та обрати скоромовки.
1.Бурі бобри брід перебрели,

Забули бобри забрати торби.

2.От Кіндрат, так Кіндрат,

Зуб зламав об мармелад.
Гейм №3 «Чомучка».
А зараз команди відгадають кросворд.

Запитання.

1.національгий символ України. Його дарують, ним обмінюються у Великоднє свято. (писанка)

2.Дерево, яке оспівано у народних піснях, у віршах. Воно освячується в церкві перед Пасхою, як засіб від злих сил. 

(верба)

3.Кущ оспіваний в українських народних піснях, символ дівочої вроди. 

(калина)

4.поширене в Україні дерево, з яким в українських народних піснях і переказах порівнюють струнких дівчат. 

(тополя)

5.Чим прикрашають голову українські дівчата. 

(вінок)

6.Національний символ України. Матері дарують його своїм дітям на щастя, на долю, відряджаючи у далеку дорогу. 

(рушник)
Гейм №4 «Далі, далі, далі»
Командам необхідно дати якомога більше відповідей на поставлені запитання за 2 хвилини.
Запитання для І команди.

1.Яку назву мала козацька держава, створена за дніпровськими порогами? (Запорізька січ)

2.Назвіть один із найдревніших знаків, який є малим гербом України? (тризуб)

3.Автор слів гімну України? (П. Чубинський)

4.Назва гімну України (Ще не вмерла Україна)

5.Як називалась перша слов’янська держава? (Київська Русь)

6.Як називається основний закон України? (Конституція)
Запитання для ІІ команди.

1.Як звали сестру Кия, Щека, Хорива? (Лебідь)

2.Які кольори державного прапора України? (синій, жовтий)

3.Назвіть найбільшу святиню українського народу в музичній символіці? (гімн)

4.назва великого зібрання творів Т.Г. Шевченко? (Кобзар)

5.Назвіть композитора, який поклав вірші Чубинського на музику, що став гімном? (Вербицький)

6.Що означає слово «козак»? (вільна ,незалежна людина)
III. Підсумок. 
4. Пісенна зупинка  (фізкультхвилинка) (на екрані слайд)


Учитель: тепер активний відпочинок. Слухаємо красиву українську пісню і танцюємо (учні виконують рухи під музику)


3. Зупинка Скринькова) Вчитель: Розкриваємо бабусину скриню і виймаємо речі, які переходили в спадок і завмираємо. Кольорова плахта, яскрава корсетка, шовкова запаска і барвиста вишивана сорочка — серед цих речей чи не найголовніша, найпрекрасніша-   Оця сорочка – найцінніша з усього, що є в хаті, їй більше ста років. Ще прабабуся її вишивала – бабуся нашої бабусі Софії. Бабуся її найбільше берегла. Із давен, як тільки в родинах підростали дівчата, бабусі й матері складали посаг: сорок рушників, чотирнадцять сорочок, рядна, килима. І все це зберігалося в таких скринях. Виходячи заміж, дівчина забирала з собою і скриню, яка символізувала працелюбність нареченої та її родини, бо все, що було в ній, виготовлялося власноруч. Ось як співається в одній весільній пісні:


Національний одяг — це святиня кожного народу. Вишита сорочка, вишитий рушник, хустка — здавна вважаються найсвятішим подарунком, коли хтось вирушає в далеку дорогу. Повага до одягу — це повага до свого роду, народу. Наші предки вважали, що нехтування національним вбранням призводить до втрати духовності. Із правіків одяг українців мав бути світлим. І вишитим. Чому так? Що за таїна в неодмінному прагненні прикрасити свій побут? Адже скрізь в Україні обмальовували хати, квітчали рушниками. Це була традиція, яку плекали й оберігали. Малюнки — не довільний набір ліній і кольорів, у кожній вишивці відображено уявлення людини про життя, а також довкілля.


Сорочка була й залишається головним одягом людини, про що свідчать давні приповідки: «Своя сорочка ближче до тіла», «Щасливий, бо в сорочці родився». Вважається, що сорочка, яка безпосередньо облягає тіло, є провідником магічної сили, прихованої в людині. Сорочка у чоловіків і в жінок мала символічне значення оберегу від злих вітрів і недоброго ока. Ось чому при виготовленні сорочки треба було дотримуватися цілої низки засторог і магічних дій (ворожінь).


Хустка теж здавна відігравала важливу оберегову функцію. Чи не через те вона так широко використовується в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли дівчина на знак згоди підносила старостам хустку на хлібі, й закінчуючи «покриванням» молодої, таку хустку жінка зберігала все життя. Слід вивчати й повертати давні традиції носіння одягу, щоб ми теж навчилися б^ти в такій же гармонії з довколишнім світом, як і наші предки.


 


1-а учениця: За давнім звичаєм, як тільки у сім’ї підростала дівчина мати    змалечку привчала її шити і вишивати. Роль оберегу виконувала здавна в Україні вишита сорочка. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо виши­ту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил.


 2-а учениця:


Малюсіньку сорочечку тонесеньку, біленьку


Я вишила для донечки узорчиком дрібненьким. Ромашечки, калинонька, дзвіночки та смолянки.


І в ній наша дівчинонька неначе та веснянка. Рум’яненька, як сонечко, неначе квітка рожі,


І плеще у долонечки, і так … на татка схожа!


3-я учениця Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими могла тяжко карати кожного капосника. Вінки з квітів пасують тільки до дівочого обличчя, а молодицям до лиця — хустка. Скільки квіток входить до українського вінка? (12)


— Кожна квітка у вінку – це лікар, символ і оберіг. Ружа, мальва і півонія – це віра, надія і любов – вони розпочинають український віночок. Особливе місце у вінку належить барвінку. Він – символ життя, безсмертя людської душі. Тягнеться барвінок до людських хат. Його відвар п’ють від простуди.


— А коли одягали вінки?(на великі свята року) серед дівочих святкових головних уборів важливе місце належить вінку. Вважають, що стрічки з весільного вінка мають магічну силу. Коли у молодої не було молодшої сестри, мати молодої роздавала стрічки з вінка дівчатам-дружкам. Вірили, що дівчата скоріше вийдуть заміж


 


 


До дівочого віночка в’яжуть кольорові стрічки. Першою посередині завжди прив’язують світло-коричневу стрічку – символ землі-матері. Зліва і справа – дві жовті – символ сонця. За ним ідуть з різних сторін світло- і темно-зелена – символ живої природи, краси, юності. За ними в свою чергу синя і голуба – символ неба і води. Тоді з однієї сторони оранжева – символ хліба, а з другої фіолетова – символ розуму. Стрічки берегли дівоче волосся від чужих очей. Вони були не коротшими від коси.


 


 Хустка невід’ємна частина жіночого вбрання.Вправа віночок звучить музика


1-а учениця: Українська хустка здавна відігравала важливу об­рядову роль, була символом вірності і пам’яті про коханих. Хустину, яку використовують під час весілля, мусила бути світлою, ясною як символ чистого і щасливого подружнього життя.


2-а учениця: У формах традиційного українського костюма, який сформувався протягом першої половини XIX ст., його декоративних прикрасах /вишивках,аплікаціях/ відбилися багатство нашого краю, майстерність і талант народу. Народний костюм відзначається прос­тотою форм, стрункістю силуету, багатством і різноманітністю орна­ментики, насиченим колоритом. Поняття «костюм» досить широке. Воно включає в себе, крім одягу, прикраси /декор одягу, намисто, каблучки, декоративні пояси/.


3-я учениця: Сорочки шили з конопляного та лляного полотна за особливостями крою розрізняють три види сорочок-тунікоподібні,со­рочки з вставками і сорочки з кокеткою. Сорочки прикрашали вишивкою. Колір сорочки міг бути стоячим, викладеним, з пишно зібраною гор­ловиною на вузеньку обшивку або нитку. Рукава вільного крою або Зі­брані на манжетку з лиштвою.


1-а учениця: Важливою складовою частиною народного костюма був поясничний одяг /штани у чоловіків; спідниці, плахти, обгортки та ін­ше в жінок/. Чоловічі штани за особливостями крою поділяються на дві групи: з вузькими холошами — два полотнища тканини і з глибоким квадратним дном /шаровари/. Вузькі штани шили з полотна /сірого, білого/ або сукна шаровари з конопляного полотна.


2-а учениця: Поясний жіночий одяг дуже різноманітний: це і незшиті запаски, обгортки, плахти, спідниці. Запаски, що були найдавнішим типом жіночого одягу, являли собою два поздовжніх полотнища, які зав’язувалися поверх сорочки навколо талії на торочках так, що з двох бо­ків залишалися просвіти, через які виглядала сорочка. Подібні до запасок обгортки — суцільне вовняне полотнище чорного або червоного кольору, виткане поздовжніми смугами.


3-я учениця: Обов’язковий елемент жіночого костюма — фартух, який одягали на плахту, запаску, спідницю. Жіночий і чоловічий одяг доповнювала безрукавка, зшита із сукна,полотна, хутра. У центральних і східних районах побутувала безрукавка — керсетка, що складалася з лі­фа й розширеної завдяки складкам або зборкам нижньої частини. Керсет­ку шили із сукна, оксамиту, смугастого сатину ,квітчастого ситцю, з бавовняних тканин і шовку.


1-а учениця: Універсальним верхнім одягом була свита. чоловічі сви­ти шили із сукна натурального кольору-сірого, коричневого, а жіночі-з білого. Свити прикрашали кольоровими шнурами, аплікацією, вишивкою. Важливу роль у народному костюмі відігравав пояс, який пов’язували по­верх сорочки, спідниці, штанів і верхнього одягу. Пояси були плетені, кручені, ткані, оздоблені китичками, бахромою. Кольори поясів були різ­номанітні /зелені,коричневі/, але переважала червона гама.


2-а учениця: Складовою частиною народного костюма були головні убори. Повсякденним головним убором дівчат була смужка тканини або орнаментальна стрічка, а святковим — вінок з квітів. Найдавнішим жіночим головним убором було полотнище білої тонкої тканини /намітка, убрус/. Жінки прибрали волосся під очіпок — старовинний головний убір, який зашнуровують ззаду. Чоловічі головні убори різнилися матеріалом  /хутряні, шкіряні, сукняні, солом’яні/.


3-я учениця: На території України були поширені такі типи взут­тя: чоботи, черевички, личаки, по столи. Носили їх поверх полотняних або вовняних онуч. Чоботи і черевички були святковим взуттям. Чоботи для дівчат і молодиць шили з червоного, зеленого й жовтого сап’яну на ви­соких каблучках з мідними підківками. Жіночі черевики виготовляли з високими халявками, загостреними носками, на каблучках.


1-а учениця: У кожному районі існували свої традиції оздоблення одягу. Червоним заткані сорочки Волині. У районах Середнього Подніпров’я червоним і синім, рідше червоним і чорним. На Поділлі доміную­чим кольором був чорний, що поєднувався з червоним та оранжевим. На Полтавщині вишивали нитками сірого, білого, коричневого та синього кольорів.


2-а учениця: Орнаментика вишивок була дуже багатою:геометричні орнаменти Полісся, Волині, Закарпаття, Поділля  /ромби, гачки/,  геометризовані розмінні мотиви /хміль, вербові листочки, мальви, гвоздика/ двоколірні рослинні орнаменти Середнього Подніпров’я.


     Жіночі головні убори, пояси, а також верхній одяг оздоблювали ко­льоровим золотим шнуром, стрічками темного оксамиту та шовку.


Вчитель:  Ось і підійшов кінець нашій розповіді про український народний костюм.


      Всім нам добре відомо, що звичаї свого села, свого роду, свого народу — це ті прикмети, за якими ми розпізнаємо народ не ли­ше в сучасному, а й у його історичному минулому. В усіх народів існує повір’я, що той, хто забуває звичаї батьків, карається людьми і Богом.


5.Розважальна   зупинка звучить музика


 


Різноманітні ігри


Підсумок уроку


Щоб повернутися у клас треба згадати…


Що нового довідалися?Що найбільше сподобалося?


Який настрій?


Назвати народні символи України?


Що цікавого запамятали про лелеку,калину,вербу?

naurok.com.ua

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о